Рівне/Ровно(стіна).

20.03.2012

Загалом, “нібито роман” Ірванця “Рівне/Ровно(стіна)” мені сподобався. Мені взагалі подобаються речі з класною ідеєю. Вона може бути цілком оригінальною(хоча я, чесно кажучи, уже давненько не читав подібних книг з цілком оригінальною ідеєю, бо, як важко у сучасній прозі знайти тепер чистий жанр, так і задуми, вони ж ідеї – то лише створення нового відтінку, але аж ніяк не кольору у літературі сьогодення). А може бути затертою, пожованою і затяганою по усіх кутках, якою вона, власне, і є у пана Олександра. Щоправда, треба зазначити, з найбільшою завзятістю вона затиралась, жувалась і тягалась останнім часом, тобто, приблизно за 2 роки до написання твору. Чи можна назвати автора ясновидцем? Ні, звичайно. Але його впевнено можна назвати письменником, бо він ту ідею розвинув широко і чітко, з власним, треба сказати, справедливим баченням.

Україну розділено десь по лінії Рівного. Соціалістична Республіка Україна, за підтримки Росії з метою возз`єднання вторгається до Західно-Української Республіки, підтримуваної сказати ким? Еге ж. Країнами Заходу. Бельгійско-німецький десант займає одну половину міста, війська СРУ – іншу. Наступного ранку місто розділяє зведена за одну ніч стіна. Такий ось, коротко, пролог.

Головний герой, письменник Шлойма Ецірван (анаграма!), за волею випадку опиняється в Рівному, а уся його родина – по той бік, у Ровному. Заживши за 2 роки слави не тільки в ЗРУ, а й у Німеччині, Франції та інших європейських країнах, він накінець отримує дозвіл на в`їзд до східного сектору, щоб відвідати свою родину. Шлойма їде...
Я уже не буду розповідати як там далі справи склалися, але, мабуть ви й так здогадаєтеся. Справа в тому, що антиутопія Ірванця – це певна часова квінтесенція. Події нібито сучасно-майбутні. Але вони у той же момент ще й не забута минувщина. Так, життя СРУ з усіма його перипетіями, персонажами, характерами і порядками ну один в один нагадує країну рад. І читаючи, чесно кажучи, я не міг позбутись цього почуття-віяння радянщини, не завжди поганого але завжди пристойно відчутного. ЗРУ в цей час починає пожирати європеїзація і супроводжуючі її процеси. Деякі власні назви лише трохи змінені, а тому цілко зрозумілі. “Рівне/Ровно” – то минуле у сучасному; завтра у вчора з елементом сьогодні. Це трохи дивно, але, може й тому цікаво. Це роман-насмішка, роман-натяк, роман-пародія, це багато який роман.

Крім цього “Рівне/Ровно”, це ще й роман про місто. Це у великій своїй мірі роман про Місто. Бо у великій своїй мірі цей роман – автобіографічний. І стільки ліричних спогадів пронизує його. Стільки дитинства, відчутів, смаків, ароматів з нього оживають у описах міста, прогулянках знайомими вулицями, парком, кожною частиною цього великого живого організму, що як і ти, дихає, відчуває, терпить, а значить – і живе. Ірванець любить своє місто. Цього не приховаєш за нібито суперечливими до нього почуттями, бо навіть я трохи полюбив його після прочитання книги, а що уже тоді говорити про автора.

P.S. Небагаточисельні негативні моменти пов`язані з невідповідністю окремих дій ситуації, чи то пак, пошуку якогось, незрозуміло чому, складного шляху, коли поруч – очевидно, набагато простіший. Присутня деяка шизоїдність і непояснюваність, яка трохи вибиває з колії, саме тому що зрозуміти її на рівні свідомому – надзвичайно важко.