Колонка.

Ми, тобто "Автура", наслухавшись ниття критиків та видавців щодо нецивілізованості нашого книжкового ринку, на якому ніхто не розголошує даних про продажі і таке інше, придумали, як це зробити лише за вихідними даними книжки, спробували знайти у всьому тому фізичний зміст (да, ми вчилися колись на фізиків) і написали довгу й нецікаву формулу, яка за спроби її застосувати видала цікаві результати:

Оголошується період тестування рейтингу книжок, обраховуваному за оригінальною формулою, що бере до уваги особливості вітчизняного видавничого процесу.

Приморське місто не може бути провінційним. Бердянськ тому запорука. Начебто й невелике містечко - але на березі найдавнішого торгового шляху людства і з пристойними підхідними глибинами на фарватері, тож має все, що треба для щастя: тепле море, гарних дівчат, холодне пиво, солоних бичків, театр, університет, безліч непоганих ресторанів та генделів на впорядкованій набережній, романтичні портальні крани й величезні океанські судна в ковші порту, багато приватних готелів поблизу моря, сцену для приїжджих музикантів, на заднику якої - море, безліч оригінальних паркових скульптур, як от

Наш сайт випадково став добре видаватися по запиту оповідання про книжку. Ми розуміємо, що це комп'ютерно-грамотні школярі шукають домашнє завдання, але потрапляють вони на книжку оповідань "Баркароли". Школярі, щоб ви не журились, ми вчасно згадали, що оповідання про книжки в нас є. Ось, наприклад, про "Мобі Діка" американського автора 19 століття Германа Мелвілла. Не знаємо, що саме мали на увазі ваші вчителі, але користуйтеся, якщо підходить, на здоровля. Ми не любимо, коли з нашого сайту люди йдуть з порожніми руками.

До Бердянська на Міжнародну наукову конференцію <<МАРИНІСТИКА В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ>> гостем запрошено письменника і мандрівника з Києва, лауреата літературного конкурсу <<Коронація слова>> Максима КІДРУКА.

В останньому ж розділі своєї розвідки я збирався доводити, що сучкурліт – це література з чистого аркуша, яка може й самонадіяно, але відкинула сумнівні здобутки як народівців-плакальників, так і колгоспних трубадурів, бо геть нікого з них не читала, тож зовсім вільна від отих стереотипів і кодів, що примушували Неньку весь час кружляти в російській орбіті.

Якщо детективники й королі жахів та інших трилерів дико ображаються за спойлери, так на сленгу цих добродіїв називається, «хто вбивця», то сучукрписи, схоже, тільки радітимуть, якщо котрийсь із критиків мимоволі перекаже фабулу їхніх опусів. Значить хоч цей читав, а не лає за усталеною метроінтелектуальною традицією. Для збереження інтриги візьмемо приклад з детективників: триматимемо в секреті прізвища авторів і назви творів.

Існує велика спокуса генеалогічного підходу до сучукрліту, як греки колись впорядкували своїх богів, божків і боженят. Ну знаєте, оце - Забужко породила Пиркало, Пиркало породила Бурковську... Або – Андрухович породив Жадана, Жадан породив анархію. Але доведеться утриматися, щоб не образити біологічних батьків укрсучписів

На думку ж київських продавців, українська література – це жанр. І це ще добре, бо на думку одеських – це підручники. Між тим, коли мені під кінець описуваного десятиліття довелося провести для одного сайту жанровий поділ сучукрліту, я нарахував 145 жанрів, і кожен був представлений хоча б однією книжкою на моїй полиці. Шукати 145 жанрів в одній шафі вельми не зручно, доводиться орієнтуватися виключно на імена.

Для мене курс шкільної україністики дуже вдало уособлювала вчителька Ніла Вікторівна. Уся, до останнього кучерика на пергідрольній перуці, – символ поневоленої музи на два центнери живої ваги. Про неї діти склали віршика в билинному розмірі «Грім гримить, земля трясеться, Ніла Вікторівна преться».