|
Озброєні словом
Богдан Ступак, Кудряшова Альона, Баланова Анастасія
— Сполом,
2010.
— 295 с.
— м.Львів. — Наклад 500 шт.
Жанр:
— Молодіжне
Анотація:
У збірнику представлено кращі оповідання авторів-переможців І Всеукраїнського літературного конкурсу "Прекрасне поруч". Роботи відображають тематику сучасного життя українського суспільства, читаютьсяна одному подиху.
Збірник адресований не тільки молоді, а й широкому колу читачів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Один з київських шопінг-молів (для нас неважливо який, тому що київські шопінг-моли в принципі подібні між собою: купа бутіків, кілька ресторанчиків швидкого харчування, боулінг і кінотеатр). Кожен стандартний кінотеатр складається із зали для перегляду кінофільмів, каси з квитками і пуфиків, на яких відвідувач може згаяти час в очікуванні кінокартини. На одному з таких пуфиків вже хвилин десять сидів хлопчина. Він виглядав трохи схвильованим, але намагався надати собі незворушного вигляду, що в нього виходило не дуже добре. Особливо, коли помітив дівчину, що прямувала просто до нього. Він підвівся, ... [ Показати весь уривок ]
підійшов до неї, чмокнув її у щічку.
- Ну що, пішли? - спитала вона.
- Окей. Я тут, поки тебе чекав уже придбав квитки.
Здалося, що дівчина не дуже зраділа такій ініціативі.
- Хоч не на останній ряд? А то знаєш… мені якось…
- Не переживай. Не на останній.
Хлопчина (їм обом було років шістнадцять) показав контролерові два квитки. Парочка вмостилася на свої місця. Через кілька хвилин розпочалося кіно: якась американська комедія (для нас не важливо яка, тим паче, що всі американські комедії в принципі подібні між собою і викликають у глядача подібні почуття). Зал (слід зауважити, доволі маленький, але затишний) був на диво порожній: вони сиділи лиш удвох.
Після півгодини стандартних американських переживань він підсунувся до дівчини й спробував її поцілувати. Вона тут же відсахнулася:
- Вибач, але я не знаю... Нам так добре друзями...
- Пам'ятаєш ти розказувала про те, як ти віриш в долю?
Таке питання викликало її подив.
- Ну от подумай, - продовжував він, - яка імовірність того, що ми двоє опинимось самі в кінозалі? Невже це не доля?
Вона завагалась...
Хлопець знову підсунувся до коханої й поцілував її. Поцілунок вийшов не дуже вдалим, але головним був не він. Її погляд. Такий ніжний. І ледве помітна посмішка. Він поцілував її знову…
Наступну годину власне комедія була тим, що хвилювало їх найменше. Адже вони були удвох!
Повернувшись до дому після перегляду кінофільму та романтичної кількагодинної прогулянки, хлопчина дістав зі своєї барсетки квитки, на місця в кінотеатрі... ті місця, що мали бути зайняті іншим глядачами, але не були через "примху долі"...
"Так, - подумав він, - все таки викупити усі місця в залі лише для двох, то не така уже й абсурдна ідея" [ Згорнути уривок ]
|
