Класно розуміти, що всі чотири університети Тернополя мають класних поетів.

31.10.2017

Класно розуміти, що всі чотири університети Тернополя мають класних поетів - ТНТУ, ТНПУ, ТНЕУ і, врешті-решт, ТНМУ.
***
Усім привіт, з вами Systematic Age.

Tatiana Ivanitska, Бучач

Її приклад показує, що навіть у провінційному містечку можна втілити в життя проект, який буде рівнятись з обласним центром і навіть містами-мільйонниками. Тож приступимо до обговорення.
Сьогоднішньою героїнею буде Тетяна Іваницька (хоча частіше зустрічається варіант Іваніцька).
Дівчина родом з Бучача, вчиться в Тернополі, матиме дві вищі (одна - з ТНПУ, інша - з ТНМУ (хоча зараз є абревіатура ТДМУ, хоча державний вже наче підвищили до національного)), одна із засновниць проекту "Арт-Двір" та літературного центру ім. Аґнона, які добряче рівняються з іншими облцентрами України. Загалом Таня дуже щира, працьовита, любить подорожі, є доволі класним організатором (при тому, що я жодного її заходу не відвідав).

Загалом я її видів на літзаходах двічі: на "Вголос" і на "Читаннях на драбині" (де вона була ще однією людиною, яка використала драбину. Іншим був Михайло Пінчак (пам'ятаєте такого?)). Та й поза заходами я її іноді видів.

Якщо говорити про творчість, то Тетяна здебільшого пише на теми кохання і націоналізму. Має поставлений і дуже приємний голос, через що її дуже хочеться слухати і не відпускати себе від її текстів.

***
Заховала за пазуху ніч твоє втомлене місто,
шепотіла йому про жаль від втрачених днів.
І нанизувала собі повільно багряне намисто
із думок, образ, помилок і загублених снів.
Ніч бродила байдуже, зазирала у кожну квартиру,
дивилася мовчки у душі і в наше спільне вікно.
Шептала тобі про печаль і наливала щиро,
наче відповідь будням - червоне терпке вино.
Кричала, що не можуть щасливими бути дорослі,
що колись на прощання я міцно тебе обійму.
І ти зрозумієш: брехня, що помилка - це досвід.
Помилка - це біль, ще й за надто високу ціну.
Заховала за пазуху ніч твоє втомлене місто,
і ти наостанок вип'єш вино аж занадто терпке.
Так вже склалося, що разом нам двом затісно –
з кожним келихом ти повільно забуваєш мене.

***
Цей потяг має запах і присмак війни.
Ритмічність коліс, ритмічність розмов -
Наближається лінія зламу, лінія весни
І безмежжя недолугих, терпких післямов.
Його руки, борода, очі в моїй аберації,
Його цікавість моїм щоденним життям.
Завтра я просто вийду на своїй станції,
зі статусом «далеко в тилу», подалі від небуття.
Він вийде через кілька станцій після мене
Там, де такого статусу вже давно немає –
Там, де надія лише, що все швидко мине
Там, де про майбутнє лише Господь знає...
Він вийде…
Через кілька станцій...
А Бог вийде на станцію раніше за нього...
***

На сьогодні це все.
З вами був Systematic Age.

///Читайте поезію, слухайте поезію і живіть на хвилі.///

Удачі.