Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
Сімнадцятий поверх : роман
Дмитро Бондаренко
— Дніпро-ВАЛ,
2006.
— 100 с.
— м.Дніпропетровськ. — Наклад 2000 шт.
Жанр:
— Триллер
Анотація:
Історія молодого дніпропетровця, який дуже любив свою дружину, але таємно мріяв про якусь іншу жінку. Знайомий порадив хлопцю відвідати місцевий бордель...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
| Рецензія |
|---|
|
28.12.2010
Автор рецензії: Наталя Артеменко
(джерело:
Журнал “Книжник-review”, №1, 2007 р.)
СНІД не спить. Страх перед мітологізованою хворобою розростається в тексти. У книжці письменника Дмитра Бондаренка СНІД став головним персонажем і основою фабули водночас. Довкола актуальної фобії розгортається детектив. Водночас роман переповнено коханням, юнацьким максималізмом і прагненням сексу.
Отже, молодий торговий представник живе у Дніпропетровську, кохає дружину і доньку, подає надії й будує плани на майбутнє. І водночас – хоче іншу жінку. Просто іншу. Фахівці з сімейної психології одразу охрестять стан менеджера Кості кризою 3-х (4-х, 5-х) років подружнього життя. Сублімація головного ... [ Показати всю рецензію ]
персонажа втілюється у життя з перших сторінок: він вирішує зняти повію – ніби і дружині морально не зрадив, і собі дав розраду. Та це прагнення повертається до урбанізованого мачо обличчям страху перед невиліковною хворобою. Герой отримує покарання за класичними канонами християнської моралі: перелюб відлунив каяттям.
Подальший сюжет нагадує просвітницьку брошуру про СНІД. Автор розповідає про соціальне неприйняття хворих, роздмухані міти про побутове зараження, проблему наркоманії і випадкового сексу. Попри авторське намагання зобразити реальні події, виходить такий собі вербальний плакат, намальований тьмяними акварельними фарбами. Продажні мєнти ніби взяті напрокат з кримінальних серіалів, головна героїня схожа на узагальнений жіночий персонаж пісень групи “Крематорій”.
Якщо оперувати маркетингово-рекламними дефініціями, то цільова авдиторія книжки практично не обмежена. Її може читати будь-хто: студент, клерк, учитель, будівельник. Навіть не читати, а “ковтнути” за кілька годин – текст легкий і зрозумілий. Жодного постмодернізму. Жодних езотеричних роздумів, національної саморефлексії чи психоделічних пошуків внутрішнього світу. Можливо саме такої літератури і не вистачає Україні зараз?
Дмитро Бондаренко, на відміну від більшості українських письменників, демонструє не ритуальні танці навколо прихованого “я”, а узагальнений образ нового класового прошарку – пересічного торгового представника, який запрограмував своє життя на кілька десятків років наперед. Стабільність – ось кредо його існування. І єдине, що вибиває його з цього анабіозного стану стабільності – підозра на зараження СНІДом. Очікування смерті змінює будь-яку людину. Тяжкохворий відчуває, що йому лишилося кілька років і намагається використати їх сповна. Назавжди зняти офісний костюм і поїхати жити в ліс чи гори. Або шалено закохатися в іншого “синдромника” і відчути щастя. Так, до речі, і зробила одна з героїнь Бондаренка – неформальна студентка, хвора на СНІД. Книжка закінчується саме її історією – історією пошуку сенсу, який знайшовся у коханні. А це кохання було завжди поруч, тільки треба було його помітити і оцінити… [ Згорнути рецензію ]
|
|
28.12.2010
Автор рецензії: Ирина Полынь
(джерело:
Газета “Днепр вечерний”, від 15.11.2006 року)
Сюжет романа Д.Бондаренко “Сімнадцятий поверх” весьма закручен (как и вообще большинство произведений этого автора) и разворачивается на грани трагического и комичного. Его герой, обычный днепропетровский парень Костя Стешенко работает торговым агентом и все у него в жизни как будто благополучно: дом, жена, маленькая дочь. Ну, почти все. Косте страх как хочется новую женщину.
Говорят, что мужчины – существа полигамные. Послушав своего сотрудника Кузьму, Костя тайно (чтобы не разрушать семью и не обижать жену – он ее очень любит!) отправляется решать свои проблемы в бордель.
Проститутка Люба ... [ Показати всю рецензію ]
была отнюдь не волшебница и ничем особенным Костю не осчастливила. Вот только презерватив порвался. И все бы ничего, если бы не встреча с ее бывшим клиентом, который сообщил, что Люба-то ВИЧ-инфицированна…
А дома Костю ждали нежные объятия супруги! Изругав себя последними словами, нерадивый муж всеми путями старается избежать супружеского ложа. Особенно его пугает возможность передачи инфекции маленькой дочурке через материнское молоко.
Все существо героя в смятении, и никто ему не может помочь. Врачи говорят, что достоверный анализ (прижился ли зловредный вирус в организме?) можно сделать лишь спустя три месяца после подозрительного контакта. Но как их прожить, эти три месяца, чувствуя себя смертником и ни в чем никому не признаваясь? Ведь остается еще надежда (хоть и маленькая), что судьба смилостивиться и все приключение забудеться, как страшный сон.
“Він же не збоченець якийсь! Звичайний собі чоловік, який уже просто бозна скільки часу не був із жінкою. Клятий СНІД, клятий бордель, клята Люба, проститутка, що мабуть таки заразила його! І з-за цього його майже щасливе і спокійне сімейне життя пішло під хвіст собаці. О-о, ну чому саме він?! Чому саме йому випали такі страждання?” – логика Кости проста и прозаична. Чтобы отвлечься от, словно дамоклов меч, нависшей над ним неопределенности, герой принимается искать друзей по несчастью, и находит инфицированную ВИЧ красавицу Аню Аникееву…
Чем закончилась история Кости, читатель узнает, если приобретет книгу. Скажу лишь, что финал не показался мне надуманным, а появление такой книги вполне закономерно для ВИЧ - неблагополучной Днепропетровщины. [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|
