Колонка.

Основна загадка цієї книги для мене в тому, як вона сама знаходить собі людей, які нею опікуватимуться. Як, власне, сама знайшла колись мене.

Рух “Cleart” (“Чисте мистецтво”) - спільнота незалежних діячів мистецтва, які активно підтримують і розповсюджують ідею “нового чистого мистецтва”, вільного від наркотиків і алкоголю. Навіщо створено цей рух?

Наведу декілька симптомів перетворення прозаїка на троля. Список не повний. - Ви переконані, щоАвтор Д. замолодий. Що він може Вам розказати? - А Автор Б. – старий пеньок. Чим він може Вас здивувати? - Для змістовної критики на вісім сторінок нової книжки авторки К. Вам досить лише почути її назву. - Коли Ваш критичний допис потрапляє до рук сторонньої людини, вона довго не може визначитися, присвячено його літературі, чи все ж таки фізіології.

Навіть неперевершеним одеситам з так званої Юго-Западної школи російської літератури для того, щоб довести, що фраза Бабеля «папаша випівайтє і закусивайтє, пусть вас нє волнуєт етіх глупостєв» написана за всіма правилами одеської граматики, довелося чи не всім кагалом переселитися до тієї ж Москви. Катаєв, Ільф з Петровим, Бабель, Багрицький, Олеша. І цьому є якесь розумне пояснення. І навіть, як завжди, не одне, а декілька. Оскільки мова – основний інструмент літератора, зараз саме про мовний аспект.

Після книжки Мелвілла «Білий бушлат» в Північно-Американських Сполучених Штатах розгорнулася ціла кампанія за відміну тілесних покарань на флоті. Бо справді нелогічно, коли одна вільна людина-офіцер дає канчуків інішій вільній людині-матросу, а потім вони зустрічаються на прийомі в губернатора штату, куди запросили і одного, і другого. Цікаво, що подібне поводження на російському флоті Мелвілл, для контрасту, вважав цілком логічним – там пани шмагали своїх кріпаків, які не могли бути обраними до парламенту. Але чому таке може бути у вільній країні?

Тож усі розчарування в самвидаві пов’язані зазвичай з невмінням автора-початківця правильно визначити необхідний наклад, який легко розійдеться поміж друзями-родичами-знайомими-знайомими друзів-друзями знайомих тощо. Пропоную молодому графоманові просто сісти і виписати в стовпчик тих людей, яким він подарував би свою книжку за будь-яких обставин, і навіть мови не може бути, щоб не подарувати, а там вже хай читає, хай не читає, хай що хоче те й робить. При цьому потім не варто ображатися, якщо той знайомий таки робитиме з нею оте що хоче, навіть рибу загортатиме.

Якщо ж про обов’язковість макетування, коректури й літредагування будь-якого тексту ви почули оце щойно, просто йдіть здаватися до якогось видавництва, бо зрозуміло, що ваші шанси знайти серед знайомих того, хто б зробив це професійно, прямують до нуля.

Гідно подиву, як швидко самоорганізовується ринок, не тільки книжковий, варто державі лише сказати «можна» і відійти в бік, щоб займатися більш нагальними справами – малюванням гербів, прапорів та купонів, торгівлею ядерними боєголовками, крадіжкою Чорноморського пароплавства чи прихватизацією алюмінієвих заводів у Миколаєві та Запоріжжі.

Ще на сайті були заборонені слова «поэт» та «дискурс», їх забивало зірочками, як непристойні. Тому всі, включаючи власника сайту, мали друкувати «почтому» замість «поэтому». Ну і всілякі інші цікаві прибамбаси типу «худломіра», який на льоту визначав стиль допису в гестбуці – «розмовний», «худло», «наукова стаття», «газетна стаття».

Ця теза була чи не першою, яку зазвичай озвучували автори отих ейфорічних маніфестів, ледь підкючившися до витої пари кабелю, протягнутої по дну Фінської затоки. Відтепер нема державних кордонів і навіть континентів, увесь поділ відбувається лише за мовною ознакою. На рівні банальної логіки це було усім зрозуміло, просто тобі зайвий привід обізвати когось капітаном Очевидність. Однак, мабуть, кожен з нас має в записничку історію про містику інтернету, пов’язану з остаточним усвідомленням цього зараз вже звичного факту на рівні відчуттів – збентеження й навіть побожного переляку.