Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
Лілі Марлен : Книга нових та вибраних віршів
Сергій Жадан
— Фоліо,
2009.
— 186 с.
— м.Харків. — Наклад 4000 шт.
ISBN: 978-966-03-4881-3
Жанр:
— Збірки лірики
Анотація:
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор кількох книг віршів та прози. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки: «Депеш Мод» (2004), «Цитатник» (2005), «Anarchy in the UKR» (2005), «Гімн демократичної молоді» (2006), «Капітал» (2006), «Марадона» (2007), «Ефіопія» (2009). «Лілі Марлен» поєднує в собі вибрані вірші з додатком нових, ще не друкованих поетичних текстів та кількох есеїв. Поезії присвячені внутрішнім переживанням ліричного героя та його спробам знайти порозуміння з іншими людьми. Вибір текстів не є випадковим — у кожному з них говориться про можливість чи неможливість любові як такої, що дає право автору назвати свою нову поетичну збірку книгою любовно-соціальної лірики. «Лілі Марлен» є спільним проектом Сергія Жадана та фотографа Ігоря Нещерета, котрий проілюстрував вірші своїми роботами.
Лінк із зображенням книжки:
|
Рецензія |
05.03.2011
Автор рецензії: Лесь Белей
(джерело:
Український журнал)
Пісня „Das Mädchen unter der Later ne“ Ганса Ляйпа має досить цікаву і непередбачувану історію. Написана 1915 року вона вибивається в усеєвропейські хіти тільки у часи Другої світової. Тоді в окупованому Белграді на студію радіо потрапляє скупий трекліст із окупантського плеча. Серед іншого, в ефірі постійно звучала і ляйпівська пісня, що мала також назву „Лілі Марлен“. Вона не сподобалася Геббельсу, однак армія прихильників, що вже була тоді більша за Вермахт, не дозволила зняти цю пісню з ефіру, і вона летіла радіохвилями з Белграду по всій Європі. Цікавим є і те, що „Лілі Марлен“ була популярною ... [ Показати всю рецензію ]
по обидва боки фронту, про що свідчать, наприклад, переклади англійською Т. Коннора 1944 року та інші.
Численні переклади та різні аранжування вилилися у понад 200 варіантів цієї пісні.Традицію поліваріантності „Лілі Марлен“ обіграв і український поет Сергій Жадан у однойменній збірці. У „книзі нових і вибраних віршів“ можна знайти тексти з попередніх збірок, починаючи від „Цитатника“ і закінчуючи „Ефіопією“, та новий, досі не публікований цикл віршів „Лесбійки“ та прозові „Бонуси“.
Сам автор наголошував на ключовому факторі ліричності збірки, що, думаю, вдало підіграється назвою. Як на мене, „Лілі Марлен“ можна вважати за певний архетип,тобто реалізацію давнього, як світ, архетипу любові і розлуки у реаліях початку минулого століття. Його універсальність підтверджується часовим випробуванням у майже столітній термін.
Тексти укладені у зворотньому порядку, тобто від найновіших до найраніших, ніби описуючи історії (даруйте за антиграматичність) любовей, які в певний спосіб пережило серце автора. Любові ці виражені з багатим різноманіттям форми, метафор і символів, що вберігає від традиційної для „вибраного“ монотонності. Своєрідними палітурками слугують авторський переклад Ляйпівського оригіналу та прозові бонуси, що разом творять жанрово-часовий континуум.
Додатковим плюсом є влучне оформлення фотографіями Ігора Нещерета, які разом з текстами дозволяють уявити оте архетипне „Стояти знов під ліхтарем, / Як вперш, Лілі Марлен“. [ Згорнути рецензію ]
|
05.03.2011
Автор рецензії: Риженко Тетяна
(джерело:
Хай Вей)
2009 рік. Після вдалого всеукраїнського PR-туру з «Ефіопією» Сергій Жадан публікує книгу «Лілі Марлен», другу за цей рік. Щоправда, вона укладена як збірка вибраного – і лише 10 нових поезій письменника з ексцентричною підназвою «Лесбійки» увійшло до неї. Ця підназва неоднозначно вказує на те, що загальновизнаний оспівувач міських звалищ, нетрищ і завулків взявся за тему нетрадиційного кохання.
Якось-то (давно-давно) мене надто вразив фільм німецького режисера Райнера Вернера Фасбіндера «Кулачне право свободи», в якому розповідалось про одностатеву любов, і не стільки зверненням митця до такої ... [ Показати всю рецензію ]
слизької теми, скільки його розповіддю про пристрасті, що вирують у міжлюдських стосунках, про меркантильність посеред коханців в інтимній сфері, про зраду, про любов, любов у широкому розумінні цього слова, коли немає значення чи чоловік любить жінку, чи чоловік чоловіка, чи взагалі розглядається любовний трикутник:чоловік-чоловік-чоловік. У той час (глибокого радянського застою) ренесансні
Р.В.Фасбіндер у фільмі "Кулачне право свободи"
Р.В.Фасбіндер у фільмі "Кулачне право свободи"
побудови кадрів і античні постаті чоловіків у гей-клубах виглядали певним протестом до усталеної моралі й зашкорублих звичаїв. На момент виходу на екран (1975 року) цей фільм був революційним, він був викликом усьому традиційному, узвичаєному, виглядав певним гімном свободи у людському соціумі, так само, як і інший Фасбіндерів фільм «Гіркі сльози Петри фон Кант», що досі вражає своєю відвертістю порядне товариство.
Проте сьогодні у нашому пострадянському просторі звернення до теми одностатевої любові звучить більше екстраваґантно, ніж революційно. І якщо Фасбіндер оповідав про любов між людьми, чоловіками чи жінками, так би мовити, зсередини любовних стосунків, описуючи кожен нюанс пристрасті, зради, заглиблюючись у підсвідомі бажання, комплекси, жалі, то Жадан береться відтворювати зовнішній шар цієї любові, певною мірою її привабливість. Несподівано, і навіть епатажно звучить заключна фраза у вірші «Жінки» (єдиному з-поміж десяти, що прямо присвячений лесбійській любові): «Ось саме тому я її люблю, як тільки жінка може любити жінку». Адже до цієї фрази у даному творі поет витончено і глибоко за допомогою поетичного слова розповідає про «повітря» нерозуміння, що утворилося між коханцями в процесі стосунків, про непорозуміння між ними, про страх близької розв’язки взаємин... Якби не остання фраза «... як тільки жінка може любити жінку», можна просто подумати, що у поезії йдеться про звичайне кохання між чоловіком і жінкою. Але такий вже Жадан літератор – він любить парадокси...
У інших дев’яти віршах «Лесбійок» Жадан розповідає про те та се, наприклад: як жінки чистять килими, як жінка фотографує дерева, як жінка курила бельгійський тютюн. У цих віршах жінка розглядається як особистість, як постать, як предмет натури, з якої списує свої образи поет. Жадан розповідає про світ очима жінки, так, як він вважає, могла б це побачити жінка... Проте автор це розповідає з позиції чоловіка, як чоловік собі уявляє, що саме і як бачить жінка. В цьому є певний зміст – в поезії виникають проекції, перспективи на нашу дійсність, і тому письмо Жадана наділено особливим поглядом. Його вірші звучать незвичайно, і образи, що він захоплює у тенета свого вірша, показують реальний стан речей. І тому наше життя, побут, кохання постають під призмою його неординарного світобачення.
В цьому сенсі, а саме у розвитку творчості Жадана, звернення до теми нетрадиційного кохання вказує на те, що він як автор сучасних поезій стоїть на певному творчому роздоріжжі. Про це я говорила у відгуку про «Ефіопію» (http://blog.i.ua/community/662/285193/0 ). І цей вибір перед Жаданом стоїть мабуть тільки у виборі теми, зовсім не у царині естетичних пошуків. Тут його напрямок однозначний – це шлях Майстра. Про це свідчать
С.Жадан і "Собаки в космосі"
С.Жадан і "Собаки в космосі"
рівень його найновіщих поезій. Уже в «Ефіопії» вбачається новий досконалий і вишуканий Жадан. Але рамки старих тем: отих міських нетрищ, немитих готелів, забитих барахолок, таємних доріг наркоділків стали замалі для нього як митця. Тому на сьогодні найактуальнішою проблемою для Жадана у його творчості, як на мене, є проблема вибору теми. (Тут може бути широкий діапазон: від філософських трактатів до пошуків у царині підсвідомості.)
Ще хочеться звернути увагу видавців на те, що хоч книги Сергія Жадана сміливо можна видавати обсягом у 10 віршів, і вони будуть розходитись межи людьми надзвичайними тиражами, та його талант – є національним інтелектуальним скарбом України, а не машиною для здобування прибутків. [ Згорнути рецензію ]
|
05.03.2011
Автор рецензії: Андрій Пясецький
(джерело:
Сумно)
Якщо хтось щиро переконаний, що від перестановки місць доданків сума не змінюється, то краще не читайте нову книжку Сергія Жадана. Всі ж інші отримають цілком новий погляд на любовну лірику найвідомішого, після Добкіна, харків’янина. Але текст постав не самотнім на сторінках цього видання, його доповнив своїми світлинами Ігор Нещерет.
Все починається «Біля казарми». Вірш Ганса Ляйпа є таким подовженим епіграфом, що закінчується словами:
Коли тумани ляжуть ген,
Я стану знов під ліхтарем,
Як вперш, Лілі Марлен.
Увага! Вірш написаний 1915 року і став одним з гімнів двох ... [ Показати всю рецензію ]
світових воєн, відкриває концептуальний витвір видавничого мистецтва, тобто двадцяте сторіччя не відпускає творців, народжених у концептуалізмі. На цьому місці можна і завершити розмову про будь-які концепти, бо далі будуть тільки вірші і світлини.
Любов, як відомо буває різна, але з усього багатства варіантів першим Жадан обирає кохання лесбійське. Чи то сучасний культурно-содомічний контекст, а чи особисті досвіди автора вплинули на вибір такої теми, але змушені констатувати, що він із нею впорався блискуче. Навряд якісь нарікання можуть виникнути як у гомосексуалів, так і у гомофобів, бо:
Що по ній залишилось? Якісь борги,
які я поволі сплачував, книги і мапи,
якісь випадкові друзі, якісь вороги,
яких я насправді не знав, хоч насправді мав би.
Кохання ефіопських кочегарів виявляється не менш тужливим та переконливим. Тут уже не дорікнути у далекості від своїх персонажів знаному «співцю Донбасу». Близькість автора до цих людей варто окреслити його ж рядками:
До ранку було тихо, і тиша була такою,
Що чути було, як їм сниться море.
А от уже нам ввижається «Той, хто продавав кокаїн Марадонні...» такий собі
«...один із охоронців, стрижений
Відбитий охоронець, котрий прибігає
Зранку в хокейному светрі чікаго буллс, потім
Одягає уніформу і стає схожим на гея.»
Закоханості персонажів цієї збірки вирізняються не стільки флером романтики та заспокоєності, скільки відчуттям невідворотності та безумним бігом наввипередки до краю прірви, де виграє не той, хто швидше добіжить, а той, хто яскравіше бігтеме, бо єдиним, що ти зможеш сказати падаючи, буде:
«не плач, моє серце, не плач,
не муч душу свою картонну,
ми ще зустрінемось
з того боку кордону.»
Подальші мандри залишимо читачеві. Єдине що варто згадати – ще одну появу героїні книги у вірші «Станси для німецько-фашистських загарбників». Цим віршем можна пояснити і назву, і концепт, і світлини, що використані для ілюстрацій:
«Лілі Марлен, ти не росла у совку,
ти взагалі не знаєш, що це таке – совок,
але батальйони тягнули цю пісню ламку,
ховаючи в ранцях на застібці і на замку
між порнографічних листівок трепетний мамин рядок.»
Таким суцільним закоханим маргінесом просякнута вся книжка. Але від таких персонажів неможливо відірвати погляду. Чимось таким вони симпатичні, може щирістю, а може тим, що читачеві таким не бути… [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|