Тимур Литовченко, Сергій ДЗЮБА, Сусанна ЧЕРНЕНКО, Веле Штылвелд, Андрій КИСЕЛЬОВ, Ігор СКРИПНИК, Тала ВЛАДМІРОВА, Олександр ПАЩЕНКО, Олег АНДРОС, Богдан ТОДЧУК (Катод), Наталія ДЬОМОВА, Ольга КАЙ, Михайль СЕМЕНКО, Євген МАЛАНЮК, Євген ГУЦАЛО, Іван ДРАЧ, Олексій Кацай, Віталій КАРАЦУПА, Олександр Левченко, Валерій ВЕРХОВСЬКИЙ : УФО №2(2) 2007 : Український Фантатсичний Оглядач : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: І. Зубрицький (джерело: "Книгобачення", 24.11.08 12:05:52)

Якщо починати з визначень, що є що, то це не так давно засноване (поки що щоквартальне і вийшло у світ уже 5 випусків) періодичне видання з проблем жанру, який у ще недавні часи був одним із найприбутковіших і найчитаніших у світі і який поволі наче забувають в Україні – так званій “науковій фантастиці”. Хоча, зрозуміло, термін нині уже так не вживається, бо поняття фантастики розширено набагато далі, ніж тільки обговорення майбутнього розвитку технологій. Фантастика нині – це все, що стосується взагалі нереального. Сама назва свідчить значною мірою натяк на це “УФО”, наче неперекладена абревіатура ... [ Показати всю рецензію ] іноземного UFO,тобто неопізнаний літаючий об’єкт.
--------------------------------------------------------------------------------
Таким чином, журнал – це місце для публікації фантастики і простір для тих, хто закоханий у цей жанр. У журналі публікується головним чином українська україномовна фантастика, а також і переклади іноземної. До того ж журнал орієнтує читачів у новому, що з’являється у жанрі фантастики. Адже у кожному номері вміщено кілька критичних статей, які стосуються резонансних фантастичних книжок, художніх чи мультиплікаційних фільмів, інтерв’ю з письменниками та іншими творцями фантастики.
Теми обираються вартісні для читача, зокрема цікаво було читати про дует Генрі Лайона Олді, дізнаючись про секрети партнерського писання. Багато критичних публікацій крутиться навколо видавництва "Зелений пес", їхньої серії "Алфізика" та "Main stream", аналізуються видання в межах цих серій. Наприклад, у п’ятому номері розміщене інтерв’ю з засновниками цих проектів – братами Капрановими, яке відкриває деякі нюанси (щоправда, скоріш негативні, аніж позитивні) в діяльності цих видавців.
Приємним є те, що редакція дотримується продовжуваності тем статей. Зокрема, для прикладу, тема сьомої книжки Гаррі Поттера, розпочата в 2-му числі журналу за 2007 рік невеликою заміткою, в 5-му числі (3-му за 2008 рік) розвивається у велику аналітичну статтю. Теж приємно, що автори статей не обмежують себе лише книжковою чи журнальною тематикою, а торкаються там і кінематографу, мультиплікації, взагалі обговорюють проблеми фантастики як такої, організовують фантастів-авторів і фантастів-читачів. Наприклад, дуже цікавим і вартісним, як на мене, для орієнтації у процесах, які відбуваються нині у фантастиці (і для України і для світу) був матеріал, вміщений у четвертому номері – другий за 2008 рік – журналу, про зустріч з німецьким фантастом Еріком Симоном)
Починаючи від другого номера оглядача, ведеться серія статей про минуле української фантастики, яку втілюють Віталій Карацупа та Олександр Левченко, в якій розповідається про українських письменників, які творили в межах фантастичного жанру, або ж були дотичними до цього напряму. Вважаю цю історичну розвідку корисною для загального розвитку читачів часопису, тому що часто в масах минуле української фантастики ототожнюється лише з такими людьми як Володимир Винниченко чи Олесь Бердник, але історична розвідка доводить, що українська фантастика була авторсько різноманітна і дуже багата. Причому не лише авторами, але і жанровим розмаїттям.
Відбір творів українських авторів для публікації є досить прискіпливим і вимогливим. Більшість оповідань у виданні є цікавими, з динамічним сюжетом, часто з неочікуваною кінцівкою. Звичайно це не той динамізм, який виражається в детективному чи пригодницькому жанрі, але як для фантастики, він є цілком задовільним, як кажуть нині – “тарковщини” мало і оповідання сприймаються з задоволенням. Зокрема хочеться виокремити таких авторів, як Олексанр Пащенко, Наталія Дьомова, Тала Владмірова, Сергій Дзюба, Юрій Муляр – чиї твори переважно вирізняються яскравим сюжетом і колоритом. Щодо мене особисто, то мені особливо припав до душі твір Олександра Пащенка "Фантазія на котячу тему".
Хоча, звичайно, в журналі присутні й автори, які творять абстрактніше і схематичніше, але теж досить цікаво: Олег Андрос, Богдан Тодчук, Андрій Кисельов, Іван Краснов.
Без сумніву, оповідання у номерах переважно захоплюють, тішать уяву шанувальника фантастики на всі смаки, хоча, як на мене, такому читанню додала б багато серіальність, тобто хотілося б, щоб поряд із одиничними творами, були й серії оповідань, продовжувані з номера в номер (така спроба здійснена в 5-му і на момент написання рецензії найновішому номері журналу, тож очікуємо в 6-му прочитати продовження пригод Віри з оповідання "Слухай, продай душу, га?" Наталії Дьомової).
Цікавою частиною видання є розділ, присвячений творчості авторів, що стали фіналістами в конкурсі "Сучасна Нереалістична Проза" на "Самвидаві" Максима Мошкова. В даному розділі публікуються твори авторів з Німеччини, Росії, Ізраїлю, Казахстану та США. Це дає змогу читачам не обмежуватися лише здобутками сучасної української фантастичної думки, а читати і порівнювати її зі здобутками закордонних авторів. Порівняння втішне – українська фантастика розміщується на одному рівні із закордонною і за глибиною тем, і за технікою виконання. Правда, хочеться зробити зауваження перекладачам творів, а може і редакторам: вартувало б ретельніше слідкувати за мовою. Надто часто нині у нас нарікання на мову, а з іншого боку надто часте недбале ставлення до неї, часами незнання, а часами просто байдужість.
Приємно, що на сторінках журналу публікуються не лише прозові твори з жанру фантастики, але й поетичні. Щоправда, останніх значно менше, але, вважаю, що вибрані пропорції цілком слушні. Фантастична поезія вміщена в 2-му і 4-му номерах і найбільше з цих публікацій вражає твір "Гея" (незавершений) Володимира Самійленка, написаний у 1921 році.
Привертає увагу виголошена в 5-му номері журналу концепція "Десять пунктів про "УФО", в якій редакція видання бере на себе важливі місії – протистояння постмодерну в сучасній українській літературі, кооперування молодих творчих сил, боротьбу з сірістю і шаблонністю в усіх їхніх проявах. А найбільше тішить відкритий спротив натиску безсмакового постмодерну і створення концепції на противагу йому – контрапосту. Щоправда, цей етап можна вважати лише перехідним, оскільки так чи інакше, але література течії контрапосту буде протиставлятися постмодерну, тож з часом треба буде сформувати третю науково-літературну парадигму, яка буде вільною від будь-якої дотичності з постмодерном. Теоретичний базис контрапосту теж вимагає доопрацювання, що, можливо, й буде здійснено в майбутніх номерах журналу.
Приємно вражає якість друку – ілюстрації і фотографічні зображення авторів чіткі, текст також. Правда, вважаю, що до верстання і вичитки текстів вартувало б ставитися ретельніше, бо інколи проскакують неприємні хиби. Виразними є майже всі обкладинки випусків, які еволюціонували від фентезійно-гротескних в перших номерах, до серйозно-фантастичних в останніх. З четвертого номеру журналу видання визначає себе як "Найкраща українська фантастика" – це вагома заява, тож на редакцію покладається важке завдання підтверджувати з номера в номер це визначення.

[ Згорнути рецензію ]