|
Мателот : Морський збріник (2017-2018)
Антон Санченко
— Темпора,
2020.
— 296 с.
— м.Київ. — Наклад 500 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-617-569-434-3
Жанр:
— Мариністика
— Антології різних авторів
— Пригодницьке
Анотація:
В збірник увійшли 15 оповідань переможців конкурсу морської прози ім. Лисянського «Мателот», відібраних журі з професійних моряків. Це різнопланові оповідання та нариси від фантастичних і химерних до ледь не документальних, присвячених рибалкам, торговим та військовим морякам, яхтсменам та річковикам, які примушують згадати, що, попри дещо суходільну репутацію України, кожен двадцятий моряк у світі — українець. На світовому судноплавному ринку плавперсонал з України займає четверте за кількістю місце після Китаю, Індонезії та Філіппін, і становить близько 200 тис. моряків, десь 80 тис. з яких — командний склад: капітани, штурмани, механіки, інші суднові спеціалісти. Звісно, це потребує свого відображення й представництва в літературі, чому, сподіваємося, посприяє видання цієї збірки та наступні сезони конкурсу «Мателот».
ЗАМОВИТИ
ЦІна 200 грн.
Картка 4149 6090 0636 5110 Антон Санченко
Надішліть свій ПІБ, телефон, номер Нової пошти на matelot@meta.ua
Вкажіть, кому підписати книжку
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Зміст
Віктор Губарев, ГВІНЕЄЦЬ, або Помста шевальє де Брі ... 2
Володимир Кавєрін, 3 місце, СРТР-ок .......................... 19
Євген Баль, 2 місце, Дика дивізія ................................ 31
Максим Федорченко, БРИЙ ........................................ 61
Микола Шмигін, Кокеса з «Аркаші» .............................. 66
Мирослав Мамчак, МОРСЬКИЙ УКРОП .......................... 71
Оксана Дрогомирецька, Історія про загубленого зуба ... 81
Оксана Самара, ДВІ ЛИХОМАНКИ Й ОДИН ЖАДАНИЙ БЕРЕГ ... 93
Ольга Мельник, Люба ................................................ 108
Олексій ... [ Показати весь уривок ]
Покідько, Гість з морських глибин ................... 112
Радій Радутний, 3 місце, Той рік ................................. 121
Сергій Акатьєв, «FAZISI» ............................................ 135
Степан Надломов, З Анталії на Кіпр і швидко назад ........ 156
Тетяна Гладиш, ЛЮБОВ УСЬОГО ЖИТТЯ ..................... 165
Марко Каламар, 1 місце, Останній лоцман ................... 173
Передмова упорядника
Ви тримаєте в руках збірку з п’ятнадцяти оповідань різних авторів. Вони — переможці Першого конкурсу української морської прози ім. Юрія Лисянського, що пройшов у 2017-2018 роках.
Конкурс засновано сайтом «Літакцент», на якому є відповідний розділ «Мателот», де можна прочитати умови участі й статті про закордонних та українських класиків жанру мариністики, щоб зорієнтуватися у вимогах до жанру, та видавництвом «Темпора», яке має неабиякий досвід проведення літературних конкурсів для пошуку нових імен і формування нових жанрових сегментів книжкового ринку. Крім того, це видавництво чомусь любить видавати книжки про море, зокрема мої.
Українська мариністика — жанр давній, який сягає народних пісень («Дума про козака Кішку») та, власне, «Енеїди» Котляревського, яка й започаткувала нову українську літературу:
Прокляті вітри роздулися,
А море з лиха аж реве;
Слізьми троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало;
Тогді набрались всі сто лих!
Енейкричіть, що «я Нептуну
Півкопи грошей в руку суну,
Аби на морі штурм утих».
Це, мабуть, перший опис морської хвороби ув світовій літературі: до Котляревського герої не закачувалися.
Однак у масштабах усієї української літератури іноді складалося враження, що це письменство Внутрішньої Монголії, так мало авторів присвячували своє перо не землі, а воді — буквально один-два на покоління: Ярослав Окуневський, Микола Трублаїні, Юрій Яновський, Олександр Мар’ямов, Леонід Тендюк, Віктор Сильченко та інші.
Це пояснювалося тим, що в українців завжди було повно своїх моряків, але не було свого флоту. Був флот австрійський, як в адмірала Окуневського, чи флот радянський, як у Миколи Трублаїні, чи — російський, як у патрона нашого конкурсу, першого навколосвітнього мореплавця Російської імперії Юрія Федоровича Лисянського, уродженця Ніжина, який у 1803-1806 роках обійшов довкола світу на шлюпі «Нева» й написав про це два томи путівних нотаток, що їх адмірал Чичагов відмовився друкувати коштом морського відомства за «малоросійський стиль повіствування». Нехай текст нотаток мало нагадує сучасну українську, але скнарий російський адмірал таким чином натякнув нам, кого слід вважати ще й основоположником української морської прози. Українські мариністи одразу виявилися людьми затятими: Юрій Лисянський разом з братом, теж морським офіцером, продали батьківський маєток в Ніжині, але книжку (а також її власноручний переклад англійською) таки видали своїм коштом. Два її томи й альбом мап експедиції «Неви» Лисянського та «Надежди» Крузенштерна автор сам далекоглядно завіз до бібліотеки Ніжинської гімназії вищих наук (сучасний університет ім. Гоголя), де вона зберігається й досі.
Наш конкурс засновано зокрема й для того, щоб новим поколінням українських мариністів не доводилося продавати батьківську хату, аби видати свою книжку.
Журі конкурсу склали професійні моряки, як теперішні, так і колишні: капітан Величко (Київ), капітан Береза (Одеса), викладач морської академії Шумей (Херсон), радіооператор Кирилаш (Запоріжжя), начальник радіостанції Санченко (Київ). Спільними зусиллями ми представляли торговельний, рибальський, пасажирський, військово-морський, річковий та технічний флоти і навіть яхтсменів. Моряки виявилися добрими суддями. Ставили високі оцінки від душі. Чітко дотримувалися дедлайнів. У короткий список потрапили:
Піратське оповідання В. Губарєва і спогади про першу плавпрактику на траулері В. Каверіна;мемуари про службу на Тихому океані Є. Баля і міфопоетична історія про відставного моряка М. Федорченка; сатирична історія про суднову кухарку М. Шмигіна й спогади М. Мамчака про ВМС України від часу їхнього заснування; несподівана історія О. Дрогомирецької, яку вторгнення в Крим «зелених чоловічків» застало в Інституті біології південних морів, і біографічне оповідання О. Самари про Миклухо-Маклая в Новій Гвінеї; ретельно записані О. Мельник спогади шефині (шеф-кухаря) пароплава ЧМП, з яких можна довідатися ледь не про всі колоніальні війни СРСР в Африці, на Середньому Сході та в Індокитаї, і фантастична історія людини-амфібії в ретро-антуражі О. Покідька; гостросюжетна історія про бойових плавців Р. Радутного і трагічний щоденник першої й останньої навколосвітньої гонки радянської яхти «Фазісі» С. Акатьєва; з гумором описаний рейс прогулянкової яхти на Кіпр С. Надломова та щемка історія про втрачений Україною барк «Товариш» Т. Гладиш, з якої із жахом розумієш, що вже виросло покоління херсонців, яке ніколи не бачило цього трищоглового красеня на штатному місці біля набережної.
А перемогло в цьому році оповідання Марка Каламаря «Останній лоцман» про дніпровських лоцманів, які проводили судна через Дніпрові пороги, до того як їх затопила ДніпроГЕС.
Я пишу ці рядки саме в Херсоні на набережній, під пам’ятником першому чорноморському фрегату «Слава Єкатерини», а з його історичної чавунної гармати пірнають у зелені хвильки Дніпра якісь галасливі пацани в строкатих труселях до коліна. Але підходять до набережної оповиті димками вельботи з іншого берега, зі спортивного затону, і пацани вскакують в чорні штани й білі голландки із синім матроським комірцем і виявляються курсантами — біжать по вулиці Ушакова в бік своєї морської академії на наступну пару, а під старовинним, з 1834 року, корпусом Централки висипають покурити на вулицю вже сотні, та де там — тисячі їхніх колег. Тут наочно розумієш, що наше море має майбутнє. А отже, і наша мариністика має майбутнє.
Ми знову без флоту, але з моряками. Під українським прапором у 2014 році залишалося 19 суден, але кожен двадцятий моряк у світі був українцем. Це не може не знайти свого відображення в літературі, тож чекаємо на бунтівну й пригодницьку прозу з усіх океанів і куточків глобуса. Почнемо з морських книжок — кораблі наростуть. Бо практика показала: якщо будувати українські кораблі без українських книжок на борту, вони без жодного пострілу здаються окупантам прямо під причалом.
Антон Санченко, модератор конкурсу «Мателот» [ Згорнути уривок ]
|
