|
Світанок : Роман
Стефені Маєр
— Країна мрій,
2009.
— 592 с.
— (Серія: Сутінкова сага).
— м.Київ. — Наклад 20000 шт.
Перевидання. Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-424-230-8
ББК: 84.7 США М13
Жанр:
— Сентиментальне
— Сучасні переклади
— Містичне
Анотація:
Белла Свон нарешті зробила вибір: вона виходить заміж за Едварда Каллена. Чорна смуга в її житті минулася, попереду очікує щаслива нескінченність. Полотно колись сірого Беллиного життя забарвилося в яскраві кольори, адже вона отримала головне — вічну любов коханого Едварда. Проте невже Белла забула, що Едварда від початку оточують самі таємниці? Це тільки казки закінчуються весіллям принца і принцеси, які відтоді живуть довго і щасливо. А у світі вампірів справжні несподіванки і небезпеки по весіллі тільки починаються...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Розділ І. ЗАРУЧИНИ
...Коли звук під’їжджаючої автівки засвідчив, що Чарлі повернувся, каблучка на моєму пальці раптом стала важити тонну. Мені кортіло заховати долоню в кишеню, а ліпше всістися на неї, проте Едвард міцно тримав мене за руку — і то так, щоб її було добре видно.
— Припини соватися, Белло. Ти ж тут не в убивстві збираєшся зізнаватися.
— Легко тобі говорити.
Я дослухалася до зловісного стуку батькових черевиків на доріжці. Ключ заскреготів у замку і так відімкнених дверей. Цей звук раптом змусив мене почуватися героїнею фільму жахів, яка знагла згадала, що не засунула на дверях ... [ Показати весь уривок ]
засув.
— Белло, заспокойся,— прошепотів Едвард, чуючи, як гримотить у мене в грудях серце.
Двері з розмаху врізалися в стіну, і я підстрибнула, наче мене вдарило електрошокером.
— Привіт, Чарлі,— цілком спокійно привітався Едвард.
— О ні! — пробурмотіла я.
— Що — ні? — у відповідь шепнув Едвард.
— Зачекай, доки він відстебне й повісить пістолет!
Едвард гигикнув і вільною рукою поправив настовбурчене бронзове волосся.
Чарлі показався з-за рогу, досі вдягнений у поліційний однострій, зі зброєю на боці, намагаючись утриматись і не скривитися, коли уздрів парочку, що сиділа рядком на «канапі для закоханих» — вона вміщала тільки двох. Останнім часом він доклав чималих зусиль, щоб краще ставитися до Едварда. Але сьогоднішнє прозріння, мабуть, зведе всі його зусилля нанівець.
— Привіт, малі. Як справи?
— Нам треба вам дещо сказати,— мовив Едвард цілком безтурботно.— У нас для вас гарні новини.
— Гарні новини? — буркнув Чарлі, втупившись просто в мене.
— Тату, ти краще сядь.
Він звів брову, кілька секунд роздивлявся мене, тоді важкими кроками підійшов до крісла й примостився на самому краєчку. Спина його лишалася абсолютно прямою.
— Тату, не хвилюйся,— мовила я по напруженій паузі,— все гаразд.
Едвард ледь помітно скривився — я знала, що його зачепило слово «гаразд». Понад усякий сумнів, він би вжив щось на взірець «чудово», «прекрасно», «блискуче».
— Певен, Белло, я цього певен. Але якщо все так добре, чого ж у тебе на чолі краплі поту виступають?
— Нічого в мене не виступає,— збрехала я.
Я відсунулася від його пильного погляду, притулилася до Едварда й інстинктивно зворотнім боком долоні провела по чолу, щоб стерти речові докази.
— Ти вагітна! — раптом вибухнув Чарлі.— Ти вагітна, правда?
Хоча він і адресував це питання мені, свій гнівний погляд він звернув на Едварда, і можу заприсягтися — я бачила, як його рука смикнулася до зброї.
— Ні! Та ти що, ні! — вигукнула я і заледве стрималася, щоб не пхнути Едварда ліктем: я йому казала, що всі саме так і подумають! З якої ще причини двоє цілком нормальних людей зважаться побратися у вісімнадцять років? (На його відповідь тоді я тільки закотила очі. Кохання. Авжеж).
Гнів Чарлі трохи охолов. З мого обличчя можна було як із книги читати, чи я кажу правду, отож він мені зразу ж повірив.
— Ну, вибачте.
— Приймається.
На деякий час запала мовчанка. За мить я збагнула, що всі чекають, коли почну говорити саме я. Одразу запанікувавши, я зиркнула на Едварда. Нема й мови про те, що я зможу вимовити ці слова.
Він усміхнувся мені, тоді розпростав плечі й обернувся до мого батька.
— Чарлі, я усвідомлюю, що я дещо порушив усталений порядок. За традицією я мав би спершу спитатися вашої згоди. Я не хотів виявити неповагу, але оскільки Белла вже своє «так» сказала, а я не хочу применшувати важливість саме її рішення, отож замість просити у вас її руки, я б хотів вас просити поблагословити нас. Ми одружуємося, Чарлі. Я кохаю її понад усе на світі, навіть понад власне життя, і — це справжнє диво — вона також кохає мене. Ви благословите нас?
Він говорив так твердо, так спокійно! На одну коротку хвилю, коли я слухала його цілком упевнений голос, на мене зійшло прозріння. На мить я побачила світ таким, яким він бачить його. На мить, за яку серце встигає зробити один удар, наше рішення здалося мені абсолютно правильним.
А тоді я угледіла вираз обличчя Чарлі, його очі, прикуті до моєї каблучки.
Я затамувала подих, спостерігаючи, як міняється колір його обличчя — з блідого стає червоним, із червоного — багровим, із багрового — синім. Я вже помалу підводилася — не знаю, що саме я збиралася зробити, можливо поплескати його по спині, щоб не дати йому задихнутися. Але тут Едвард стиснув мою долоню й промурмотів: «Стривай хвилинку»,— так тихо, що я заледве розчула.
Цього разу пауза затягнулася. А тоді, поступово змінюючи барву, обличчя Чарлі набуло звичного кольору. Він стиснув вуста й нахмурив брови,— я впізнала цей «глибокодумний» вираз. Довший час він вивчав нас двох, і я відчула, що Едвард обіч мене розслабився.
— Не повірите, але я не здивований,— пробурмотів Чарлі.— Знав, що доведеться мати з чимось таким справу рано чи пізно.
Я видихнула затамоване повітря.
— А ви впевнені у своїх почуттях? — вимогливо запитав Чарлі, обпаливши мене поглядом.
— На сто відсотків я певна щодо Едварда,— відповіла я без секундної затримки.
— Але ж одружуватися... З чого б така поспішливість? — очі його знову зробилися підозріливими.
Поспішливість була пов’язана з тим, що кожен прожитий день наближав мене до дев’ятнадцятиріччя, а Едвард навіки заморозився у всій красі свого сімнадцятиліття — ось уже понад дев’яносто років. Не кажу, що без шлюбу аж ніяк не можна було б обійтися, але шлюбу вимагав делікатний і заплутаний компроміс, якого ми з Едвардом досягли для того, щоб домовитися про найголовніше: про мій перехід зі світу смертних у світ безсмертних.
Але такі речі я Чарлі пояснити не могла.
— Восени ми вдвох вирушаємо в Дартмут, Чарлі,— нагадав Едвард.— І я б хотів, щоб усе було, скажімо, традиційно. Так мене виховали,— він стенув плечима.
І він не перебільшував: під час Першої світової війни всі ще ревно дотримувалися традицій.
Чарлі відтягнув один куточок губ. Шукав, що б можна було заперечити. Та що він міг сказати? Краще б ви спершу випробували свої почуття в гріху? У ролі татка його руки були зв’язані.
— Я знав, що до цього все ведеться,— пробурмотів він собі під ніс, насупившись. Та зненацька його обличчя розгладилося.
— Тату? — запитала я стривожено. Я озирнулася до Едварда, але не змогла відчитати нічого і з його обличчя: він пильно вдивлявся в Чарлі.
— Ха! — вибухнув Чарлі. Я підстрибнула.— Ха-ха-ха!
Я недовірливо втупилася в Чарлі, а він реготав дедалі голосніше, і все його тіло здригалося від сміху.
Я поглянула на Едварда, сподіваючись на пояснення, але той сидів, міцно стиснувши вуста, начебто сам намагався притлумити сміх.
— Ну, гаразд,— нарешті видихнув Чарлі.— Одружуйтеся,— він не стримав іще одного нападу реготу.— Але...
— Але що? — вимогливо запитала я.
— Але ти сама скажеш мамі! Я і слова не скажу Рене! Все у ваших руках! — він знову вибухнув гучним гоготом... [ Згорнути уривок ]
|
