Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Влітку 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна милостиво розглянула й затвердила петицію про поновлення гетьманства на українських теренах. Булава дісталася хлопцеві з незаможної родини, який зробив фантастичну кар’єру — Кирилу Розумовському, рідному братові морганатичного чоловіка імператриці. Життя закружляло у скаженому калейдоскопі… А що ж одержала Україна?! Невиправдані очікування, бездарне керівництво, бездіяльність у вирішальні години… Фінал був закономірним: остаточна втрата державності.
Цю книгу прочитала десь рік назад.
Ну що я можу сказати, Кирило Розумовський мав такі можливості, але все марне... На привеликий жаль як і зараз.
Лише дві постаті викликають повагу: перша це - Теплов. От де і характер, от де відчувається "порода". Так правий був Булгаков, коли казав, що кров має значення! Ще й яке.
Друга постать - Като, або Катерина. Чесно кажучи, була про неї гіршої думки, але у "Пустоцвіті" вона кмітлива та харизматична! Справжній лідер, що заслуговує мінімум на повагу.
Також підіймаються проблеми, що актуальні на сьогодні, це і "кумовство" і підлабузництво((( Нажаль ... [ Показати всю рецензію ]
і по сьогодні нічого не змінилося...
АЛЕ може, прочитавши це, хтось замислиться? Порекомендувала би кожному прочитати... Можливо уникнемо помилок минулого.
Как-то совсем неожиданно увлеклась я литературой на украинском языке. И книга "Пустоцвіт" только укрепила мой интерес.
Книга пришлась очень по душе.
1. О Кирилле Разомувском я практически ничего не знала (так,слышала краем уха в школе что-то). А тут прямо все на блюдечке с голубой каемочкой от самого детства героя. Да, что там, вся семейка Разомувских определенно интересные личности.
2. Достоверность. Уж не знаю. на какую историческую достоверность может претендовать эта художественная книга, но мне показалось все вполне логичным и точным. Описан быт и простых людей, и дворян, и дворцовые ... [ Показати всю рецензію ]
интриги.
3. Стиль написания. Читается легко и откровенно затягивает.
Понравился эпизод о том, как, вообще, Разумовские стали вдруг дворянами, но раскрывать секрет не буду.
После прочтения книги вывод сделала такой: мало, что поменялось в государстве, осталось и кумовство, и взятки, и политические игры, и проблемы между свекровями и невестками. Но неприятность эту мы переживем. Будем в позитиве!
Год назад гуляя во Львове попала я на автограф-сессию Литовченко и вот настолько интересно они рассказывали, что решилась я на покупку книги... Это был "Пустоцвет" с тех пор читаю этих авторов и жду от них новых книг...
НО это было лирическое отступление, а теперь про сам роман... Написан очень грамотно и, несмотря на то, что он издан на украинском читается быстро и взахлеб. События разворачиваются вокруг гулянки и яблоньки, к которой регулярно подходит молодой Кирилл Розумовский. Этой же яблонькой все и заканчивается. А ведь какие грандиозные планы строились! Как хотелось что-то сделать, ... [ Показати всю рецензію ]
но к сожалению, все старания прахом пошли! То ли нам так не везет, что не находиться достойных руководителей, то ли еще что, но обернулось все достаточно плачевно: ликвидацией гетьманства! И ведь были же и тогда достойные люди - Теплов, например. Но вместо этого на должности набирались многочисленные родственники которые не соответствовали ни по статусу, ни по образованию.
Разумеется любая "шара" рано или поздно заканчивается и Розумовский - не исключение. И, хочется верить, что и справедливость восторжествует, ведь Теплов все же занял место в сенате (как и предвидел отец Федор)... Но к тому времени сил и энтузиазма у него значительно поубавилось.
Также в романе встречается такая личность как Максим Зализняк и то, как его "наградили". Это тоже своего рода символ: он показывает, что не стоит лезть туда, где ты недостаточно подкован и опытен.
В общем я до сих пор удивляюсь, насколько же это все соответсвует нашим будням: кумы, сваты и братья, необоснованные должностные распределения, жажда власти и неумелая организация.
Кто читал, тот поймет, что я имею в виду. А кто не читал, что ж, приятного чтения!
Прочитав книгу Тимура и Елены Литовченко «Пустоцвет» захотелось написать рецензию. По сути, эта книга очень актуальна, особенно сейчас. Есть теория, что история развивается по спирали, а у меня впечатление, что наша история развивается по замкнутому кругу.
События, описанные в книге, относятся к 18 веку, но актуальны и по сей день. Не буду описывать Вам всего сюжета, но при огромных возможностях не сделать ничего для страны, а наоборот ухудшить ее положение?.. Безусловно, Разумовский был один из самых слабых гетманов Украины, ведь именно его бездарное правление привело к упадку всей страны.
Вот ... [ Показати всю рецензію ]
казалось бы, происхождение ничего не решает, а вот и нет. Кирилл Григорьевич как был на уровне пастушка с хутора Лемеш, так им и остался. Хотя надо сказать хорошие начинания у него все-таки были, взять хотя бы сцену, когда он защитил друга Целестина, когда учился в Альбертине. Далее не менее благие начинания, касающиеся непосредственно Украины. Хотел возродить гетманство и мощь страны. Не правда ли, отличная идея? Но что-то помешало, скорее всего, кадровый голод, а также назначение на должности людей, которые им вовсе не соответствовали. Расцвет кумовства, пристраивание родственников на лучшие должности. В книге хорошо показаны эти моменты, где проворная мать Наталья Розумиха, «пихает» где только можно своих «сироток» и что из этого выходит. И деньги, которые щедро выделяются на возрождение страны, уходят на балы, так как у Кирилла Григорьевича постоянная ностальгия по дворцовым приемам. При этом императрица Елизавета закрывает на все глаза, ведь это брат ее супруга Алексея…
Но всему хорошему рано или поздно приходит конец. Со смертью Елизаветы жизнь братьев в корне меняется, особенно после того, как к власти приходит амбициозная Екатерина. Потеря гетманства — это то минимальное, что могло случится, и в конце концов случилось…
Сейчас происходит примерно то же самое. Раньше роман «Пустоцвет» часто ассоциировался с президентом Ющенко. Часть элементов присутствует: Ющенко тоже стал гетманом Украины 22 января 2005 года, на него тоже возлагались большие надежды народа, при нем тоже процветало кумовство. И крах надежд в конце.
Теперь же мне кажется, что актуальность длиться и по сей день… Опять же, какие надежды были на нынешнюю власть! И снова мы наблюдаем кумовство и кадровый голод. Названия стали чуть другими, вместо «быстрых царедворцев» сейчас министры, которые обустраивают дела государства, «работящие сиротки», которых умело пристроили на хорошие должности…
Сумеем ли мы когда-нибудь разорвать этот круг?.. Надеюсь что да. Может на каком-то этапе все же можно что-то поменять, чтоб стало лучше жить обычным людям? В противном случае мы получим очередной «пустоцвет власти».
Зовсім нещодавно, вештаючись всесвітньою павутиною, я натрапила на новий роман Тимура Литовченка, але вже написаний у співавторстві з його дружиною Оленою. Нова книжка мала назву «Пустоцвіт».
Ця книжка присвячена періоду відновлення Гетьманщини Єлизаветою та її скасування Катериною. Головним героєм роману є останній гетьман Кирило Розумовський.
Твір містить багато цікавої інформації для всіх, кого хоч трохи цікавить історія рідної країни. Наприклад, мене зачепило те, яким чином старшому з братів Розумів вдалось отримати графський титул (виявляється, це не лише через те, що він був чоловіком ... [ Показати всю рецензію ]
цариці Єлизавети). Автор доволі сміливо, і трохи незвично подає проблему Гайдамацького руху. Мені імпонує його критичне ставлення до ватажка цього руху – Максима Залізняка (автор взагалі намагається нікого не ідеалізувати).
Окрім історичних подій і фактів, які дуже вміло поєднані з художньою вигадкою, книга багата чудовим гумором. Насправді, відрізнити де реальна історична подія, а де домисли Литовченків, дуже непросто. Складається враження, що автори жили і в часи Розумовських, а тому всі діалоги і найменші деталі у романі були ними десь підслухані. Це величезна рідкість для історичного роману, коли віриш у написане на 90 відсотків.
Але вже після прочитання книги, приходять не дуже оптимістичні думки. Адже Розумовський, дійсно, маючи купу можливостей, через свою недалекоглядність та неосвіченість все втратив. Та найгірше і найнеприємніше в усій цій історії те, що, прочитавши твір, розумієш, що в нас сотні таких Розумовських. «Пустоцвітів» вистачало і в минулі часи, і сьогодні їх також не менше. Скільки перспектив мали наші правителі в різні епохи, але все було втрачене через страх, невпевненість у власних силах і купу інших факторів…
Хто знає, якщо б у момент відновлення Гетьманщини, місце гетьмана посів не Кирило Розум, а той, у кого його брат купив титул, можливо, все б склалося інакше… А можливо, все б склалося інакше, якщо б склалася Польська Конфедерація? А можливо, якщо б дочка Єлизавети та Олексія Розумовського таки змогла б посісти престол… Скільки ще таких «якщо?»…
Але історія не має умовного часу…
Проте змушена констатувати, що часи минають, а принципи, за якими у нас призначають на керівні посади, залишаються… куми, свати, брати, фаворити… Коли ж у нас нарешті почнуть цінувати професійні якості? Хотілося б побачити такі часи…
Автор рецензії: Світлана Пиркало
(джерело:
ВВС Україна)
Роман про гетьмана Розумовського, рідного брата морганатичного чоловіка російської імператриці Єлизавети Петрівни, написаний водночас і добре, і погано. За українську мову мені було боляче: не тому, що герой роману не зміг її укріпити й прославити, а тому, що редактори недоопрацювали цей взагалі дуже цікавий роман, написаний двома російськомовними авторами.
Якщо ж від цього абстрагуватися, то історія захоплює. Молодий і сором’язливий Кирилко Розум потрапляє в Петербург, де його брат Олексій зробив кар’єру від співака до улюбленця і, за деякими даними, морганатичного чоловіка імператриці. Після ... [ Показати всю рецензію ]
не надто блискучого навчання в Європі юний Кирилко майже одразу стає улюбленцем при дворі й отримує високі державні чини, а там - і історію про благородне походження, чудесним чином віднайдене, а насправді - видурене в його наставника.
Одне за інше, і ось Єлизавета, щедрим рухом в бік рідної землі свого фаворита, обіцяє повернути гетьманство і надає його брату, Кирилу Розумовському, булаву. Далі ми дізнаємося про те, як саме Кирилко – в душі хуторянин, попри блискучу освіту – розпоряджається цим шансом, і про наслідки цього для нього самого і для України. Цікава лінія про те, як майже дружба із майбутньою Катериною Другою переростає в люту ворожнечу. Втім, одна з найбільш барвистих персонажів – матінка обох Розумовських, Наталя Дем’янівна, колишня шинкарка, яка, втім, дуже швидко звикла до нового блискучого становища своїх синів і взялася прилаштовувати кумів, сватів і сиріток на теплі місця. Вже давно відійшли в історію обидві імператриці та обидва Розумовських, а отака Наталя Дем’янівна, здається, й досі процвітає в українському політичному ландшафті.
