Олег Романенко : Калейдоскоп : Анекдоти : Відгуки читачів.

Відгуки читачів на книжку Олег Романенко. Калейдоскоп : Анекдоти. У жанрах Романи, новели та оповідання, Фантастичне, Соціальна фантастика.
 
Олег Романенко : Калейдоскоп : Анекдоти : Відгуки читачів
Книжки за жанрами

Всі книжки (1552)

Книжки за першою літерою назви
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Книжка
Книжка Олег Романенко "Калейдоскоп : Анекдоти" (фото 1)
Калейдоскоп : Анекдоти

Олег Романенко

Маузер, 2010. — 304 с.
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.

Можливість автографа.
ISBN: 978-966-96859-9-5
ББК: 84.4 УКР 6-5 Р70

Жанр:
Романи, новели та оповідання
Фантастичне
Соціальна фантастика

Анотація:
Сексуальне рабство, бабкократія, калейдоскоп, Лариса Ґадіна, полігонний бізнес, генномодифікований Геннадій, швабра, світлуни, динозаврятина.

Поділитись:

Лінк із зображенням книжки:

  Уривок з книжки Рецензії в пресі (1) Відгуки читачів (3) Де купити (1) Скачати файл

Результат: 1-3 (всього 3) Сторінка: 1
Відгук

01.12.2010
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Читаю Калейдоскоп Романенка. Подобається))
Що слід знати, щоб зрозуміти, чи сподобається воно вам так само як мені чи навпаки викличе жахливу огиду.
1. Це коротка проза. Справді коротка.
2. Вся ця коротка проза подається оповідками без назв. Мені це здалося якимось фліртом-недбальством, ніби Олег так проказує: ну-у це така фігня, анєкдотці, воно не варте навіть мати якісь назви. (і при тому прекрасно знає, чого воно варте. а може боїться наврочити чи хоче здаватися скромним)
3. І мовою такою ж написано: швидкими недбалими мазками утворюється сюжет, чим напруженіший, тим краще. Сюжет - головне, спосіб написання - другорядне. Якщо любите насолоджуватися текстом на рівні фрази, якщо вам любі насичені образи або глибокий психологізм - не сьогодні. Мені часом здається, що книжка могла би взагалі складатися із самих ідей. Скажімо, замість опоdідання просто написано: "уявіть, якби був чувак, який завжди, без але виконує свої обіцянки". І все, додумуйте самі. Інше: "уявіть, що оголошено конкурс вивчити напам"ять книгу, в якій сама абракадабра із символів". І все - більше нічого не треба, потік мислення запущено. Романенкові вдаються ідеї. І він вміє тримати інтригу. (А чого він не вміє вам Таня Трофименко розкаже)
4. Пише Романенко в цій книзі про прибацаних людей. Тільки не таких прибацаних, як у Малярчук Тані, а на всю голову прибацаних. Ну, ви з попередніх двох сюжетів зрозуміли.
5. Коктейль з похмурого гумору і сюру, де трошки згадуєш Хармса, трошки Роальда Дала, став потроху робитися жанром у нашому сучукрліті. Принаймні, троє авторів у ньому вже є. Шинкаренко, Коцарев і Романенко. Прикольно, що всі троє Олеги. Мабуть, це щось таке генетично притаманне олегам. Перші двоє уже мали спільні презентації з назвою О2, я не здивуюся, якщо вони тепер скооперуються на трьох і будуть уже озоном. Словом, якщо вам сподобалася книжка когось одного з трьох, двоє інших також можуть сподобатися.

http://fish-ua.livejournal.com/337180.html

29.10.2010
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Читаю Романенка, як і радили на презентації, в метро, а оскільки їхати мені всього лише одну зупинку, то навіть не в вагоні, а переважно на ескалаторі. Формат оповідань, які автор позначив, як анекдоти, - відповідає ескалаторному читанню. Якраз встигаєш прочитати оповідання без заходу на друге коло ескалатора.

Ще не дочитав, але вже не згоден з прискіпливими критиками Романенкового прозового експерименту. Читати варто. До речі, заглавне оповідання, чи то-пак анекдот, збірки можна теж прочитати за наведеним вище лінком і погодитися чи не погодитися зі мною чи моїм уявним опонентом. Може й трохи затягнуте для анекдота, але з цілком О'Генрієвським фіналом. Тож читатиму й далі.

Зараз же напишу про одну рису цього експерименту, яка кидається у вічі ще до прочитання. Оповідання не мають назв. Для поета це може й звично, цитувати вірші за першим рядком тексту, для прози - незручно. Ну да, це ж не оповідання, а анекдоти, анекдоти назв не мають, їх називають "про поручика Ржевського, який хотів накласти в рояль, але утримався. Бо не зрозуміють. Провінція-с."

Саме так виглядає зміст цієї збірки прозових текстів. Автор пропонував ще один варіант цитування, за сторінками, як у класиків марксизму-ленінізму, але я вирішив зачекати до 50-томового зібрання творів Романенка, тоді мабуть скористаюсь. Може я й провінція-с, але не розумію такого новаторства.

На презентації автор жалівся на брак уяви для вигадування назв, на що я йому порадив скористатися "Гальманахом" Жолдака, який має щось із сотню альтернативних назв. Мабуть Жолдак на брак уяви якраз не скаржиться. Підступом примусив Романенка пообіцяти на презентації, зо якщо йому зможеться написати роман, назву для нього він все ж таки придумає.

Однією з переваг збірки на презентації чомусь називалася намальована лівою ногою обкладинка, яка не кидається в очі в метро, бо замаскована під "вокзальну" літературу. А за обкладинку "Сновид", мабуть можуть і в морду, краще загорнути в газетку СПІД-інфо.

Запрошена на презентацію група ХЗВ також грала лівою ногою. Мабуть щоб відповідати загальній стилістиці збірки.

І попри все, цікаві анекдоти таки трапляються. Автору не вдалося мене переконати, що він теж не знає нот і не вміє в них потрапляти, коли співає. Не панк, однозначно.

До закінчення читання мені треба проїхати ескалатором ще декілька раз, тож усе це - попередні висновки.

http://barcaroly.livejournal.com/143698.html

19.10.2010
Мопед не мій (Оцінка: Не варто читати)

Якщо хтось із читачів, що не мають часу, але люблять почитати книжечку, збереться читати "Калейдоскоп" Олега Романенка в звичний для таких людей спосіб – тобто, за їжею, то краще не треба такого робити. Краще почитати "Калейдоскоп" в туалеті. Повірте мені – я сам спробував.
Олег Романенко, наскільки мені відомо – поет, і ця книжка – перша його "спроба" писати прозу.
Спроба дуже своєрідна.
Книжка має в собі 27 коротких оповідок – точніше їх назвати я не можу, бо вони дуже різні, деякі схожі на справжнє оповідання, деякі не схожі, хоча в кожній є сюжет, іноді і не простий. Автор називає їх "анекдотами".
"Анекдоти" авторства Олега Романенка здались мені слизькими і холодними. Якби вони могли пахнути то запах у них був би як у тісному, недоглянутому під’їзді.
Крім запаху, в книжці присутній Герой.
Тобто, герой оповідок, ким би він не був, має загальну незмінну сутність, а професії, вік, стать і соціальний статус на ньому – десь так, як різні сукні на дівчині, з якою ти бачишся щовечора. Його звуть по різному – Володимир, Тамара, Омелян, Василь або просто "я", але це все одна особистість, незмінна, з одним світоглядом, мовою і похмурим світоглядом.
Герой Романенка - обов’язково невдаха. Навіть якщо він – мер міста, то в кінці оповідки муситиме їсти власне лайно, і не образно кажучи, а насправді, на площі, перед усім містом. А якщо герой – директор полігону, то полігон в кінці розстріляють атомними боєголовками.
Герой ніколи не радіє і не сміється – йому нема чого сміятись, у його життях ніколи не буває щастя й успіху. На героя нападають таргани, котрі розмножуються від того, що їх душити, герой не має часу на кохання, а якщо герой і закохується, то тільки в якихось потворних тіток і дівчат, котрих усі вважать коровами, або зовсім божевільних.
Шукаючи причину таких бід, які чатують на нього, він винуватить своїх батьків – в одній з оповідок з героя все життя кепкують, що він схожий на швабру, тому, що його матір в юності зґвалтували шваброю. Винуватить травми дитинства – власне, той самий калейдоскоп, позичений хлопчику в дитячому садку, котрий стає причиною невдач героя, перекреслює все його життя. Взагалі, герою здається, що добре йому буде тільки десь, де немає оцих нормальних людей – у божевільні, наприклад.
І навіть повсюдний натужний стьоб і деякі справді смішні повороти сюжету не затирають загального важкого враження від книжки.
Книжка ще має одну особливість. Кожна оповідка тут – ніби не закінчена, вкаменована скульптура, а щось динамічне, що швидко твориться, показується читачу, і так само швидко зминається.
Тільки ліплення світу щоразу відбувається не з кольорового і яскравого, а з сірої глини з неприємним запахом.

http://gr-kruk.livejournal.com/12899.html
Результат: 1-3 (всього 3) Сторінка: 1
Реклама
Rambler's Top100