Журнал "ШО" №3-4 (77-78) березень-квітень 2012
віртуально читати можна тут: http://tryagaine.livejournal.com/436077.html

Є такі книги, які купують за їхні назви. Праця Робера Мюшамбле є однією з них: вона заманює читача під обкладинку словом «оргазм». Однак всередині він знаходить серйозну історичну розвідку про тілесне кохання у США та Західній Європі, зокрема, в Англії та на батьківщині автора — у Франції.

Переклала цю монографію з французької молода письменниця і літературний критик Ірина Славінська. Переклала доволі вдало, текст книги вийшов плинний і зрозумілий, майже без русизмів і перекладацьких чи то редакторських хиб. Навіть важко повірити, що це Іринин дебют.

За початок відліку автор бере XVI століття. Звісно, важко було щось дізнатися про тодішнє інтимне життя: сексуальність була чітко регламентована інститутом шлюбу, що визначав її ціллю продовження роду і не залишав місця для отримання чуттєвої насолоди. Про сексуальні стосунки поза шлюбом можна довідатися хіба що з кількості незаконнонароджених дітей, інформації про сексуальні злочини, особистих щоденників та мемуарів. Наприклад, у Франції XVI століття частими були групові зґвалтування жінок ватагами молодиків, тобто вже тут можемо говорити про ґендерний подвійний стандарт: чоловікам дозволялися певні «пустощі» до шлюбу, а то й поза ним, у борделях, а жінка мусила берегти цноту і не шукати особливої втіхи навіть на подружньому ложі. Тому жінок розділили на дві категорії: розбещених та звабливих повій і майже фригідних добропорядних дружин.

Робер Мюшамбле, досліджуючи історю статевого задоволення, надає значної ваги відчуттям жінок. Він пише про їхню пригніченість у шлюбі, про соціальну незахищеність повій, про численні знущання над відьмами (1580 – 1680), які, за тогочасними переконаннями, мали статевий контакт з дияволом. До того ж, з погляду середньовічної медицини, жінка стояла на сходинку нижче від чоловіка: від неї погано пахло через менструацію, що змушувала квіти в’янути, а собак скаженіти. За теорією рідин жінка була холодною і вологою, на відміну від сухого і теплого чоловіка. Медики думали, що під час статевого акту вона отримує більшу насолоду, аніж її партнер, бо водночас виділяє своє сім’я і вбирає сперму чоловіка. Себто організм сприймався як така собі посудина з рідиною, а фізичний стан покращували за допомогою зменшення кількості рідин завдяки проносному, клізмам, кровопусканню. Проте виділення сперми сприймалося як щось виснажуюче і хвороботворне, щось таке, що треба було скоротити до репродуктивного мінімуму. Відповідно мастурбація вважалися чимось гріховним і страшенно шкідливим. Також засуджувалися інші безплідні статеві практики: анальний секс («флорентійські забави»), оральний секс та перерваний статевий акт.

Особливу увагу автор монографії приділяє першим зразкам англійської та французької порнографічної літератури. Він згадує вільнодумну «Школу дівчат» невідомого автора, у якій юні панни безсоромно розповідають про практики мастурбацій та свої сексуальні досвіди; «Фенні Хілл» Джона Кліленда — про повію, яка виходить заміж за свого першого клієнта; повчальну «Історію монастирського сторожа пана Б.», про чоловіка, якого розгульне життя привело до венеричної хвороби і згодом кастрації. Таку літературу забороняли, але вона не переставала таємно циркулювати по книжкових шафах.

Лише на початку XХ століття потроху відбувається звільнення статевого життя. Жінка здобуває право на оргазм, після винайдення протизаплідних піґулок жінки і чоловіки стають на шлях рівноправ’я. А з 1960-х революційна сексуальність виходить майже за усі рамки: переглядаються поняття сім’ї, дошлюбних зв’язків, дітей поза шлюбом, абортів та гомосексуальних взаємин. У висновках Мюшамбле пише про нарцисизм та гедоністичні цінності, про те, що людина ніколи не мала такої свободи, як у Європі на початку XХІ століття.

Монографія про оргазм.