|
27.04.2011
Автор рецензії: Олена Харитоненко
(джерело:
e-motion)
Якось у вірші “Хіба самому написать…” Шевченко дорікав своїм сучасникам: “Либонь, уже десяте літо, / Як людям дав я «Кобзаря», / А їм неначе рот зашито, / Ніхто й не гавкне, не лайне, / Неначе й не було мене”.
Треба зазначити, нарікання поета на співвітчизників – так свідчить історія – були марними. Протягом багатьох років вони говорили, думали, писали про Кобзаря стільки, скільки йому і не мріялося. Це доводить у своїй книзі “Поховання на могилі” М. Назаренко, пропонуючи читачам найповніше на сьогоднішній день зібрання легенд про Тараса. Першоджерела (усні перекази, анекдоти, що побутували в ... [ Показати всю рецензію ]
народі; спогади сучасників) та широкий ілюстративний матеріал, зібрані автором цього дослідження, дають можливість відчути і зрозуміти, як саме Батьківщина сприймала свого пророка, яким вона його бачила, і врешті решт, що вона “з ним зробила”.
Десятиліття за десятиліттям Україна створювала цікавий, незвичайний, можна навіть сказати, чудернацький міф про Шевченка. Своє зачудування цим міфом М. Назаренко, згідно з його власним твердженням, і намагався передати іншим. А дивуватись, як виявилось, справді є чому.
Друга назва книги – “Шевченко, якого знали”. З огляду на сучасність, важливо додати: таким поета мало хто знає сьогодні. Справді, про те, як Кобзар користувався шапкою-невидимкою, ходив по дну річки, з’являвся з могили верхи на білому коні, ширяв у небі соколом, витягував із грудей серце й протягував його Кармалюкові, в підручниках не прочитаєш. Можливо, не в останню чергу й тому, що характеризують подібні оповідки вже не самого поета, а більшою мірою тих, хто їх вигадує, себто той народ, до якого Кобзар постійно звертався і долею якого опікувався.
Багато в чому спираючись на висновки Г. Грабовича та О. Забужко у питаннях, що стосуються шевченкового міфу України, М. Назаренко пише: “Шевченко зачарував Україну – значною мірою створив її такою, яку ми знаємо і в якій живемо; описав так, що його міф виявився дієвим протягом усієї української історії… і, таким чином, встановив спосіб існування України. <…> А усвідомити ми маємо лише одне: Україна або спробує вийти з міфічного кола – або блукатиме ним до скону”. [ Згорнути рецензію ]
|
