Наприкінці листопаду в Дніпропетровську презентували перше в Україні дитяче літературно-художнє видання, присвячене трагічним подіям 1932-1933 років – “Три сходинки голодомору” Еліни Заржицької, ілюстрації до якого зробили вихованці Дніпропетровського обласного дитячо-юнацького кіноцентру “Веснянка”.

Книга побачила світ завдяки підтримці Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Презентацію видання організували на виконання плану ГУОН ОДА по донесенню правди про геноцид українського народу до громадськості та міжнародної спільноти. Загалом, про штучний голод 1932-1933 років у нашій країні вже сказано і написано багато. Виконуючи Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо підтримки досліджень Голодомору 1932-1933 років в Україні”, тему цю порушують на всіх рівнях, ініціюються численні заходи – виставки художніх робіт, захист наукових праць, додаткові уроки в школах, семінари тощо. Діти збирають свідчення очевидців тих жахливих подій, беруть участь в історичних розвідках, допомагають літнім людям.

Але повість “Три сходинки голодомору” можливо перша книга про цей період, яка не оспівує народне горе, а дає надію і вказує шлях у майбутнє. Головні герої книги – Марічка і Петрусь – підлітки, яким довелося пережити жахливий голод. Але мета твору не у змалюванні жахіть того часу чи тавруванні винних, а в тому, що навіть у найскрутніших ситуаціях життя триває, не зосереджуючись лише на лиху. Навіть у ті голодні роки були співчуття, дружба, братерство, а люди намагалися залишитися людьми, підтримати один одного, і завдяки тому виживали. Це книга і про перше кохання юних героїв, і про перші втрати – могили рідних і друзів, і про усвідомлення себе і свого народу. Головні герої твору сильні і сміливі, хоча й водночас звичайні, вони справжні українці, які бережуть пам’ять свого роду і прагнуть бути гідними своїх пращурів. Так Марічка походить з козацького роду, її дідусь був священиком, мати – патріотка, хоч і не намагається подолати систему, але усіляко захищає і допомагає людям.

Може здатися дивним, що такий рід вцілів у радянські часи, але буває і не таке. Спогади повні ще більш неймовірних історій. І в тому одночасно диво і трагедія нашого українського народу, який вже стільки століть не може зробити вибір між хуторянським патріотизмом і козацьким лицарським духом. Такий вибір постає і перед усіма героями повісті Еліни Заржицької. І неймовірно, що зрозумілий цей вибір не лише дорослим читачам, але і школярам молодших класів, кому саме й адресовано цей твір.

Головні герої книги устоюють перед випробовуваннями і спокусами й обирають майбутнє, мріють про квітучу Україну, яку побудують, і вже літніми бачать становлення нашої держави. Інші ж обирають вигоду, служать системі, нищать односельців і зрештою гинуть якщо не фізично, то як особистості, бо у зраді самого себе неможливо жити повним життям. Вибір – певно головна ідея цього напрочуд глибокого твору для дітей. Тому й обкладинка, яка уособлює Україну, поділена навпіл: з одного боку мир, осяяний сонцем, з іншого – жахіття війн і смерті. Як наслідки людських вчинків.

І хоча Петрусь і Марічка – це збірні образи, але чомусь віриться, що вони існували насправді, бо як і в ті жахливі часи, так і зараз люди кохають і зраджують друзів, чинять зло і мріють про свободу, і роблять вибір, що веде чи у небуття, чи до майбутнього. А вибір кожної людини є частинкою вибору народу і формує його історичний шлях. Чи не це – розуміння себе і свідомий вибір – як ніколи, зараз потрібно нашій державі?

А твір Еліни Заржицької вчить розуміти добро і зло змалечку, розрізняти напівтони і причини людських дій, будить у дітей історичну пам’ять. Хотілося б побачити книгу “Три сходинки голодомору” не лише в Дніпропетровській області, а в усіх шкільних бібліотеках України.

Сходинки до майбутнього.