Оксана Забужко : З мапи книг та людей : есеї : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: б/п (джерело: ART-СВІТ)

Нова книга Оксани Забужко “ З мапи книг і людей ” складається з есеїв, які вже десь колись друкувалися, або вкривались пилом в шухлядах письмового столу. Тобто вони є надбанням того що писалося в різні роки, за різних обставин, за абсолютно різними потребами і темами, для друкованих і недрукованих шпальт, а від тепер ці есе зустріли одне одного під однією палітуркою й пропонуються читачеві. Але не зважаючи на вище сказане “З мапи книг і людей” є досить добре скомпонованою. Книга містить чотири розділи: “Читати”, “Писати”, “Бачити”, “Жити” які відповідно складаються з текстів, в яких ми бачимо досвід ... [ Показати всю рецензію ] Оксани Забужко, як читача, письменника, глядача художніх фільмів, й звісно життєвий досвід. Ця збірка дає можливість розглянути світогляд й письменницький досвід авторки немов під мікроскопом й побачити ті елементи (мікроби) які в певній мірі можуть цікавити будь-якого шанувальника творчості Оксани Забужко.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Кількість публікацій (джерело: Літакцент)

Оксана Забужко не потребує зайвих рекомендацій, тому напишу одразу: вийшла її нова книжка есеїстики, що зветься «З мапи книг і людей». Я певна, читачі пам’ятають щонайменше дві збірки есеїв пані Оксани: «Хроніки від Фортінбраса», де, власне, більше науки, ніж публіцистики, й мінімум особистого, – і «Let My People Go», поєднання різних публіцистичних жанрів на тему подій листопада-грудня в Києві 2004 року. У новій же книжці багато приватного, інтимного, як слушно сказано в анотації. Тексти формують чотири частини: «Читати», «Писати», «Бачити», «Жити», – в яких авторка ділиться відповідним досвідом. ... [ Показати всю рецензію ] Як завжди, Забужко глибоко й цікаво аналізує ті чи інші явища й пише про це емоційно, щиро, щоб розворушити читача, не залишити його байдужим. Гортає знакові для себе книжки, трохи розкриває власні «таємниці творчості», згадує непроминальні вистави й фільми, зрештою, подає живі портрети непересічних людей, серед яких — Юрій Шевельов, Соломія Павличко, Юрко Покальчук…. Усі есеї пройняті людино- і книголюбством, гуманістичним і гуманітарним пафосом.

«З мапи книг і людей» можна порівняти зі збіркою есеїв Івана Андрусяка «Дуби і леви», де також можна знайти письменницькі спостереження й рефлексії, інтраісторію, улюблених авторів, роздуми над прочитаним тощо. Це, на перший погляд, доволі-таки хаотичний комплект, але Андрусякові історії об’єднує рух думки оповідача – від особистого до загального, від приватного до суспільного. Натомість у Забужко все переплетено, ще й подекуди переставлено місцями, як у композиційно складному художньому тексті, й тому, на мій погляд, її есеї живіші, їх цікавіше читати (ще й постійно тренувати пам’ять і увагу, зважаючи на фірмовий синтаксис О.Забужко). Аналізуючи твір мистецтва чи міркуючи над певною проблемою, авторка ніколи не ігнорує контексту – а це, ні багато ні мало, життя в усіх його проявах. Тим-то, перш ніж читати Калинця, підіть на Андріївський узвіз до майстрині з дзвіночками; щоб осягнути трагічний пафос «Меланхолії» Ларса фон Трієра – подумайте про Чорнобиль; щоб зрозуміти специфіку жанрових форм радянської літератури – пригадайте «совкові» реалії. І так з усім.

Забужко дуже болить, що українці не знають (та й не вельми прагнуть знати, що найприкріше) власної культури й історії. Тому вона, як надчутливий пристрій, вишукує культурні скарби, що лежать просто під ногами, й голосно сповіщає про чергову знахідку. Авторка невтомно працює над цим, не полишаючи своєї «освітянської» настанови – треба зауважити, не нав’язливої, не з позиції «вищий – нижчому» і, зрозуміло, без претензій на «рупор істини». Уникнути повчальності допомагають повага до читача як рівноправного учасника діалогу (полілогу?) та емоційна щирість інтонації, «людина-до-людини», яку високо цінує сама ж Оксана Стефанівна, повсякчас на цьому наголошуючи. Впевненою рукою письменниця проводить зв’язки між позірно далекими явищами, з’єднуючи точки на мапі, – й вимальовується певна система, потроху складається «пазл». Читач із подивом і захватом спостерігає за процесом, позаяк іноді Забужко так захоплюється, що керується ледь не самою інтуїцією. Жага бавитися в інтелектуальну гру зростає, і червоних хрестиків – книг і людей – на карті скарбів стає дедалі більше. Виглядає, ніби пані Оксана хоче передати читачеві інтелектуальну естафету, заохотити його «копати», помічати, розгадувати… Справді, після прочитання «Мапи» дещо по-іншому дивишся на давно, здавалося б, знайомі речі, їх кортить прочитати чи подивитися ще раз. А дещо взагалі відкриваєш для себе вперше – і знайдений скарб, коли піднімається віко пишно оздобленої скрині, приголомшує.

Есеїстичний жанр передбачає суб’єктивність думки. Ні, я не бавлюся в Капітана Очевидність, я лише хочу нагадати це обуреним користувачам соцмереж, які стали на захист бідолашного ведмежати з радянського мультфільму, якого образила упереджена й зла Забужко. Знову-таки, боюся зажити слави Кепа, але в кожного свої травми, «пунктики» й болючі місця. Якщо береш до рук не перший текст певного письменника, більш-менш знаєш, чого можна сподіватися. Навіщо ж зчиняти такий галас? Але найдужче потішили інші нападки: мовляв, «З мапи книг і людей» – наскрізь егоцентрична книжка. Шановні, покажіть мені автора, який не пише про себе, й можете закидати цю рецензію камінням. :) Дозволю собі зробити одне порівняння. «З мапи книг і людей» – збірка текстів, написаних у різний час для періодичних видань, як передмови до книжок абощо, і, хочу зауважити, всі вони якісно відрізняються від популярних нині колонок, якими захопилися українські автори. Типова колонка передбачає змалювання певної події чи явища кількома влучними штрихами і такими ж штрихами окреслену реакцію письменницького сусіда чи знайомого – простої людини «з народу», як правило. Далі йде узагальнення всеукраїнського / загальнолюдського / космічного масштабу (потрібне підкреслити). Правду кажучи, даний жанр дуже нагадує стандартний «трьоп за жизнь», тільки в гарній упаковці. Читач не побачить там гуманістичного пафосу, як у Забужко, бо люди, про яких ідеться в колонках, лише тим цінні, що з них «роблять літературу». Не знаю, як вам, а мені значно більш імпонує і стиль, й інтелектуальність, і людинолюбство Оксани Забужко – хай би як егоцентрично й упереджено вона писала. Втім, кожному своє. Все одно каміння на всіх не вистачить. Зате жанрів, Богу дякувати, – хоч греблю гати.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/11/08/karta-skarbiv/">ЛітАкцент</a>

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анна БАЛАКИР (джерело: Газета по-українськи)

"Аби книжка з'явилася у Чернівцях, відмовила двом столичним видавцям", - каже про нову збірку есеїв "З мапи книг і людей" Оксана Забужко. Книжку видав чернівецький поетичний фестиваль "Meridian Czernowitz".

8-го вересня у приміщення Вірменської церкви Чернівців письменниця презентувала есеї, які писала впродовж 12 років. Цими днями фестиваль пройшов втретє.

"Це книжка про культурне самоусвідомлення, - розповідає Забужко. - Метафора "З мапи книг і людей" взята мною з Генрі Міллера. Це окремо дві мапи людей і книжок, які вплинули на моє життя. Але це у жодному разі не есеї про головні книги ... [ Показати всю рецензію ] мого життя. Бо для цього його не вистачить. Одна моя спроба написати про Лесю Українку обернулася цілою цеглиною на 600 сторінок. Збірка є своєрідною спробою віддати борги культурі. З віком і досвідом більше розумієш, чим ти завдячуєш книжкам і як вони тебе виліпили. В есеях зосередилася переважно на дитячій лектурі. На тому, що запам'яталося з дитячого і юнацького читання. Відкриває книжку текст про Вінні Пуха. Це перший персонаж, з яким себе ідентифікувала. Принаймні тому, що він теж писав віршики. І я їх писала з дописемного віку. Зараз вважаю, що це найкраща книжка усіх часів і народів для дітей".

У другому розділі збірки — сюжети, пов'язані з власними книжками Забужко. Окремим розділом йдуть короткі портрети дорогих письменниці людей, які вплинули на формування її світогляду.

"Цих портретів набралося чотири. Три з них — посмертні. Це не означає, що коло важливих мені людей вичерпується ними. Просто це люди, важливі не лише для мене, але для цілої України - Юрій Шевельов, Юрко Покальчук, Соломія Павличко, Леонід Плющ. Останнього Україна за 20 років незалежності майже забула. Плющів у нас багато, і те що був якийсь дисидент у 1970-х, що після 5 років психушки, поїхав до Франції, неважливо. Протягом 15 років він був речником України у Франції. З розвалом Союзу хотів повернутися на Батьківщину, мріяв працювати на неї і творити нову Україну. Місця для нього тут не знайшлося".

Навесні деякі з есеїв вийшли книжкою у австрійському видавництві Droschl. Письменниця каже, що після успіху німецького перекладу "Музею покинутих секретів", видавець захотів представити її як есеїста.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/culture/_oksana-zabuzhko-identifikuvala-sebe-z-vinni-puhom/455017">Gazeta.ua</a>

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Марія Придьма (джерело: журнал Студент)

Одна з найочікуваніших книжок осені. «Мапа» - буде цікава непересічному читачу, який має смак до вдумливого читання і любить якісну філософсько-інтелектуальну літературу. Книгу складають вибрані есе з доробку останніх дванадцяти років, об’єднані темою культурного простору довкола нас, де вона згадує людей, міста, книжки, фільми, вистави, які мали нормативний вплив на її долю. Не обов’язково знайомитись з ранніми творами Оксани Стефанівни щоб взяти до рук «З мапи книг і секретів», яка стала у ряд з її найвидатнішими книгами.

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: Українська правда. Життя)

"З мапи книг і людей" - це збірка есеїв, які вже колись були опубліковані. Ось ще один приклад того, як нову книжку можна зібрати зі старих текстів. З одного боку, це плідно: виходить нова книжка, де під однією обкладинкою є розпорошені по українським і закордонним ЗМІ тексти.

Оксана Забужко в передмові пояснює, що есеї подібні до віршів. І те, і те, мовляв, пишеться і тільки згодом виструнчується в певну внутрішню структуру, сюжет.


Тексти збірки стосуються низки важливих подій з життя України та світу – колективізація, Розстріляне Відродження, Перша та Друга світові війни, Хіросіма та ... [ Показати всю рецензію ] Чорнобиль тощо.

Звісно, есеї стосуються дуже непростих сторінок історії України… але є в них і надзвичайно світлі тексти. Есей про досвід читання Вінні-Пуха, наповнений дивовижною любов’ю текст про Катерину Білокур, майже любовна проза про Соломію Павличко, згадки про дівочу закоханість на тлі "снігу" з неба під час Чорнобиля… і не тільки це.

Одним словом, гарна пожива для не порожнього вечора. Також можна читати в осінніх садах – головне не забути теплий шалик.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Віталій Захаров (джерело: Меридіан Черновіц)

Когось вона зачаровує, когось обурює. Однак ніхто не залишається байдужим.

Творчість Оксани Забужко – багатогранна. У вересні авторка потішила українців збіркою кількох десятків есе – «З мапи книг і людей».

«Її купують різні вікові категорії. Мені здається, найбільше купують жінки десь 30-40 років. Молодь також купує. Взагалі це одна з найкращих письменниць сучасних», – каже директор мережі книгарень Катерина Федоренко.

Зі сторінок книжки виринають особисті спогади Оксани Забужко, починаючи зі знайомства з чарівним світом літератури. А починала майбутня авторка бестселерів з «Вінні-Пуха».

Завдяки ... [ Показати всю рецензію ] суб’єктивній манері її письма, читачеві стають ближчими Юрій Шевельов, Олександр Довженко, Соломія Павличко. «З мапи книг і людей» – це та скринька пам’яті, яка наповнювалася спогадами 12 років. Аж раптом письменниця відкрила її людям.

«З мапи книг і людей» можна назвати незапланованою книгою. Ось знаєте, як діти – вони бувають заплановані та незаплановані. Так і моя книга», – каже сама авторка.

Порівняння – не випадкове. За словами фахівців, у творах Забужко центральна тема – батьки і діти. Перші – волелюбні шістдесятники, другі – люди, які шукали своє місце у 80-х і буремних 90-х. Та проблема поколінь не озвучена прямо, а вміло прихована за описаними подіями з минулих років.

Хоча письменниця поринає у минуле, вона живе нинішнім – епохою мандрів, мистецького розмаїття та діалогу культур. А місця своєї присутності позначає на мапі – книг і людей.

[ Згорнути рецензію ]