Чеслав Мілош : Підказаний Мілош : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Роксоляна Свято (джерело: Критика)

Це видання, заплановане до сторіччя від дня народження Чеслава Мілоша, виникло з бажання на практиці зреалізувати ідею українсько-польського літературного діялогу: дев’ятеро польських літераторів пропонували власні добірки Мілошевих поетичних текстів, а десятеро українських їх переклали. Як запевняє у передмові Андрій Бондар (упорядник і редактор видання, а заразом і один із перекладачів), «приватний Мілош» Адама Відемана, Аґнєшки Вольни-Гамкало, Адама Заґаєвського, Богдана Задури, Яцека Подсядла, Томаша Ружицького, Анджея Сосновського, Ізабели Філіп’як і Дарека Фокса мало збігається з «традиційними ... [ Показати всю рецензію ] Мілошевими антологіями», а відтак дає українському читачеві нагоду побачити іншого Мілоша – «живого» і не завжди зрозумілого, почасти «шкарубкого» та «незручного» – власне, такого, яким він і є для сучасних поляків, котрі ставляться до нього хто з великою повагою і ледь не обожненням, а хто, навпаки, стримано, а то й доволі насторожено.

Тексти, що їх дібрали польські поети, охоплюють часовий діяпазон майже в сімдесят років – від 1930-х до кінця 1990-х – початку 2000-х, – а кількісно чи не найбільшою в антології є добірка Мілошевих віршів, написаних наприкінці 1980-х у Берклі. І якщо сам Чеслав Мілош є дуже різним – як світоглядно, так і власне поетично – у кожен із цих періодів (іще литовський, а згодом французький, американський, польський тощо), то ще розмаїтішими є його українські «голоси». Збірка навіть структурно відрізняється від звичних антологій: тут тексти поділено не за хронологічним принципом, а за перекладачами. Тарас Прохасько, Дзвінка Матіяш (двоє єдиних «не-поетів» серед перекладачів), Сергій Жадан, Кость Москалець, Остап Сливинський, Юрій Андрухович, Богдана Матіяш, Олег Коцарев, Юлія Стахівська, Маріанна Кіяновська, Олександр Ірванець та Андрій Бондар: кожен із цих авторів має власний доволі впізнаваний голос, і кожен так чи так залишив свій слід на Мілошевих текстах, відчитувати який – не менш приємна справа, ніж мандрувати поетичною біографією автора, раз у раз повертаючися від зрілости чи то навіть старости в молоді, ще вільненські, або трохи пізніші паризькі роки. За одиноким винятком вірша «Зустріч», поданого у двох перекладах (Костя Москальця та Олега Коцарева), тексти в антології не повторюються. Ба більше, чимало Мілошевих творів уперше з’явилися в українському перекладі. Тож принаймні для частини українських читачів антологія «підказуватиме» не лише «іншого», а й просто «нового» або принаймні «мало знаного» Мілоша.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Данило ЗАДОРОЖНИЙ (джерело: Українська літературна газета)

У столичному видавництві «Темпора» побачила світ книжка «Підказаний Мілош» (польський лауреат Нобелівської премії – у перекладах відомих і сучасних українських поетів), а також аудіодиск (читають – Тарас Прохасько та Сергій Жадан).

Як казав О. Бойченко, легше ніж хвалити Мілоша, є лише його критикувати. Про цього польського діяча культури сказано і написано багато, хоча іноді здається, що й не достатньо, а Бродський, який з ним товаришував, визнавав його, разом з багатьма іншими, найвизначнішим поетом ХХ-го століття.

Мудрець серед поетів, лауреат Нобелівської премії з літератури та Нейштадтської ... [ Показати всю рецензію ] літературної премії, емігрант, прозаїк, політик, дипломат – Мілош пережив обидві світові війни та гірке розчарування у комуністичному режимі, своєю батьківщиною вважав Литву і значну частину свого життя провів у США, викладаючи в університеті.

Багато хто знає його як автора хрестоматійного «Поневоленого розуму», який востаннє виходив українською в Мюнхені понад чверть століття тому і частинами у журналі «Всесвіт» в 1991-му, але тут ми його розглянемо як поета – польського, але тепер зрозумілого і українцям.

Поезія Мілоша вже видавалася раніше – бодай у видавництві «Юніверс» у перекладах Наталки Білоцерківець, Дмитра Павличка та інших.

Ця ж книжка дає нам трохи інший погляд на поета.

Передовсім видання має дві особливості – це кількість перекладачів, залучених у проекті, та диск з аудіозаписами окремих віршів українською мовою.

Ще хочу відзначити унікальність підбору поезій для перекладу – їх обирали сучасні польські поети, яких творчість Мілоша і досі цікавить. Хоча і тут є свої нюанси, але про них йдеться в передмові, тому не розкриватиму всіх карт.

А от переклад на українську здійснювали С. Жадан, Т. Прохасько, К. Москалець, Ю. Андрухович, Д. та Б. Матіяш та інші. Люди, для яких Мілош теж багато чого значить у плані літератури. Деякі твори подані у версіях кількох авторів, але в цілому кожен перекладав щось своє, що йому чи їй, напевне, ближче – тому спектр творів досить різноманітний, багато творів друкуються вперше.

Слід наголосити і на унікальності пера Чеслава – позбавлена в своїй більшості стандартних рим, його поезія є поетичною мовою, якою однак хотілося б розмовляти у найурочистіші моменти – і перекладачі, на мою думку, вдало переклали нюанси його віршів.

На диску ж містяться аудіозаписи читання віршів Тараса Прохаська та Сергія Жадана – під психоделічні звуки, стукіт барабанів та неясне мугикання, а чи під млявий, сумний супровід клавішних. Прослуховування цих записів теж якщо й не подарують насолоду, то хоч нового досвіду і емоцій додадуть точно.

Щодо самих віршів – складно говорити про них, бо кожен сприймає їх по-своєму і навіть в колі поляків зустрічається досить неоднозначна оцінка.

Але от теми поезій – суть не річ суб’єктивна.

Сенсові забарвлення віршів – рідко типові.

Так, зустрічається і любовна лірика. Так, є поезії, які автор писав під впливом перебування у центрі комуністичної Польщі («Бідний християнин дивиться на гетто»). Зустрічаються замальовки власного дня чи нового, досі незнаного почуття. Спогади про друзів, знайомих, випадкових супутників, поетів, яких Мілош перевищував талантом, з не зрівнювався чеснотами, як він сам і зазначав.

Як на мене, основою його поезій і незмінним інгредієнтом кожної окремо є якийсь дивний філософський лет, роздуми над минулим, – як своїм, так і світовим – над теперішнім, сплав думок, почуттів і слів: над павуком у раковині чи про Анну Свірщинську, яку мало хто любив. Про себе у молодості і про себе в старості – такого не такого для себе, для інших, для Бога. Вірші для самого Мілоша – це не лише спосіб самовираження – це його ціль, його життя, його праця і сила. Він часто звертається до людей, яких давно немає чи які померли не так давно; до любові чи смутку, до Бога чи до самого себе – у вічних пошуках відповіді на, здавалося, б прості запитання, але якщо й вдасться наблизитись до тієї відповіді, то до кінця її все одно ніколи не спізнати.

Як сам поет зізнається в поезії «Секретарі», «я є слугою невидимої речі, яка диктує щось мені та декільком іще… Яке ж із цього укладеться ціле – нам не пізнати…».

Поезія Мілоша не є ні патріотичною, ні політичною – вона про речі, які турбують кожного рано чи пізно, в більшій чи меншій мірі – і саме унікальність підбору прикладів, порівнянь, метафор, а також значний життєвий досвід дозволяють з впевненістю казати про непересічність і цінність книги, а тому рекомендувати її можна найширшому колу читачів.

[ Згорнути рецензію ]