|
Пісня Пісень
Богдана Матіяш
— Видавництво Старого Лева,
2018.
— 142 с.
— м.Львів. — Наклад 700 шт.
Жанр:
— Поезія
Анотація:
Збірка «Пісня Пісень» апелює назвою до відомої книги Старого Завіту, тим самим натякаючи, що перед читачами – одна із можливих сучасних її версій. Але це не переспів, і хоч у книжці також ідеться про любов, вона не така ідеальна й незранена, як у старозавітній традиції. Тут є все: довіра і ніжність, радість і усміх, а водночас смуток і біль, туга і пустка. Тут, окрім пісень любові, є ще й пісні пустелі, але навіть у них просвічує надія, що всі наші досвіди, все наше життя є неповторною і прекрасною піснею.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
***
часом коли говорити до тебе я уявляю що таке рай
жодної туги зневіри болю найменших відрухів гніву
хоч якихось відтінків заздрості і неправди час у якому
немає слів недоречно непотрібно непрощення
неуважність зневага час у якому ніколи більше нічого
злого коли говорити до тебе я уявляю великі зелені сади
і розкішні дерева листя міцне повне соків і пагони повні
плодів радісне й чисте світло коли говорити до тебе
коли просто і легко приходити вчитися дякувати
вчитися знати себе від найбільшої до найменшої тіні
від найтихішого до найяснішого світла ставати
прозорим довіряти і довірятися ... [ Показати весь уривок ]
знаєш тоді вже тут
мені часом здається що можна безборонно взявшись
за руки не втративши тіла бачити рай
***
а ми обоє поранені значно більше ніж можна собі уявити
простягаємо руки одне до одного наші пальці переплітаються
як ліани наша любов світить нам як зоря
а ми обоє маємо шкіру як пелюстка жасмину тонку і прозору
під нею тече кров пульсує здригається а пелюстка рветься
коли зачепити коли притиснути а тут ще й війна
вона проходить крізь нас болем і потом гарячкою і слізьми
а лікарі ще й кажуть у вас недосконалий шлунок вам треба
розрізати гланду ви нікчемні в своїй недосконалості
вони говорять ви взагалі не знаєте що вам робити зі своїм тілом
я не буду їм вірити розплющу очі подивлюся на небо
таке далеке й близьке сіро-синє перед дощем майже як твої очі
скажу тілом можу любити можу поцілувати кожну пелюстку
жасмину щоб не було більше ран щоб перепліталися пальці
й тіла
мені так хочеться щоб не було більш війни і ран щоб наша любов
розросталась як дерево
а ми стоїмо малі засмучені і поранені значно більше ніж можна
собі уявити як багато мені ще треба навчитись любити
я цілую твої долоні цілую очі заплющені вимовляю твоє ім’я
***
скучаю тобою скучаю тобою як малим невечірнім світлом
квітами іриса що ростуть вільно і просто нетривожні і світлі
цвітом яблуні першим снігом скучаю тобою як листям
подорожника теплим піском біля ніг співом птаха теж таким
самим тонким найтоншим з найтонших скучаю тобою в радості
й в тиші більшій за радість і в болеві дужчому за всяку тишу
кажу коли тобі гірко не журись моя радосте бо ці іриси такі
сині аж бачу за ними небо бо ці пелюстки яблуні такі білі
аж з них починається ніжність бо ця любов така світла
що ні страху ні печалі і світ такий вільний такий неймовірно
легкий затамовуєш подих тихо так усміхаєшся і падає сніг
***
німота відступає і я благословляю тебе за життя
за любов і радість за вечірню тишу за осінні дерева
мокрі після дощів за час без запитань за відповіді
що звучать по-різному але всі говорять про світло
біль минає і я благословляю тебе за тіло тремке і
слабке за бентежність довіри за всіх тих хто зберігся
і хто відійшов і за тебе бо ти завжди був при мені
слухав мій голос потьмянілий від болю чув мій плач
і знав коли він був плачем смутку а коли плачем
радості витирав кожну мою сльозу казав вона як мала
перлинка в моїй короні вона як слово із пісні твоєї
пісні пісень все ніяк не виспіваної вона як сама любов
що не знати як починається просто випливає із серця
із уст і очей сльозою радістю усміхом ділишся нею
як хлібом нею дякуєш нею благословляєш тільки
нею так багато можеш пробачити [ Згорнути уривок ]
|
