|
Поховання на могилі (Шевченко, якого знали)
Михайло Назаренко
— ВД "Сварог",
2006.
— 688 с.
— (Серія: Неофіційно).
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 966-8970-06-3
Жанр:
— Історична документалістика
— Життя видатних людей
— Роман-життєпис
Анотація:
Шевченко — пророк, але що саме він пророкував? Шевченко безсмертний, але яким є його потойбічне життя? Чому він виїздить з могили на білому коні? Як Шевченко виконував заповіт Пугачова? Як примусив царя визволити селян?
Шевченко — характерник, Шевченко — чаклун, що змінює обличчя, Шевченко — незвичайний маляр… Такого Шевченка зараз мало хто знає. Але таким його знали.
«Поховання на могилі» — найповніше зібрання народних переказів про Шевченка, «паралельна біографія» Кобзаря, несподівана і захоплююча.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Розпочавши роботу над цією книжкою, я перечитав есей Григорія Грабовича “Колажі з Шевченком”, де зокрема мовиться: “У колажі закономірно й інтуїтивно поєднуються принцип деталі (навіть річ цілісна і ніяк не дрібна стає “деталлю”, відламком якоїсь більшої візії) з принципом випадковості, з вибором “навмання”. Очевидна несподіваність, “неспівмірність” компоненту (“деталі”) та цілості стає естетичною домінантою колажу. Витворюється поетика хаосу”.
Чи може виникнути лад із цього хаосу?..
Що таке “міф Шевченка про Україну”, ми, здається, починаємо розуміти, незважаючи на ідеологічну інерцію та численні ... [ Показати весь уривок ]
надінтерпретації. Але таким само цікавим є й “міф України про Шевченка”: не те, що Кобзар зробив із Батьківщиною, а що Батьківщина зробила з ним; не те, що він писав про народ, а те, що розповідають про нього в народі, включно з різноманітними легендами, складеними серед різних соціальних груп, від революціонерів до жандармів. Дозволю собі ще раз послатися на Грабовича: “Автор не просто відтворює міфологічну будову, а стає її учасником”. Тож “Шевченко став не лише творцем, але й продуктом свого міфу”. Та яким є міфологічний образ Шевченка?
Я не ототожнюю “міф про Шевченка” з ширшим явищем – загальною рецепцією його життя і творчості. Не будемо забувати, що підвалини цього міфу здебільшого створювали селяни, які ніколи в житті не читали “Кобзаря”. Що ж до радянських фальсифікатів, то вони, хоч які незугарні, а подеколи й відразливі, все ж не в змозі сфальсифікувати саму структуру міфу. Врешті, ледь не усі “оповідки” чи “спогади старожилів” достовірні або недостовірні однаковою мірою.
Дореволюційні легенди про Шевченка переважно містичні, пізніші – переважно соціальні (зі зрозумілих причин), але й фантастичні оповіді продовжують існувати. Відслідковувати такі процеси важливо, якщо нас цікавить динаміка, але в цій книжці я хотів представити “шевченків міф” як цілісність. На жаль, деякі важливі фрагменти цього тексту дійшли до нас лише в побіжних згадках. Ми бачимо верхівку айсберга і намагаємося уявити його справжній розмір; тільки завдяки одному-єдиному джерелу нам відомо про “зачарованого Тараса”, борця з нечистою силою. Зв’язки між частинами та елементи, яких бракує, можуть бути вирахувані, подібно до невідомих елементів таблиці Менделєєва.
До книги, що пропонується вашій увазі, увійшли перекази, які доповнюють реальну біографію поета або прямо суперечать їй, спогади старожитців, фантастичні оповіді (в тому числі – про посмертне життя безсмертного Кобзаря), ідеологічно вивірений фольклор радянських часів і “псевдошевченкіана”, тобто тексти, які до поета жодного стосунку не мають, але приєднані до “базового міфу”. До останньої категорії належить, наприклад, пісня про те, як Шевченка віддали у солдати. Вона кружляла на межі ХІХ-ХХ століть українськими часописами, обростала подробицями “з народних вуст”, її – не з першої спроби – поховав Агатангел Кримський, і, нарешті, вона воскресла в радянських виданнях. Все це утворює міф, що оперує тими ж елементами, образами і мотивами, з яких складено поезію Шевченка. В цьому сенсі перекази про поета не лише являють собою його паралельну біографію, але, до певної міри, й паралельний “Кобзар”. Для структуральної антропології трагедія Софокла і вчення Фройда є однаково достовірними джерелами дослідження міфу про Едіпа.
Нагадаю вислів Вікентія Вересаєва: “Адже жива людина характерна не лише справжніми подіями свого життя, – вона не менш характерна і тими легендами, що довкола неї створюються, тими чутками і плітками, яким вона дає привід. Немає диму без вогню, і в кожного вогню буває свій дим. Про Діккенса розповідатимуть не те, що про Бодлера, і пушкінська легенда буде значно відрізнятися від толстовської”.
“Міф про Шевченка” – незважаючи на те, що бібліографії шевченкіани завжди містили рубрику “Образ Кобзаря в народній творчості” – ніколи не був офіційно визнаним, зібраним докупи і, відповідно, осмисленим. Мабуть, найцікавішим і найнесподіванішим для мене виявилося те, що фольклор підтверджує, поглиблює, а в дечому спростовує “міфологічні” теорії сучасного шевченкознавства. Свої думки з цього приводу я висловив наприкінці книжки; на той час читач уже зробить власні висновки і зможе погодитися чи не погодитися з моїми. Зауважу, однак, що “Поховання на могилі” не є ілюстрацією до будь-яких концепцій. Книга, яку ви тримаєте у руках, – лише результат мого зачудування і спроба передати це зачудування іншим.
Наостанку – ще одна авторитетна цитата. Генлі Ай, видатний діяч екуменічного руху, якось мовив: “Truth іs the matter of imagination”. “Сутність уяви – істина”; і водночас – “Істина – лише справа уяви”.
Обидва можливі переклади афоризму я тримав у пам’яті, впорядковуючи цю книжку. [ Згорнути уривок ]
|
