|
Україна є!
Наталія Дев'ятко, Ніколаєнко Анна, Дружко Марія, Купіч Юлія, Федоренко Тетяна, Козлова Таїсія, Стеблина Лілія, Порошина Марина, Кривоніс Віталій, Ольга Кай, Калинко Тетяна, Шелест Анастасія, Коваленко Марія, Посипкіна Анастасія, Мякотіна Дар'я
— Пороги,
2011.
— 80 с.
— м.Дніпропетровськ. — Наклад 200 шт.
Жанр:
— Проза
— Поезія
— Антології різних авторів
Анотація:
До збірки увійшли твори переможців обласного літературного конкурсу "Україна є!", присвяченого 20-й річниці Незалежності України
Збірка розрахована на молодого читача, який знаходиться на шляху пошуку ідеалів, утвердження в своєму серці любові й шани до України.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
"Де ти, моя Україно?"
Що таке патріотизм? Рік у рік, з покоління у покоління, цілі століття точаться суперечки, що ж це за явище таке незрозуміле «патріотизм»? Який він? Чи існує? Чи справжній?
Для когось патріотизм проявляється у любові до рідної землі, коли саме повітря, вода, сонце і зірки, що мерехтять високо-високо над рідною оселею, – неповторні. Лише тут, на Батьківщині, вітер має присмак степу і може бути лагідним, а може обернутися буревієм, здіймаючи хвилі Чорного моря. Лише тут небо таке високе і пронизливо блакитне, що його не сплутаєш із небом чужої землі.
Для когось втіленням ... [ Показати весь уривок ]
патріотизму є рідна хата, оселя, квартира, місто – все, до чого змалечку прикипіла душа, такі знайомі речі і такі знайомі вулички. Це дім розміром у ціле місто, містечко або село.
Для когось втілення патріотизму – це слово, рідна мова, якою розмовляли пращури, у якій справді втілено код нації, бо через слова, ритмомелодику і неповторний мовний малюнок формується думка, і через мову люди усвідомлюють себе народом зі спільною історією та долею.
Для когось патріотизм персоніфікується в людях: знаних співвітчизниках, що здобувають нагороди в ім’я нашої держави, чи просто рідних і друзях. Це теж патріотизм, бо без розуміння ролі кожної людини, взагалі без людей, не буде ані держави, ані народу.
Та яким би не був патріотизм, які б подоби не приймав, але частиною його завжди є віра в себе, свій народ чи в Бога, вірність обраному шляху і людям, які так само люблять свою рідну землю, і шляхетність, висота духу, прагнення до звершень і розуміння важливості збереження живої історичної пам’яті, яку вивчають не по підручниках, а по історіях і легендах власного роду.
Пам’ять роду дає сили йти далі і шукати Україну, яка у кожного своя, і разом із тим спільна, осяяна золотою славою держава, перед якою не схиляються з примусу, та якій вклоняються шанобливо і з щирою повагою.
Переможці конкурсу "Україна є!" теж шукають свою Україну, і не лише у тих творах, що увійшли до цієї книги. Такий пошук триває все життя, відкриваючись новими гранями і ставлячи нові запитання і випробовування перед людиною на її життєвому шляху. Завжди є вибір між байдужістю, в якій, наче у мушлі, зачиняєшся від світу, думаючи лише про гроші, розваги і власне благоденство за будь-яку ціну, і щирим служінням Україні. Й Україна – це насамперед не держава зі столицею у Києві, а теж земля, оселя, мова, люди, ти сам...
Поезія – музика слів, записана емоція, пісня, в якій стукотить серце поета.
Марина Порошина у своїх віршах мріє про майбутнє української держави й оспівує сильних духом великих синів і дочок нашого народу. Лілія Стеблина у поетичному слові змальовує красу природи і рідного краю. Таїсія Козлова поєднує любов до краси і величі Батьківщини і застерігає співвітчизників, які знаходять дім у чужому краї. Тетяна Федоренко шукає прояв України у власному серці і вже зараз, не зважаючи на юний вік, намагається поєднати свій життєвий шлях із долею нашої країни.
У той час, коли молодші ще вслухаються у відлуння слів і нот, які б найкраще оповіли читачеві про їхні почуття, то старші вже мають своє потужне образне слово. Юлія Купіч із властивою авторці відвертістю і навіть жорсткістю звертається до України, як до живої істоти, закликаючи стати гідною своєї історичної долі. Марія Дружко бачить нашу державу у світовому, глобальному контексті, що чудово передає у слові. Анна Ніколаєнко вражає мелодійністю поезій, в якій Україна змальована безліччю ліричних барв, і вже не важливо, якою мовою пише авторка, бо в кожному її вірші бринить душа і щирість любові до рідної землі.
Молоді прозаїки Дніпропетровської області дуже серйозно підійшли до свого пошуку України. Щирі, сміливі й психологічно достовірні їхні твори. В оповіданні «Коли прилетять лелеки...» Дар’я Мякотіна розповіла про діда Івана, чий будинок нині знаходиться у Чорнобильській зоні відчуження. Анастасія Посипкіна в оповіданні «Вишиванка для Богданка» показала читачеві, як зазвичай сприймають національний український одяг у сучасному суспільстві. Марія Коваленко в оповіданні «Українка з села Українки» втілила у творі думки і враження маленької дівчинки Марійки, яка тільки дізнається про те, що таке нині бути патріотом нашої держави, і як це нелегко, а іноді й завдає душевних ран.
І якщо молодші за віком прозаїки обирають яскравий епізод з життя своїх героїв, через його психологію і драматургію передаючи читачеві свої емоції та думки, то старші оповідають цілі історії, повні метафор і символів. Анастасія Шелест, мешканка Кривого Рогу, створює яскравий образ «червоних горобців», як символу свого улюбленого міста. Тетяна Калинко переплітає у своїй розповіді сучасність і легенди одного з селищ нашої області. Історія, втілена у сучасності, є й у творі «Пам’яті» Ольги Кремльової, але авторка звертається до фантастичного жанру, щоб створити свій неповторний образ забутого пам’ятника-захисника нашої землі; а також у мініатюрі «З поверненням!» завдяки деталям показує фальшивість і нещирість людських стосунків у наш час. Віталій Кривоніс разом зі своїм героєм у «Думі про вовка» мандрує до могили славетного козацького отамана Івана Сірка; і ця подорож, як для героя, так і для автора – не звична екскурсія по місцях української слави, а насамперед – духовний пошук своєї долі.
І лейтмотивом у всіх творах звучить неприйняття соціальної несправедливості і нерівності, екологічного та економічного невігластва, історичної неправди і навмисного забування історії свого народу, особистої байдужості і збайдужіння усього суспільства.
І так хочеться наче разом з авторами цієї книги сказати:
Ми кращі за тих, хто вважає себе господарями цього життя, ким би вони не були. Ми молоді і ми інші. У нас інше майбутнє, і ми його бачимо, бо це наш спільний шлях.
Знайте про це! Вірте! І бійтеся, якщо ваше найбільше щастя – випити пляшку пива під час гри на комп’ютері чи сидячи перед телевізором; бо ми інші, і вам нашу Україну не віддамо.
Бо Україна є!
Україна – це ми!
Наталія Дев’ятко
член Національної Спілки журналістів України,
Національної Спілки письменників України,
керівник обласного літературного
об’єднання ім. Павла Кононенка [ Згорнути уривок ]
|
