|
Вінні-Пух. Повернення у Столітній Ліс
Девід Бенедиктус
— Країна мрій,
2011.
— 208 с.
— м.Київ. — Наклад 6000 шт.
Перевидання. Тверда обкладинка.
ISBN: 978-617-538-021-5
ББК: 84.4Вел Б46
Жанр:
— Дитяча література
— Ілюстровані книжки
— Сучасні переклади
Анотація:
Чутка справдилася — Кристофер Робін повернувся у Столітній Ліс!
Оповідки А. А. Мілна про Вінні-Пуха та його лісових друзів полюбилися не одному поколінню маленьких читачів і їхніх батьків. Отож і вісімдесят років потому Вінні-Пух готовий до нових пригод. Читачі знову зустрінуться з улюбленими героями, навчаться грати в крикет, побувають у лісовій академії, а ще на них чекає несподіване знайомство!
Ілюстрації до книжки виконані в стилі оригінальних малюнків до перших видань «Вінні-Пуха».
Для дітей молодшого й середнього шкільного віку, їхніх батьків і всіх-всіх-всіх.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ПРИГОДА ПЕРША,
у якій Кристофер Робін повертається
З кого все почалося? Ніхто й не відав. Ось тільки-но вирував звичайнісінький лісовий шум: вітру поміж дерев, кукурікання півня, веселої води в струмках. І раптом прилетіла Чутка: Кристофер Робін повернувся!
Сова сказала, що довідалася від Кролика, а Кролик зазначив, що дізнався від Паця, а Паць мовив, що він десь якось почув, а Кенга зауважила: а чому б не запитати у Вінні-Пуха? Й оскільки чудового сонячного ранку це здалося Дуже Доречною Думкою, Паць подріботів геть і прибув саме вчасно: Пух заклопотано перелічував свої горщики з медом.
— ... [ Показати весь уривок ]
Хіба не дивно? — пробурмотів Пух.
— Що не дивно?
Пух лапою потер ніс.
— Волів би я, щоб вони постояли спокійно. Щойно їм здається, я не дивлюсь, як вони починають соватися туди-сюди. Ще хвильку тому їх було одинадцять, а зараз їх тільки десять. Хіба це не дивно, Пацю?
— Не дивно, а рівно, — сказав Паць, — тобто рівно десять, якщо їх десять. А якщо ні, то ні.
Слухаючи ото себе, Паць подумав: щось тут не так, але Пух і досі рахував, переставляючи горщики на столі з краю на край і назад.
— Клопіт, — мовив Пух. — Якби тут був Кристофер Робін, він би знав точно. Він добре вмів лічити. У нього завжди якось виходило однаково двічі поспіль, а саме в цьому й полягає лічба.
— Але, Пуше... — почав був Паць, і кінчик його рильця порожевів од хвилювання.
— З іншого боку, не так-то й легко щось лічити, коли воно не стоїть на місці. Ото як сніжинки або зорі.
— Але, Пуше... — Паців носик, який і так був рожевий, став малиновим.
— Я тут склав про це мугикавку. Пацю, хочеш послухати?
Паць збирався вже мовити, що мугикавки — це чудово, а Пухові мугикавки — найкращі, проте Чутка була на першому місці; й він подумав: як це приємно, коли ти володієш Великою Інформацією й от-от Розповсюдиш її; аж тут зненацька пригадав мугикавку, яку Пух склав про нього, Паця, у ній було сім строф, а це більше, ніж у будь-якій мугикавці від споконвіку, і всі строфи були про нього, отож він і сказав:
— Так, Пуше, охоче.
Пух трішки запишався, бо мугикавка — це дуже добре, а ще краще, коли вона аж сім строф завдовжки, проте це не Справжня Мугикавка, допоки її на комусь не випробуєш, і якщо мед — це завжди приємно, то зразу ж по мугикавці він навіть приємніший.
От якої мугикавки заспівав Пух Пацеві того дня, що починався, як і будь-який інший, але перетворився на вельми особливий.
Мед лічи не на долоні —
Ти постав його в рядок:
Сонце буде — на осонні,
Сніжно буде — у сніжок.
А якщо полічиш точно,
Рахував ти недарма:
Пересвідчишся наочно,
Що там є — й чого нема.
— Гадаю, їх усе-таки одинадцять, — вів далі Пух, — а це чудове число горщиків як на четвер, хоча якби їх було рівно дванадцять, було б навіть ліпше.
— Пуше, — мовив Паць швидко, щоб бува не з’явилася третя строфа, бо хоч це і втішно, але забирає час, — я маю поставити тобі Дуже Важливе Запитання.
— Відповідаю «так», — сказав Пух, — саме час для маленької страви...
— Але, Пуше, — кувікнув Паць, і тепер його рильце від хвилювання й розпачу геть розчервонілося, — моє питання не про маленьку страву, а про велику справу. Про Кристофера Робіна.
Пух, який саме застромив лапу в десятий горщик із медом, про всяк випадок не витягаючи її звідти, поцікавився:
— А що Кристофер Робін?
— Я про Чутку, Пуше. Як гадаєш, він повернувся?
Тим часом сірий віслючок Іа стояв на узліссі Столітнього Лісу, втупившись у латку будяка. Він беріг його для Дощового Дня й уже почав хвилюватися, чи взагалі той дощ колись упаде, а якщо це нарешті станеться, то чи буде ще в будякові хоч краплина соку... Аж тут на обрії з’явилися Пух і Паць.
— Добридень, маленький Пацю, — сказав Іа. — Добридень, Пуше. А ви що тут робите?
— Ми прийшли навідати тебе, Іа, — мовив Пух.
— Лагідний деньочок був, правда, Пуше? Такий собі якщо-вже-не-маєш-нічого-кращого-до-роботи день. Як чуйно з вашого боку.
Паць подумав: і чому це всі розмови з Іа завжди звертають не туди?
— Скільки було вільного часу, правда, Пацю? І, Пуше, був би вдячний, якби ти не стояв на отих будяках.
— А на яких будяках мені ліпше стати? — запитав Пух.
— Але ж, Іа, — кувікнув Паць, — К-к-к-к...
— Ти чимось удавився, маленький Пацю? Сподіваюся, не будяком?
— Кристофер Робін, — мовив Пух, — він повертається.
Поки Пух говорив, Іа стояв завмерши. Тільки хвіст його смикався, відганяючи уявну муху.
— Отож, — хрипко почав був він і зробив паузу. — Отож... Кристофер Робін... Тобто ви кажете... таким чином... — кілька разів він швидко кліпнув. — Кристофер Робін повертається. Отож.
Нарешті Чутка підтвердилася. Сова злітала до хатки Кролика, а Кролик побалакав зі своїми Друзями й Родичами, які перемовилися з Трусиком, котрий гадав, що бачив-таки Кристофера Робіна, хоча й не був цілком певен, адже іноді він пригадував щось, а потім виявлялося, що воно ще не трапилося чи й не трапиться зовсім. Тоді запитали в Тигра його думку, але він саме стрибав на килимі Кенги, уникаючи жовтих плям, які можуть бути небезпечними, отож і не звернув уваги. Але Кенга запевнила Кролика, що коли вже щось правда, то це таки правда. Отож, якщо Пух і Паць уважають, що це правда, і Сова гадає, що це правда, а Кенга сказала, що це правда, то це й справді має бути правдою. Еге ж?
Саме тому і скликали нараду, на якій мали ухвалити Рисолюцію. У Рисолюції оголосили провести вечірку під назвою «Ласкаво просимо додому» на честь повернення Кристофера Робіна, і Ру так розхвилювався, що несамохіть упав у струмок, а далі ще двічі навмисно, допоки Кенга не сказала, що коли він це зробить іще бодай раз, то піде не на вечірку, а додому спати.
* * *
Був липень. Світанок того дня, коли мала відбутися вечірка, був теплим і сонячним, і гайок у Столітньому Лісі милував око. На землі сяяли плями світла, де сонце пробилося крізь гілля, а в інших місцях гілля сказало «ні». Кенга знайшла порослу мохом галявину і розстелила свою найкращу скатертину з вишитими гронами винограду на берегах, а Кролик приніс свої найкращі чашки з намальованим верболозом і повідомив, що це Фамільна Коштовність, а коли Пух пошепки запитав Сову, що таке Фамільна Коштовність, вона відповіла, що це така собі тара. Тоді Кенга переставила одну з чашок, аби затулити пляму, де Тигер розлив Зміцнювальні Ліки Ру.
Всі звірі принесли на бенкет ласощі: кролики — горіхи, Пух — горщик меду (майже повний), Паць — дрібку лимонного шербету, ото такого, що як покласти його собі в долоню й лизнути, то долоня стає яскраво-жовтою; а Ру і Тигер зробили різнобарвне желе. У склянках із кольоровими соломинками булькав домашній лимонад, а ще були розмальовані папірці з іменами всіх присутніх, і такі штучки, в які дмухнеш — і вони свистять; і ще такі, які жбурнеш — і вони розвиваються; і повітряні кульки — довгастенькі та круглі; а ще неймовірні хлопавки.
Та в самому центрі столу стояв найкращий у світі пиріг, що його випекла Кенга, а Ру й Тигер прикрасили розписною глазур’ю, тільки ніхто не міг вчитати, що ж там писалося, навіть Сова; а коли Пух запитав у Ру й Тигра, що там написано, вони дружно загиготіли й погнали гратися серед папороті.
Усіх запросили на вечірку, навіть Іа, а Кристоферу Робіну Пух запхав просто під двері будиночка особливе запрошення. Сова написала його. Ось яке воно було:
ОСБЛИВЕ ЗАПРОШИНЯ
ЛАСКАВА ПРСИМО ДОДОМУ
КРИСТОФЕРЕ РОБІНЕ
ЛАСКАВА ПРСИМО
НА ГОСТИННУ ВЕЧИРКУ
«ЛАСКАВА ПРСИМО ДОДОМУ»
КОЛИ: СІГОДНІ
— Тут тричі написано «ласкаво просимо», — пояснила Сова, — щоб він одразу збагнув, як ми раді, що він повернувся.
Всі звірі в очікуванні всілися на землю, а для Кристофера Робіна залишили пеньок. Желе на сонці вже попливло, і Ру раз у раз позирав на зелене желе, яке він власноруч зготував із винограду та сливок ренклод і яке мало — тобто колись мало — форму зáмка. Стояло воно далеченько на столі, й він усе присувався ближче, бо гадав, що комусь зелений колір може припасти до душі найбільше, йому ж бо вже припав. І він повторював і повторював до всіх, хто звертав на нього увагу:
— Червоне желе найліпше. Воно з полуницею. А жовте ще смачніше — там чимало цитрини.
А про зелене мовчав — як води в рот набрав.
Останнім у гайок причимчикував Іа. Кілька разів він розвернувся і всівся на пеньок.
— Забавки і гоп-ца-ца, — мовив він. — Як шляхетно з вашого боку було дочекатися мене.
— Але ж, Іа... — почав був Паць, і продовжив би, якби Кенга не нахмурилася до нього й не похитала головою.
— Певна, вечірка буде чарівною, — зауважила Кенга, — але Іа, любий, ти сидиш на місці Кристофера Робіна.
Іа розплів схрещені ноги й поволеньки підвівся.
— Було доволі зручно, — сказав він, — наскільки це можливо на пеньку. Певен, Кристоферу Робіну сподобається тут сидіти, особливо ж потому, як я нагрів йому місце.
Але Кристофер Робін досі не з’явився.
Паць підняв свою хлопавку, подивився на світло й потрусив її — послухати, як деренчить. А тоді трішки засмучено поклав її назад.
— Коли ми вже почнемо? Ох, коли ми вже почнемо? — не вгавав Крихітка Ру. — Гей, усі, червоне желе найсмачніше. І жовте. Ох, коли ми вже почнемо?
А Кенга мовила:
— Скоро, любий, скоро, але не тицяй пальчиком отак — це нечемно.
Пух витріщився на свій горщик меду й куняв, міркуючи, чи й досі це його горщик меду, і чий це буде горщик меду, якщо Кристофер Робін не прийде, і чи можна навчити бджіл носити мед просто в горщики, і чи найліпше тримати вулики на вулиці, а стільники на стільниці... А сам він, мабуть, полишить деінде порожній горщик — про всяк випадок... І чи спека посилиться, і що буде, якщо посилиться... Голова його схилилася, а з горла вихопився м’який Хрик — щось середнє між риком і храпом.
Сова, щоб підтримати розмову, сказала:
— Я вам колись розповідала про свого Дядька Роберта?
І хоча вона оповідала про нього неодноразово, навіть більш ніж кількаразово, перш ніж вона почала, Кенга хутко мовила:
— Не варто витрачати сили. Кристофер Робін може з’явитися щомиті.
— Він, мабуть, подолав чималий шлях, — сказав Паць.
— Звідки ти знаєш? — поцікавився Кролик. — І як давно?
— Його затримали дрокові хащі, — зауважив Пух. — Знаєте, вони так частенько роблять.
— Або Мастослонт, — мовив Паць і здригнувся на саму думку.
Аж тут сонце сховалося за єдину хмарку в небі, й плями світла в Лісі щезли та знову повернулися — як і Кристофер Робін, якщо ви вірите Чутці.
І тоді Паць, трошки схвильований і трошки зголоднілий, пояснив:
— Кристофер Робін має йти всю дорогу звідти, звідки має прийти, а дорога ця неблизька, бо в іншому разі він уже давно був би тут.
Тієї-таки миті долинуло дзижчання, і бряжчання, і бібікання — й ось він тут, Кристофер Робін, такий як завше, тільки на блискучому блакитному велосипеді. Всі затамували подих — і враз загомоніли, хоча це зазвичай вельми нечемно, тільки ж не цього разу. Щойно Кристофер Робін притулив велосипед до дерева, то поглянув на всіх і привітався:
— Привіт усім, я повернувся.
— Привіт, — мовив Пух, і Кристофер Робін усміхнувся до нього.
— Веломашина, — виголосила Сова. — Я поясню вам принцип, за яким...
— Яка приємність бачити тебе, Кристофере Робіне, — сказав Іа, — і я сподіваюся, тобі сподобається нагрітий пеньок.
— Ох! — вигукнув Паць. Він хотів сказати більше, але слова не складалися докупи, як йому хотілося, а коли нарешті склалися, було вже запізно з цього користатися.
— Тут повно всякого желе, Кристофере Робіне, — мовив Ру, — ми з Тигром його наготували, і в червоному є справжня полуниця, але якщо тобі закортить зелененького...
— Я покуштую все, — радісно відгукнувся Кристофер Робін, — але почну з червоного.
Первісток і Поскрібок, двійко меншеньких Кроликових Друзів і Родичів, стрельнули з хлопавки, але Первісток несамохіть зарано відпустив, а Поскрібок запізно зреагував і перекинувся на спину. Але Пух стиснув Кристофера Робіна у справжніх ведмежих обіймах і сказав:
— Ласкаво просимо додому, Кристофере Робіне.
— Тобі слід розрізати пиріг, Кристофере Робіне, — мовила Кенга.
— І загадати бажання, — докинув Тигер, перестрибуючи з ноги на ногу, а це нелегко, якщо їх чотири.
Отож Кристофер Робін загадав бажання, й усі радісно заплескали в долоні та вигукнули:
— Ласкаво просимо додому!
Окрім хіба Іа, який виголосив:
— Будьмо!
Кристофер Робін був щасливий, що повернувся, але водночас і трішки сумний. Тоді всі почали дмухати в гудки, і жбурляти серпантин, і стріляти з хлопавок, а Іа стрельнув аж із двох — спершу передніми ратицями, а далі задніми, і з першої, на якій було гасло, вилетіло кільце для ключів із написом «З ПРИВІТОМ ІЗ МАРГІТУ» й паперовий капелюх, а з другої тільки паперовий капелюх.
А Кристофер Робін мовив до Пуха:
— Я наївся желе і подужав дві скибки Кенжиного пирога, тому просто не маю місця для меду. Пуше, коли твоя ласка, ти не міг би з’їсти дрібку за мене?
Пухова ласка не забарилася.
— Навіть не сподіваюся, що він пам’ятає, хто я такий, — сказав Іа. — Та це й не важливо. Зрештою, хто я такий?
* * *
Коли з’їли все, що могли (а то було все, та не все, що на столі, бо на порядній вечірці завжди мають залишитися крихти для пташок), Кристофер Робін зробив оголошення:
— Любі мої друзі з Лісу, в моєму велосипедному кошику лежать Вітальні Подарунки для вас усіх, адже я страшенно за вами скучив. Я загорнув їх у різдвяний папір, бо в мене лишалася дещиця з минулого року, і я гадав, вона згодиться на наступний рік.
Звірі вельми зраділи, навіть Трусик, який задрімав на термосі і його довелося розтермосити. Він подумав, що вже Різдво, отож розгорнув свій подарунок — блискучу монетку з орлом — і вигукнув:
— Веселого Різдва!
І миттю знову заснув, адже на небі вже сяяв місяць, і був саме той таємничий час поміж днем і ніччю, коли зовсім неясно, зараз темно чи ясно.
Ось які подарунки привіз Кристофер Робін для звірів.
Для Первістка і Поскрібка: горішки «цукрові мишки»
Для Сови — мудрої голови: окуляри в футлярі
Для Паця: рожеві навушники волохаті
Для Ру: ні ламкого, ні гострого, а кольоровий пісок із Далекого Острова
Для Кенги: тижневий набір наперстків — як штик сім штук
Для Тигра: палиця-стрибалиця
Для Кролика: книжка, але не казка, а «1001 корисна господарча підказка»
Для Іа: парасольки аж дві — для хвоста і для голови
Для Пуха: дерев’яна ложка, вельми корисна, коли меду в горщику лишається трошки
Яке ж таке бажання загадав Кристофер Робін, розкраявши пиріг? Це секрет, і якщо я вам розповім, воно не здійсниться, але в ньому було місце і для Пуха, і для Паця, і для сонця, отож це було довгеньке бажання, і поки Кристофер Робін його загадував, він міцно заплющив очі, а вуста його ледь помітно ворушилися.
Якщо Кристофер Робін забажав побільше пригод у Столітньому Лісі, то його бажання, безперечно, здійснилося, і про всі пригоди я вам розповім — від часу, коли Паць Став Героєм, аж до часу, коли Тигер Снив Африкою. Подеколи нам можуть нагодитися Мастослонти, а може й мед. Щодо меду я навіть певен. Може трапитися й історія про блакитний велосипед — він таки прегарний, марки «Ралі», на нього приємно навіть просто дивитися, і хочеться відтирати від нього бруд, щойно втрапиш у калюжу. У Столітньому Лісі, певно, підвернуться вам інші велосипеди, але такого гарного та лискучого, як у Кристофера Робіна, більше нема, і нема хлопчика, який би пишався ним дужче. [ Згорнути уривок ]
|
