Наталія Дев'ятко, Еліна Заржицька, Ольга Кай : Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам : Аудіокнига : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Максим Вільшанський (джерело: Буквоїд)

Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей.
Валер’ян Підмогильний. «Місто»

Дніпропетровщина, край колись неозорих степів, край колишньої козацької слави, подарувала Україні принаймні трьох прозаїків світового рівня: Валер’яна Підмогильного, Олеся Гончара і Павла Загребельного. Начебто втішний анамнез. Особливо зважаючи на те, що останні років з десять-п’ятнадцять Січеславщина, чи пак Дніпропетровщина, переважно знана за подіями, далекими від літератури чи будь-яких інших ознак культурного життя.
Тому досить приємною та обнадійливою стала звістка про реалізацію унікального ... [ Показати всю рецензію ] на сьогодні проекту «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам». Що ж то є і з чим його споживають? Аудіокнига, створена спеціально для розповсюдження по шкільних (і загалом дитячих) бібліотеках області, основу якої складають поетичні та прозові твори письменників степового краю, розбиті за віковими категоріями (скачати можна тут: http://www.ex.ua/view/16494758?r=3454,23776 ). Загальний час запису – 13 годин. Частину творів читають самі автори, та переважно в озвучуванні брали участь актори Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка та Дніпропетровського академічного театру російської драми ім. М.Горького. Цільова аудиторія – як не важко здогадатися – діти шкільного віку, від найменших до випускників. Варто відзначити креативний, як тепер модно казати, підхід авторів проекту: аудіокнига має перед традиційною паперовою збіркою кілька значущих переваг, наприклад, зручність ознайомлення зі змістом (не кажучи вже про суто фінансовий бік питання). Приємно, що для освітян гасло про «нові освітні стандарти» виявилися не порожнім звуком.
Але ще приємнішим – особисто для мене – став той факт, що серед авторів книги відзначилися не лише більш-менш визнані автори, зокрема члени Національної Спілки письменників, а й молоді літератори. Це винаочнює коли не безперервність, то принаймні тяглість літературної традиції. Та й тематично збірка вийшла напрочуд збалансованою. Дозвольте спинитися на цьому докладніше на матеріалі прозових творів для середнього шкільного віку.
Отже, про що співають нам степові голоси?
В уривку з повісті Миколи Карплюка «Ганна» йдеться про нелегке, сповнене тривоги життя придніпровських селян під окупаційною владою нацистів за часів Другої Світової війни. Цікаво, що ті сумні події подаються передусім очима дитини. На прикладі Ганни ніби змальовується колективний портрет усіх дітей, яким трапилося стати свідками війни – усіх дітей, чиє дитинство нагло обірвалося розстрілами, бомбардуваннями, руїною, голодом, таборами, різкими гуками чужою мовою... Ті діти мали не лише вижити, а й стати на шлях визволення рідного краю, шлях далеко не дитячих зусиль і поневірянь, та попри всі негаразди зберегти в серці надію. І тут не йдеться про те, чия влада виявилася страшнішою – нацистська чи радянська. Йдеться про пафос боротьби і самопожертви, позбавлений псевдопатріотичної патетики, який демонструють герої повісті. Чи не чудовий приклад для підростаючого покоління?
Про нелегкі, буденні, та все ж до біса цікаві справи учасників археологічної експедиції оповідується в уривку з роману «Не зів’януть безсмертники» Олекси Вусика. Автор переносить нас із реальної реальності розкопок у далекі, вкриті туманом тисячоліть часи скіфів – повелителів степу, гордих воїнів-кочовиків, що залишили по собі лише кургани та кам’яні ідоли, більше знані як «скіфські баби». А ще – легендарні скарби, витвори мистецтва, що дивним дивом не дісталися грабіжникам. Із володаркою золотої пекторалі, прадавньою царицею, спілкується уві сні один з героїв роману, молодий археолог. І осягає просту істину, що все на світі минуще, що будь-яке життя добігає кінця, але сонце не меркне і темрява не накриває всесвіт від того, що когось із нами вже нема – чи то високородної цариці, чи й самого вченого. Важить те, що лишається і переживає століття – чи то золота пектораль, де відбита у сплетінні звірячих тіл доля королеви, чи то монографія про скіфську торевтику, підсумок життя людини науки.
До історії звертається у своїх мініатюрах і Григорій Гусейнов, відтворюючи блискучою народнопоетичною стилізацією історії (даруйте каламбур) виникнення назв, імен сіл і містечок рідного краю – Кривого Рогу, Карнаухівки, Криничок тощо; і Юлія та Валентин Гнатюки, в уривку з роману «Святослав, русский пардус» (російською) змальовуючи непосидюче дитинство нашого Александра Великого, нашого Цезаря, князя Святослава Хороброго Рюриковича, хоча в інтерпретації подружжя Гнатюків цей персонаж і цей час на загал більше скидається на гарну пригодницьку фентезі, базовану на міфопоетичній традиції, ніж на історичний роман як такий; і Олександра Кравченко, більше відома читацькому загалу як Олександра Девіль, в уривку з роману «Чужой клад, или Озеро Страха» (російською) знайомлячи читача з таким собі «мандрівним філософом» Григорієм Савичем, але не як із філософом від сухої академічної науки (так і проситься анекдот про Канта, який на той час писав «Критику чистого розуму»), а радше як із простим учителем Слова Божого і всілякої іншої словесності, спостережливим і багатим на житейську мудрість (яка, коли вірити «Старшій Едді», є найкращим скарбом бідної людини), а проте позбавленим високочолої зверхності. Варто згадати й оповідання молодого прозаїка і барда Олеся Дейни «Кревні брати» (читає автор), де зіставляються дві міфопоетичні традиції, що колись перетнулися на теренах Русі-України: власне слов’янська, чи пак давньоруська, і скандинавська, привезена варягами з-за моря. Германський героїчний мотив фаталізму тут майстерно поєднано із тим одвічним потягом до сонця і світла, що завжди був притаманний нашим людям, а історія протистояння двох бойових побратимів, кревних братів, наводить на роздуми про істинну вартість дружби і братерства.
Про дружбу йдеться й в уривку з оповідання «Пальма» Віктора Савченка. Пальма – це прізвисько, чи радше все ж – ім’я собаки, малий друг і господар якого поїхав до літнього табору, залишивши на песика свого тата. Саме так, бо герой як раз переживає поворотний момент у житті, і так уже сталося, що більше нема до кого мовити слова, окрім як до собацюри. Інші просто не вміють слухати. А юним читачам це сумне, але світле оповідання буде корисним ще і з точки зору, перефразуючи класика, «відповідальності за тих, кого ми приручили».
Гумореска Володимира Луценка «Полтергейст», навпроти, не дає сумувати: автор дотепно кепкує як з модних тепер езотеричних штудій та неоковирного богомильства, так і з твердолобого «наукового атеїзму», притаманного за старою звичкою корифеям точних наук. А ще по доброму іронізує над нашою звичкою шукати пресловуті «колоди» всюди, окрім як у власному оці, чи, стосовно твору, – в старенькому транзисторному приймачі.
Оповідання, чи, може, скоріш есей Фіделя Сухоноса «Споришева стежка» (читає автор) занурює читача у тепле, яскраве літечко на селі, коли можна досхочу гасати босоніж по рясних травах, по запашних луках, коли тобі років вісім-десять, а будяки і хмиз утворюють над головою склепіння, коли відчуваєш п’ятами прогріту землю і прохолоду від вкритого росою споришу, і не боїшся наступити на бите скло чи іржаве залізяччя... Та водночас у голосі автора бринить неприхований сум за тим втраченим краєм, за українським селом: «Та і хату вже продали».
Мініатюра «Самотність в еру інформації» Наталії Дев’ятко (читає авторка) вражає простою і парадоксальною думкою: технічний прогрес, усі ті наші мобільні телефони, айфони і айподи, електронна пошта, соціальні мережі в інтернеті, – насправді геть не зближують нас. Ні, навпаки, доступність засобів зв’язку мінімізує мотивацію до спілкування. Ти можеш зателефонувати чи написати будь-якої миті, і тому – не телефонуєш і не пишеш. А стандартні шрифти та набори смайликів не здатні відтворити тремтіння почерку. Тож, як не дивно, ми сидимо на «Фейсбуці» та «ВКонтакті» значно самотніші, ніж без цих дарунків прогресу. Позбавлені емоційного. Позбавлені справжнього. Не знаю, наскільки ця проблема є актуальною для нинішніх дітлахів, але це, принаймні, привід замислитись.
Інші мініатюри цієї авторки, представлені в проекті – «Знак долі», «Намисто», «Легенда про воду, що падає», – об’єднані невловимою казковою атмосферою, яскравою, архетипною символікою, а також мотивом духовного пошуку – пошуку себе.
З іншого боку, головний мотив оповідання «Шаман» Віталія Кривоноса (читає автор) – втрата себе, зрада дідівських традицій на користь нового, привабливого і «прогресивного», та запізніле каяття. І байдуже насправді, чи йдеться про останнього таймирського шамана десь там у чорта на рогах, а чи про наших земляків і сучасників, ласих до іноземного інформаційного продукту – яскравого, модного і часто-густо порожнього. Розрив традиції найболючіше б’є не так по носіях традиції, як по її виразниках – чи пак по тих, хто мав би бути виразниками. Але серед творів цього автора, що представлені в проекті, присутні й оптимістичніші – наприклад, переклади кумедних ісландських казок про Семунда Мудрого і його друга-чортика («Чорна школа» і «Чортеня і скотар»).
Непроста тема підіймається в оповіданні Олександра Кутняка «Кукушкины дети» з циклу «Золотая канитель» (російською): що є наше життя і що – наша смерть? Чи варто боятися смерті, чи там, за великою межею, лише небуття, і чи так це насправді трагічно? Чи, може, значно гірше – власне страх смерті, що руйнує людську душу за життя? Та, хай там як, перемігши смерть, людина ще більше цінує життя – своє і чуже. Загалом дуже повчальна історія, особливо для дітлахів, які легковажать цим найціннішим даром.
Певна дидактика, хоча і в, на щастя, гомеопатичній дозі, притаманна й дотепному оповіданню Юрія Лігуна «Сопротивление воздуха» (російською). Мудра бабуся – до речі, такий рідний і архетиповий, майже казковий образ, доктор наук і майстриня зі смаження пиріжечків – напучує непосидючого онука, щоби той не лінився допомагати нетямущому другові вчити фізику та не дуже зазнавався. Хай навіть обоє не встигнуть на футбол. Цей мотив здається мені особливо актуальним на сьогодні, зважаючи на невисокий – порівняно з різними футбольно-визвольними змаганнями – престиж науки серед молоді. Адже складається враження, зокрема завдяки ЗМІ, що це футбол і бокс рухають вперед цивілізацію, а не наука і культура.
Дещо несподіваним, але цікавим є уривок з роману Марини Туманової «Райское место» (російською). Наскільки можна зрозуміти з начитаного тексту, цей твір є взірцем екзотичного (поки що) для нашої традиції горору з психологічними елементами. Підліткам взагалі до вподоби такі «страшні оповідання», користь від яких полягає, на думку беззаперечно авторитетного в цій галузі Стівена Кінга, у своєрідному «щепленні жаху», що створює в людини «імунітет» і допомагає долати справжні життєві негаразди. Ти паче, що, на відміну від деяких не проти ночі згаданих артефактів горору, роман «Райское место» позбавлений руйнуючих підсвідомість психоделічних прийомів, кодів негативного впливу, інформаційних вірусів тощо.
Оце, певно, і об’єднує представлені твори. Вони в першу чергу психічно здорові . До якої б теми не зверталися автори збірки, їм ідеться передусім про певний гуманітарний стандарт, про певну поведінську норму, певну морально-етичну (й естетичну) традицію, що її годі шукати в сучасному культурному (чи, сказати би, контркультурному) просторі. Комусь це може видатися прикрим спадком радянської літератури й виховання, комусь – надто вже романтичним, по-дитячому цнотливим, але не забуваймо про основну цільову аудиторію проекту. Перед тим, як наражати психіку на маргінальну культуру постмодерну, що нині править на норму, незле для початку сформувати хоч якусь справжню норму. Ну, просто щоби було, що руйнувати. І, як на мене, із завданням-мінімумом – з реанімацією базових культурних і поведінських цінностей – автори впоралися цілком успішно.
Принаймні – в межах однієї області.
Може, це і не проза світового рівня, та в кожному разі користі більше, ніж від заяложених і дурнуватих мультиків про велетня-людожера – чи й про Машу та нещасного ведмедя.
Чути, чути далекі степові голоси...

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Лариса Хованська (джерело: Літературна Дніпропетровщина)

Нагадаємо, що до 80-річчя Дніпропетровської області тисячі шкіл регіону отримали гарний подарунок – аудіокнигу з творами місцевих поетів і прозаїків. Роботу було здійснено у рамках обласної програми «Новій Дніпропетровщині – новий стандарт освіти», а керівниками проекту стали літератори Еліна Заржицька, Наталія Дев’ятко, та шеф-редактор журналу «Бористен» Фідель Сухоніс.

Свою думку, наскільки аудіопроект «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам» може стати одним із впливових чинників виховної роботи у середній школі та спеціалізованих начальних закладах області, висловлюють ... [ Показати всю рецензію ] видатні політичні діячі, діячі науки і мистецтва, представники релігійних конфесій.

Олександр Вілкул, віце-премєр-міністр України: «Книга – безцінний порадник, професійний критик та вірний помічник упродовж усього нашого життя. Якісна світова література формує систему цінностей людини, її естетичний смак, духовність, розширює її кругозір. Знання літератури рідного регіону – важлива складова формування освіченої людини.

Книга пройшла довгий шлях розвитку. Сучасна аудіокнига – це не просто новий вид поширення інформації, а й новий вид мистецтва. Інтонація, тембр голосу, звукові ефекти створюють якісно нову картину в уяві слухача, розширюють межі сприйняття інформації.

У Дніпропетровській області реалізується масштабний проект «Новій Дніпропетровщині – новий стандарт освіти». У рамках цього проекту в освітній процес впроваджуються сучасні інформаційні технології. Тепер школярі та вчителі області можуть користуватися під час освітнього процесу електронними бібліотеками, щоденниками і журналами.

Аудіокнига «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам» включає твори наших сучасників. Письменники і поети, чиї твори включені в цей проект – це справжні таланти, які оспівують наш регіон, тонко підмічають його індивідуальні риси, які є справжніми патріотами Дніпропетровщини та України.

Дорогі друзі, я бажаю вам чудового настрою під час прослуховування аудіозаписів і неповторних вражень від спілкування з прекрасним світом літератури».

Геннадій Півняк, ректор НГУ, академік НАН України (місто Дніпропетровськ): «…Дуже важливо, аби молоде покоління розуміло цінність історії та мови своєї держави. Сучасність диктує свої умови – сучасні школярі та студенти все більше переходять на сучасні електронні засоби спілкування. І такі корисні та прості речі як аудіо книга дозволять, скажімо, дорогою до школи, в університет чи на роботу прослухати твори класиків української літератури та її сучасників.

Дуже важливо, що дніпропетровці знайомляться з української літературою рідного краю. Це важливий крок у розвитку та вихованні молодого покоління і приємно, що його створено за підтримки обласної державної адміністрації та провідних культурних та літературних діячів області».

Валентина Гончар, вдова Олеся Гончара (місто Київ): «Література – одвічне джерело мудрості. І кожне покоління повинно цінувати своє рідне слово, адже крізь нього говорять до нас пращури.

Важливо, що сучасні українці матимуть змогу прочитати кращі вірші, нариси та оповідання, які написали такі майстри пера, як Сергій Бурлаков, Олексій Стариков, Віктор Савченко, Олег Волик та багато – багато інших. Мені дуже приємно, що серед авторів аудіо книги є й молоді письменники. Це означає, що любов до українського слова не згасає, а сучасна література знаходить свій розвиток».

Віра Вовк, перекладач, поетеса (місто Ріо-де-Женейро, Бразилія): «Будучи далеко від рідного слова, починаєш його цінувати ще більше. І мені

приємно, що сучасна українська, зокрема, дніпропетровська молодь матиме змогу знайомитись з ним у сучасному форматі.

Зараз є тенденція, що молоді люди почали менше читати літератури, адже з’явився Інтернет, соціальні мережі. Аудіокнига – певний компроміс для тих, хто не бажає розлучатися з технічним прогресом. Я висловлюю свою вдячність тим, хто створив цю книгу – авторам та керівникам проекту – Еліні Заржицькій, Наталії Дев’ятко і Фіделю Сухоносу, а також державній підтримці, яка зробила цей проект масштабним. Також бажаю ще більше цікавих нових проектів».

Микола Поляков, ректор ДНУ імені Олеся Гончара (місто Дніпропетровськ): «Саме зі школи починається формування особистості, яка потім вступає до вищого навчального закладу, а згодом стає професійною часткою суспільства. І попри важливість якісної професійної освіти не менш важливим є духовне виховання.

Мова – основа держави, народу, суспільства. Дніпропетровщина багата на талановитих письменників різних років – і ця аудіокнига чергове тому підтвердження. Ми повинні виховувати у нових поколіннях любов та повагу до своєї історії, мови та літератури, любов до минулого. Адже наше минуле творить наше майбутнє».

Валентин Циков, академік НАН України (місто Дніпропетровськ): «Це безперечно, прогресивний та наукоємний підхід до вивчення української літератури. Безліч класиків українського слова вийшли саме з літературної Дніпропетровщини. І ми повинні пам’ятати та поширювати цю інформацію, адже юні мешканці міста повинні знати його не лише як масштабне промислове місто з ракетобудуванням, але як і світлицю українського слова. Наповнення аудіо книги розраховане на різну вікову категорію і це робить книгу універсальною. Я всіляко підтримую прогресивність у навчанні і зичу авторам проекту ще більше цікавих ідей для втілення».

Владика Адріан, керуючий Московською та Богородицькою Єпархією УПЦ КП (місто Москва, Росія): «Спочатку було Слово і досі Слово є джерелом усього на землі. Рідне слово завжди звучить миліше. А завдяки літературі ми поринаємо у світ власної історії, культури чи занурюємось у фантастичні, неосяжні світи фантазії майстра пера. Доля майбутнього покоління лежить у руках теперішнього. І те, як ми виховаємо наших дітей, матиме вплив на те.

Яким буде майбутнє нашої держави. І виховання духовне, патріотичне, моральне повинне займати не останнє місце. Я зичу авторам та керівникам проекту Божої допомоги та натхнення у цій благородній справі».

Олег Чорногуз, письменник (місто Київ): «Талановита українська нація багата на культурних та літературних діячів. Але найбільше щастя письменника – коли його читають, коли його твори стають потрібні, викликають живі емоції. Ця аудіокнига містить в собі легендарні твори митців Дніпропетровщини. І той факт, що молоді жителі міста познайомляться з ними, дадуть цим творам нове життя, відкриють їх для нових читачів, які тільки починають свій шлях у світі літератури. І окрім, безперечно, важливої виховної функції, ця аудіо книга може стати чудовим хобі та можливістю змістовно та цікаво провести холодний осінній вечір».

Михайло Мельник, актор (місто Дніпропетровськ): «Я хочу привітати авторів цього важливого та цікавого проекту. Аудіокнига – це чудовий спосіб не лише дізнатись щось нове, але й зробити уроки в шкільних закладах ще цікавішими.

Наше місто може пишатися своєю історією, культурним та патріотичним вихованням. Театри, музеї, університети Дніпропетровщини відомі на весь світ. І, безперечно, підтримка керівництва міста та області є важливою. Адже поєднавши зусилля ми можемо розбудовувати місто, створювати нові проекти, доводячи те, як багато талановитих особистостей творять історію Дніпропетровська».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ольга Рєпіна (джерело: Літературна Дніпропетровщина)

Емір Куштуріца:
„Сьогодні тільки казка здатна врятувати світ…”
Казки, знайомі нам з дитинства…

Нам розповідала їх мати, потім ми читали їх самі, зараз ми читаємо та розповідаємо їх дітям та онукам…

Казки потрібні усім дітям в усі часи… Чому?

Може хтось ніколи й не замислювався щодо відповіді на це нескладне питання, але все ж у нього у пам’яті є кілька казок, які він може презентувати своїй дитині у різних випадках: щоб зацікавити дитину, ми розповідаємо одну казку, щоб заколихати − іншу…

Чому казки такі важливі для дитини?

Казка − це народне сховище так званих архетипів, які ... [ Показати всю рецензію ] передають поведінку, специфічні народні риси та психотип із покоління у покоління…

Цей термін був запропонований К.Г. Юнгом, який вважав архетипи змістом колективного несвідомого, що є, по суті, деякими загальними формами розумових уявних образів, які в ході індивідуального життя заповнюються власним емоційним і образним змістом.

Зміст колективного несвідомого набуває форми психічних реакцій, що походять з історичних часів, які відображалися в міфології того чи іншого народу. Вони мають загальний характер та реалізуються в індивідуальному житті людини. Наприклад, архетип матері має деякі узагальнені риси даного народу, відмінні від рис, властивих архетипу матері в інших народів. Тому у казках так часто задіяне образ матері.

Якщо уважно розглянути основні архетипи, які виділяє Карл Юнг, то ми побачимо основні персонажі практично усіх казок, де є Шлях людини, його Страхи та Надії, образи Смерті та Безсмертя, Сенсу життя. Де є те, як ми уявляємо собі світ, наші соціальні ролі, індивідуальний стиль самовираження, напрямок в нашому свідомому житті, наші тенденції, бажання, переживання, що заперечуються індивідом і є конфронтуючими з соціальним стандартами й ідеалам, уявлення про образ жіночності чи мужності. І це невеликий перелік інформації, що вбирає у себе казка.

Тобто, за допомогою казки дорослий надає життєво важливу інформацію дитині і має можливість таким чином перебудувати, змодифікувати соціальне середовище, щоб воно було максимально сприятливе для виконання завдань розвитку дитини та допомогти самій дитині у вирішенні тих проблем, які виникли у ході взаємодії з цим середовищем.

По суті казка − це метафора, яка є специфічним метододом психологічного супроводу дитини, яка спирається на ті вікові, психічні, особистісні досягнення, які реально є у дитини, і які складають унікальний багаж її особистості. В процесі розповідання казки дорослим створюються соціально-психологічні і педагогічні умови для успішного психологічного розвитку кожної дитини в соціокультурному середовищі. Такий вид взаємодії дорослого та дитини є коректним, логічним з огляду на розвиток особистості, завдає пріоритетність цілей, цінностей і потреб розвитку внутрішнього світу самої дитини.

Тобто казка та її зміст повинні допомогти дитині відповісти на її питання, розповісти про світ взагалі. Особливо корисним, на наш погляд, є музикальне супроводження та малюнок, яка супроводжує процес розповіді казок.

У дошкільному та молодшому шкільному віці сприйняття казки має для дитини неймовірно приваблюючу силу, дозволяє вільно мріяти і фантазувати. При цьому казка для дитини – не тільки вигадка й фантазія. Це особлива реальність, яка дозволяє розширити межі звичного життя, допомагає у разі виникнення складних явищ і відчуттів у доступній для розуміння дитини «казковій» формі сприяє осягненню світу дорослих відчуттів і переживань.

У маленької дитини сильно розвинений механізм ідентифікації, тобто процес емоційного включення, ототожнення себе з іншою людиною, персонажем і привласнення його норм, цінностей, зразків. Тому, сприймаючи казку, дитина, з одного боку, порівнює себе з казковим героєм, і це дозволяє їй відчути і зрозуміти, що не у неї однієї є такі проблеми і переживання. З іншого боку, за допомогою ненав’язливих казкових образів дитині пропонуються виходи з різних складних ситуацій, шляхи вирішення наявних конфліктів, позитивна підтримка її можливостей і віра в себе. При цьому дитина ототожнює себе з позитивним героєм. Відбувається це не тому, що, наприклад, дитина так добре розуміється на людських взаємостосунках, а тому, що положення цього героя більш привабливе у порівнянні з іншими персонажами. Це дозволяє дитині засвоювати правильні моральні норми і цінності, розрізняти добро і зло.

Крім того, багато психологів, використовуючи казки у своїй практиці, стверджують, що метафора забезпечує зв’язок між лівою і правою півкулями мозку. Як відомо, ліва півкуля відповідає за логічне, аналітичне мислення, тоді як права — це свого роду гуманітарне, творче начало, що відповідає за фантазії. Тому в процесі сприйняття казки працюють і ліва півкуля, яка аналізує та будує логічне значення сюжету, і права, відповідальна за мрії, фантазії, уяву, творчість.

Психологи, що застосовують казки, метафори в роботі з дітьми, часто відзначають, що на усвідомлюваному, вербальному рівні дитина може і не сприймати казку, проте позитивний ефект від роботи присутній, тобто зміни часто відбуваються на підсвідомому рівні. При цьому спостерігається такий факт. Одна і та ж казка по-різному впливає на кожну людину, кожен знаходить у ній щось своє, актуальне для нього, співзвучне його проблемам. Вважається, у благополучних дітей терапевтична казка часто не знаходить емоційного відгуку і сприймається просто як цікава історія, що не призводить до змін у поведінці дитини. Практика показує, що навіть якщо немає прямого яскравого ефекту післядії казки, то посилення позитивного сприйняття світу у таких дітей за допомогою казки все ж спостерігається.

Всі ці позитивні характеристики впливу казки можна побачити, якщо відкрити аудіо книгу «Письменники Дніпропетровщини − шкільним бібліотекам», яка видана за ініціативи голови Дніпропетровської облдержадміністрації Олександра Вілкула. Авторами проекту є дніпропетровські письменники Еліна Заржицька, Наталія Девятко та Фідель Сухоніс.

Аудіопроект був спрямований на ознайомлення дітей та підлітків з творчістю сучасних поетів та прозаїків Дніпропетровщини, які пишуть як українською, так і російською мовами. Свої твори запропонували 80 письменників: членів Національної Спілки письменників України, Конгресу літераторів України, Національної Спілки журналістів України, молоді талановиті автори – переможці Всеукраїнських та обласних літературних конкурсів.

В аудіо книзі є розділи для дітей різного віку: від молодшого до старшого шкільного віку; є поезія і проза, є серйозні та комічні історії, є твори українською та російською мовами, є твори, які читає автор, а є записані професійним актором.

Кожний знайде для своєї дитини щось корисне та необхідне для морального розвитку, та особистісного розвитку взагалі.

Хотілося б анотувати частину збірки, яка присвячена казкам та віршам для дітей молодшого шкільного віку. У збірнику представлені як маститі автори, такі як Ірина Прокопенко, Людмила Левченко, Леся Степовичка, Олександр Ратнер, Олексій Старіков, Зінаїда Грієва, Еліна Заржицька, так і автори менш відомі: Віктор Невський, Світлана Поливода, Катерина Каленіченко, Юрій Пусов, Лідія Кушкова, Ольга Кай, Анатолій Худяков. Але усі твори написані з позицій високого професіоналізму та любові до дітей, з розумінням труднощів цього вікового періоду та можливостей за допомогою казки нівелювати та коригувати загальновідомі вікові труднощі чи ілюзії дитини щодо навколишнього світу, надати інформацію у певній сприйнятливій для віку формі, яка є притаманна казці і дає можливість дитині побачити способи подолання страхів, невротичних реакцій тощо.

Що стосується прози, то казка Ірини Прокопенко «Вася, Гномик и бумага», є багатошаровою та багатовекторною: на початку обговорюється тема покарань за неслухняність, тема моралі у житті, свободи, співвідношення сили та розуму, а закінчується казка розвитком екологічної теми.

Завдяки казці Зінаїди Грієвої «Бобик-слідопит» діти знайомляться з позитивними та негативними психотипами, перенесеними на тварин (Котик-шкодик, Котик-неробик, Півень-півунець, Козлик-буцик, Бобик-слідопит). Автором у не директивній формі оцінюється комунікації між позитивними та негативними героями, діти знайомляться із соціальними стандартами позитивної поведінки.

У казці Еліни Заржицької «Льончик, Павучок та Середа Середулівна» розвивається тема щодо безкорисної допомоги друзям, впливу сновидінь на уявлення дитини, страхів, пов’язаних із павуками та боротьби із ними за допомогою казки.

У казці Юрія Пусова «Волшебные конфеты», яку читає сам автор, до дитини доводиться думка, що у житті завжди співвідноситься Бажане та соціальне необхідне, тобто те, що потребує соціум, у казковій формі надається основа морального виховання, розповідається, як надбати друзів.

Вірші членів Національної спілки письменників України Людмили Левченко та Лесі Степовички – ліричні, мелодійні, проникливі – допомагають дитині відчути не тільки красу рідної природи та дізнатися про життя «братів наших менших» – пташок і тварин, але й сприяють патріотичному вихованню підростаючого покоління.

Рядки віршів для дітей Олександра Ратнера просякнуті гумором і доброю посмішкою. Поет розповідає про буденні справи школярів, акцентуючи увагу читача на необхідності старанно навчатися та допомагати друзям.

Поет Олексій Стариков настільки привабливо зображує навчальний процес, що навіть дорослий читач готовий залюбки бігти на уроки, «спілкуватися» з комп’ютером або грати у футбол у товаристві однокласників.

Віршована казка Катерини Калениченко «Пан Полум′ян» торкається теми безпеки життєдіяльності: у ній фігурує пожежний злодій, шкода, яку можна нанести, граючись сірниками, пожежна безпека та опис діяльність пожежної служби щодо протистояння вогню. Погодьтеся, у казковій формі це буде сприйнято дитиною більш позитивно, ніж у вигляді повчань дорослих.

Член Конгресу літераторів України Світлана Поливода презентувала цикл своїх віршів для дітей «Петины уроки». Герой віршів С.Поливоди маленький Петрусь разом із мамою й татом залюбки допоможе усім дітям опанувати нові знання з математики, читання, малювання і, навіть, навчитися танцювати. Гарно, що поетеса вміє розповідати про серйозні речі цікаво, жваво та з легкою посмішкою.

У музичній п’єсі Лідії Кушкової «Коза-дереза», виконаній професійними акторами, автор презентує напластування різних аспектів життєдіяльності української сім′ї, знайомить дітей з архетипичними представниками українського епосу, перенесених у сучасні умови. У казці наголошуються вічні цінності: сім′я, дружба, праця, взаємодія молодого та старого покоління.

Віктор Невський у маленькій поемі «Прощание с детством» у ліричній формі доводить до дітей військову тематику, розвиває патріотизм до рідної землі. Автор розповідає, що у складні роки післявоєнного дитинства фантазія та ігри рятували дітей, позбавлених можливостей якісного дитинства, надавали можливість вижити, описує нескінченність життя через страждання до щастя. В той же час Анатолій Худяков у римованій формі розповідає маленькому читачеві про визволення рідного міста, героїчні подвиги солдат часів Великої Вітчизняної війни.

Велике виховне значення мають твори молодої письменниці Ольги Кай, яка порушує важливі для душевного здоров’я кожної людини питання, як-от: необхідність захищати тендітну, вразливу красу природи, удосконалювати стосунки між людьми, підтримувати прагнення жити під чистим небом у мирі та спокої…

Слід зазначити, що збірка вже використовується у роботі професійних педагогів, психологів та фахівців корекційної освіти: у навчально-реабілітаційному центрі «Горлиця» з дітьми прослуховуються та оговорюються вище означені казки при корекційних заходах та заходах, спрямованих на психосоціальну реабілітацію дітей-сиріт.

Аудіокнигу отримали шкільні бібліотеки та бібліотеки області. Хочеться відмітити, що видання відразу ж стало раритетним та отримало багато схвальних відгуків від педагогів та бібліотекарів.

Ольга Рєпіна,
психолог, казкотерапевт
Дніпропетровськ, жовтень 2012 р.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Маковецька (джерело: Буквоїд)

До 80-річчя Дніпропетровщини тисяча шкіл області отримала гарний подарунок – аудіокнигу з творами місцевих поетів і прозаїків.
Проект було здійснено у рамках обласної програми «Новій Дніпропетровщині - новий стандарт освіти», яка діє під патронатом голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Олександра Вілкула.
До аудіокниги увійшли твори 80 письменників, які пишуть українською і російською мовами. Серед авторів проекту є як члени Національної Спілки письменників України, Конгресу літераторів України, Національної Спілки журналістів України, так і молоді талановиті поети і прозаїки ... [ Показати всю рецензію ] - переможці Всеукраїнських та обласних літературних конкурсів.
Твори поділені на дві частини - прозу та поезію, диск структурований за віковими категоріями: для молодшого, середнього і старшого шкільного віку. Також записи хронологічно поставлені так, щоб у кожній віковій групі слухачі могли чути, як з плином часу змінюється література, її теми, прийоми, мовна палітра. Все це допоможе вчителям у включенні за власним вибором творів авторів рідного краю до шкільної програми. Окрім того, згаданий проект може бути використаний під час проведення уроків літератури, історії, народознавства, інших гуманітарних дисциплін або під час проведення виховних годин та підготовки до позакласних заходів.
Авторами і керівниками проекту стали письменники - Фідель Сухоніс, Еліна Заржицька і Наталія Дев´ятко.
Тексти читають актори Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка та Дніпропетровського академічного театру російської драми ім. М.Горького. Деякі твори звучать у виконанні авторів.
Запис було здійснено обласним радіо Дніпропетровської обласної державної телерадіокомпанії. Загальна тривалість запису - понад 13 годин.
Усіляко сприяли створенню цього масштабного проекту часопис «Бористен» і сайт «Літературна Дніпропетровщина» (dniprolit.org.ua).
Хочеться назвати імена деяких письменників, чиї твори увійшли до цієї аудіокниги, і про що саме почують вчителі та учні.
Твори авторів, які працюють на теренах Дніпропетровської області, - різноманітні за своїм наповненням. Для учнів молодших класів звучатимуть казки, оповідання та вірші про шкільне життя, змістовні канікули, дружбу і любов до рідного краю.
Багато років творять для малюків ветерани Великої Вітчизняної війни Зінаїда Грієва та Ірина Прокопенко. Чудовий цикл віршів для дітей про Петриківку створила відома поетеса Леся Степовичка. Поет, лауреат Міжнародної премії «Золотое перо Руси», криворожанин Олексій Стариков вчить маленьких громадян мужності, доброті та чуйності. Пізнавальні і веселі вірші Олександра Ратнера, пронизливі й емоційно дуже сильні твори Віктора Невського.
Школярі середнього шкільного віку ознайомляться з пригодницькими, фантастичними та реалістичними оповіданнями, а також творами, присвяченими Великій Вітчизняній війні, історичним пам´яткам Придніпров´я; почують ліричні вірші про красу української природи, рідної мови. Багато віршів присвячено класику української літератури Т.Г.Шевченку. Так, Микола Карплюк - ветеран-фронтовик - розповідає про долю дівчинки Ганни, яка брала участь у визволенні рідного Дніпропетровська від фашистських загарбників. Олекса Вусик ознайомить дітей з давньоісторичним періодом - добою скіфів. Олександра Кравченко (Девіль) розкаже про той час, коли нашою землею мандрував український філософ Григорій Сковорода. Також учні ознайомляться з оповіданням патріарха української фантастики Віктора Савченка та легендами Криворіжжя, зібраними та упорядкованими лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Григорія Гусейнова. Звучатимуть вірші знаних поетів Придніпров´я - Олександра Завгороднього, Сергія Бурлакова, Григорія Бідняка.
Учні старшого шкільного віку матимуть змогу прослухати складні психологічні та афористичні тексти, які, не виходячи за рамки нової шкільної програми з мови та літератури, навчать дітей аналітичному мисленню: це і психологічні стосунки у підлітковому колективі, взаємовідносини з батьками, вчителями і суспільством взагалі. Наприклад, Марія Зобенко - «Чорнобильська мадонна» (філософське осмислення наслідків Чорнобильської аварії), Микола Чабан - «Січеслав у серці» (художньо-краєзнавче дослідження), Олег Волик - «Не втрачай свій оберіг» (про козацьку добу). Також підлітки почують вірші сучасних класиків української поезії - Миколи Миколаєнка, Володимира Сіренка, Віктора Коржа, Сергія Андрєєва.
Також хочеться відмітити молодь: поетів Руслана Білого, Катерину Бурду, Марію Дружко, Юлію Купіч, Наталію Пірогову, Наталію Федько, прозаїків Наталію Дев´ятко, Олеся Дейну, Ольгу Кай, Віталія Кривоноса, Юрія Пусова, Євгенію Яворську.
Найстарший письменник, чиї твори увійшли до проекту, народився у 1919 році, наймолодшому нині лише двадцять років. Ця аудіокнига стала місцем зустрічі кількох поколінь, і маю надію, що подібні проекти будуть успішно реалізовуватися надалі по всій Україні.

[ Згорнути рецензію ]