Тільки не плач: нова українська проза до Форуму видавців.

 
Тільки не плач: нова українська проза до Форуму видавців
Книжки за жанрами

Всі книжки (1429)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

27.09.2017

Рецензія на книжку:
Амеліна Вікторія. Дім для Дома

Сімейний роман. А головний герой цього роману – той, кого в літературі останні років п’ятнадцять воліємо не бачити, не чути і, якщо вдасться, не пам’ятати: радянський Львів.

Але ця книжка взагалі не про час, вона про місце – точніше: про одну львівську квартиру. В якій був жив Лем, до речі, а нині живе сім’я полковника-«східняка» Цілика. А ще – про те, як силові поля Львова (де)формують окремо взяту родину. Точніше: групу людей, котрі за звичкою вважають себе родиною. Люди в світі Амеліної взагалі вправно собі та іншим брешуть – за звичкою. Тому цю історію розповідає нам не людина, а пес – королівський пудель Дом. Більше того: мертвий пес, бо уже в першому реченні повідомлять, що розповідач відійде у кращі світі в розпалі сюжету.

Заплутала вас? Так і планувалося.

Позаяк в романі Амеліною кожна думка, рух, намір героїв спричиняє розгалужені ризоми реальних і альтернативних подій. Всі пов’язані з усім, всі від усіх залежні – причину і наслідок не те що відокремити одне від одного складно, їх впізнати буде нелегко. Все як в житті. Якщо в «Високому Замку» Лема була скриня, в якій зберігалися щасливі дитячі секрети, то в «Домі» ця скриня відкриється – і там будуть страшні дорослі таємниці. Це не метафора. Скриня насправді стоїть в тій львівській квартирі, і її насправді відкриють. В цій прозі (напрочуд притчево-алегоричній) взагалі дуже мало метафор. Спробуй пометафоризувати досхочу, коли світ буквально описаний через запахи! (Пес же говорить, все ок).

То ж: хочеш знати відповідей – будь до них готовим. Або мовчи і не питай зайвого: так і живуть герої «Дома», так нам його і читати. «Бо треба, псино, якось тут виживати. Cічеш?».

Дві сестри – Тамара і Оля, обидві розлучені. У обох є дочки – Марії. Живуть із батьками: Великою Ба і полковником. У цих шести є історія, у кожного – своя. Відставник із жорсткою посттравматикою і захованим на дачі літаком-винищувачем (старий полковник – однозначна письменницька удача). Росіянка-домогосподарка, «мати-сира-земля», яка ще від 70-х намагається прижитися на Галичині. Нікому не потрібна тиха алкоголічка. Колишня учителька, яка кидається у вир дикого бізнесу 90-х. Потенційна, ба майбутня емігрантка. У однієї з малих взагалі проблем вище голови – ще крихіткою повністю втратила зір. Кожній тварі – по парі. Навіть відсутні татусі дівчат – теж «паруються» у своїй відсутності.

І тільки Дом на цьому ковчегу – самітник, бо ж «заєць», без квитка тобто. Власне, тому він є неупередженим свідком та ідеальним розповідачем.

Чи болить собакам проблема політичної нації та добровільно обраної ідентичності?
А Дом-то взагалі дефектний щодо «призначення»: народжений мисливцем, полювати не здатний. «Усі герої вигадані, пес справжній» – чомусь, мені здається, в цьому перепосиланні до роману Амеліній ідеться не про літературних героїв.

Ганна Улюра

(Джерело: lb.ua)

Реклама
Rambler's Top100