Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
Паперові крила : Поезії
Тетяна Іваніцька-Дячун
— Ліра,
2017.
— 76 с.
— м.Тернопіль. — Наклад 300 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-966-383-922-6
ББК: 821.161.2
Жанр:
— Поезія
Анотація:
«Паперові крила» - друга збірка молодої авторки, до якої увійшли вибрані поезії, написані протягом двох років. Це вірші, занотовані на серветках та в смартфоні, в готелі та палатці, на вокзалах та в концертній залі, на даху та в затишній провінційній кав’ярні. Ці тексти пронизані терпкою ностальгією осіннього ранку, казковим подихом зимового дня, переплетені першими ароматними травами весняного вечора або ж виношені старенькими кедами жаркими літніми ночами. Кожен – простий, сентиментальний і трішки наївний. Кожен – занурює у безтурботну молодість та змушує задуматися про вічне.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
| Рецензія |
|---|
|
31.10.2017
Автор рецензії: Прес-служба Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського.
(джерело:
Сайт ТДМУ)
Студентка п’ятого курсу медичного факультету Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського Тетяна Іваніцька нещодавно видала другу поетичну збірку «Паперові крила», яку вона встигла презентувати у рідному Бучачі. Назва книги символізує те, що кожен вірш – це своєрідний політ душі на творчих крилах. А оскільки всі ці творчі взлети студентка змогла гарно виписати папері, то крила ще й набули матеріальною форми.
За словами Тетяни, обкладинка збірки проілюстрована кольоровими журавликами, які виготовляють в стилі орігамі. Ці птахи також мають символічне навантаження. «Кожен ... [ Показати всю рецензію ]
журавлик забарвлений у той чи інший колір, тобто за допомогою цього передає певну емоцію. Водночас моя збірка – це своєрідне посилання всім людям, щоб вони, незважаючи на думку оточуючих, завжди шукали власний шлях самореалізації, мали натхнення і бажання щось робити. Насправді навколо нас дуже багато різних можливостей, головне вміти їх бачити і йти за своїм серцем», – додала студентка.
З часу виходу першої збірки Тетяни Іваніцької минуло два роки (про першу збірку тут: http://www.tdmu.edu.ua/2015/05/26/poetychni-talanty-tdmu/). За цей час Тетяна Іваніцька встигла написати 48 поетичних творів, наповнених любов’ю, теплом її серця, сподіваннями у краще. Часто дівчина записувала їх просто на серветках, в смартфоні у тих місцях, де приходило до неї натхнення.
Вона ставала сильною, забувала всі сни та вірші,
Зачиняла куточки душі від щему, жалю та протягів.
Вона розквітала заново, як цвіт ранкової вишні,
У ритмі коліс вже рідних для неї потягів.
Нова збірка побачила світ у видавництві «Ліра», що у Дніпрі.
«Мені хотілося знайти зв’язок з іншою частиною нашої країни, тому обрала саме це видавництво. Там дуже приємний колектив, з яким було цікаво працювати. Вони поставилися до мене тепло і всіляко допомагали.
До речі, книга проілюстрована роботами 14-річної жительки Бучача Лілії Коршняк, в якої дуже цікава манера малювання. Вона дуже тонко підкреслює певні деталі. На одній з виставок я побачила її малюнок, тоді в мене виникли асоціації з одним з моїх віршів. Я подумки вирішила: «Якщо буду писати нову збірку, то обов’язково запрошу її бути ілюстратором». Я рада, що вона прийняла мою пропозицію, оскільки в неї вражаюча графіка і цікавий стиль. Щодо оформлення книги, то верстка і дизайн мої. Я працювала над цим упродовж літа. До речі, у видавництві сподобалася моє оформлення», – поділилася враженнями від творчого процесу Тетяна.
Далі у планах нашої студентки – написання прозової книги, яку вона хоче присвятити дідусеві. «Він був переселений під час операції «Вісла». Сюжет книги переплетений з сьогоденням, коли після багатьох років смерті дідуся я з мамою та братом потрапили у його рідне село. Наша подорож і історія мого діда дуже символічні. Ця історія життя є історією для окремої книги. Це трагічні сторінки історії України. Сьогодні ми маємо сучасних переселенців з Криму та Східної України. Дуже хочу, щоб ми пам’ятали і про переселенців операції «Вісла» та багатьох інших українців, яких змусили покинути рідні домівки», – зазначила Тетяна.
Вірш, який відкриває збірку, визначає головний лейтмотив книги. Окрім того, своєрідним вступним словом є шматочок пісні гурту «Тартак». Це філософсько глибока пісня, яка надихає авторку у важкі хвилини. «Я розумію, що якби якомога більша кількість людей брала до уваги рядки цієї пісні, то наш світ був би прекраснішим. А ще мені подобаються такі слова з цієї пісні:
Давайте жити, давайте шукати,
Давайте ставати кращими!
Писати книжки, малювати плакати,
Бути знаючими і значущими.
Всі люди складні, всі люди різні,
Але є кому дарувати постійно:
Одним — добре слово, іншим — пісню,
А декому — просто теплі обійми».
У новій збірці є вірші, присвячений мамі, а також рідному місті, про яке дівчина може розповідати багато і цікаво. «Де б я не була, щоб не робила, але Бучач завжди живе у моїй душі. Я завжди прагну повертатися до нього, завжди буду присвячувати йому свої твори. Я люблю розвивати своє місто і говорити про нього, бо воно того вартує», – з захопленням наголосила дівчина.
Ми ж бажаємо Тетяні Іваніцькій не зупинятися на двох збірках, а продовжувати творити прекрасні вірші, збагачувати цей світ краплинами добра і тепла. Нагадаємо, що ця дівчина сьогодні є ще й керівником Творчого колективу студентів ТДМУ, а також редактором журналу UniTime. Тож, зичимо їй успіхів і у громадській діяльності. [ Згорнути рецензію ]
|
|
31.10.2017
Автор рецензії: Systematic Age
(джерело:
Systematic Age)
Класно розуміти, що всі чотири університети Тернополя мають класних поетів - ТНТУ, ТНПУ, ТНЕУ і, врешті-решт, ТНМУ.
***
Усім привіт, з вами Systematic Age.
Tatiana Ivanitska, Бучач
Її приклад показує, що навіть у провінційному містечку можна втілити в життя проект, який буде рівнятись з обласним центром і навіть містами-мільйонниками. Тож приступимо до обговорення.
Сьогоднішньою героїнею буде Тетяна Іваницька (хоча частіше зустрічається варіант Іваніцька).
Дівчина родом з Бучача, вчиться в Тернополі, матиме дві вищі (одна - з ТНПУ, інша - з ТНМУ (хоча зараз є абревіатура ТДМУ, хоча державний ... [ Показати всю рецензію ]
вже наче підвищили до національного)), одна із засновниць проекту "Арт-Двір" та літературного центру ім. Аґнона, які добряче рівняються з іншими облцентрами України. Загалом Таня дуже щира, працьовита, любить подорожі, є доволі класним організатором (при тому, що я жодного її заходу не відвідав).
Загалом я її видів на літзаходах двічі: на "Вголос" і на "Читаннях на драбині" (де вона була ще однією людиною, яка використала драбину. Іншим був Михайло Пінчак (пам'ятаєте такого?)). Та й поза заходами я її іноді видів.
Якщо говорити про творчість, то Тетяна здебільшого пише на теми кохання і націоналізму. Має поставлений і дуже приємний голос, через що її дуже хочеться слухати і не відпускати себе від її текстів.
***
Заховала за пазуху ніч твоє втомлене місто,
шепотіла йому про жаль від втрачених днів.
І нанизувала собі повільно багряне намисто
із думок, образ, помилок і загублених снів.
Ніч бродила байдуже, зазирала у кожну квартиру,
дивилася мовчки у душі і в наше спільне вікно.
Шептала тобі про печаль і наливала щиро,
наче відповідь будням - червоне терпке вино.
Кричала, що не можуть щасливими бути дорослі,
що колись на прощання я міцно тебе обійму.
І ти зрозумієш: брехня, що помилка - це досвід.
Помилка - це біль, ще й за надто високу ціну.
Заховала за пазуху ніч твоє втомлене місто,
і ти наостанок вип'єш вино аж занадто терпке.
Так вже склалося, що разом нам двом затісно –
з кожним келихом ти повільно забуваєш мене.
***
Цей потяг має запах і присмак війни.
Ритмічність коліс, ритмічність розмов -
Наближається лінія зламу, лінія весни
І безмежжя недолугих, терпких післямов.
Його руки, борода, очі в моїй аберації,
Його цікавість моїм щоденним життям.
Завтра я просто вийду на своїй станції,
зі статусом «далеко в тилу», подалі від небуття.
Він вийде через кілька станцій після мене
Там, де такого статусу вже давно немає –
Там, де надія лише, що все швидко мине
Там, де про майбутнє лише Господь знає...
Він вийде…
Через кілька станцій...
А Бог вийде на станцію раніше за нього...
***
На сьогодні це все.
З вами був Systematic Age.
///Читайте поезію, слухайте поезію і живіть на хвилі.///
Удачі. [ Згорнути рецензію ]
|
|
31.10.2017
Автор рецензії: Віталій Третяк
(джерело:
Паперові крила)
Так трапилося, що збірку авторки випала честь читати безпосередньо перед виданням. Часу обирати затишні місця для смакування поезії, як я зазвичай роблю, не було. Тому, як тільки з мільйонів стрімів мережевого потоку, з далекого, затишного Бучача, прийшли ці вірші, немов світанкове тепле проміння через густий, потойбічний туман, я одразу ж прийнявся їх читати.
Кращого місця, аніж хаотичний, всепоглинаючий, запилюжений базар Каїру годі і шукати. Адже її рядки – це панацея від іншої, гіршої сторони людського життя; це усміхнена, кокетлива, безтурботна молодість; це глибини мотивації та внутрішньої ... [ Показати всю рецензію ]
сили; це щирий, очищаючий катарсис; це любов, що, як виноград – солодка, терпка, а інколи і зі зламаними кістками, але завжди з непорушною вірою.
Але це зовсім не означає, що Іваніцьку варто читати лише у перенаселених містах Африки чи десь на кшталт цього. Її вірші - граційна, поетична естетика. Вони спонукають мандрувати, горіти, кохати, рухатись, падати, вставати і йти далі, врешті решт – жити!
Адже, хіба не про це ми забуваємо у метушливому повсякденні?
Хіба не для цього потрібна поезія? [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|
