Випущена дніпропетровським видавництвом “Пороги” у 2009 році книга Еліни Заржицької “Три сходинки голодомору” є, мабуть, у всій Україні першою ластівкою з подібних книг. Бо, по-перше, це книга про трагічні сторінки нашої іс-торії написана для молодшого шкільного віку, а, по-друге, це художня книга.
Можна з висоти теперішнього часу по-різному відноситись до Олександра Солженіцина. Та коли б не було його “Архіпелагу ГУЛАГу”, весь світ, навіть за наявності тисяч свідчень, менше б вразив трагізм сталінських репресій. Бо однією із задач художнього слова є достукатись до душі читача, на відміну від сухої мови документів, які, безперечно, потрібні та слугують все ж більше, як матеріал для вивчення професійних істориків, й котрі, на превеликий жаль, переважають у ви-світленні теми Голодомору. Адже достукатись до однієї душі, мабуть, важливіше, чим забалакати до фарсу болючу тему для всієї української людності.
Достукатись до юної душі в десятки разів важливіше. Бо саме молоде поко-ління є носієм пам’яті в прийдешньому, коли не залишиться вже в живих ні свід-ків Голодомору, ні тих, хто тепер про нього дискутує.
Еліні Заржицькій в її “Трьох сходинках голодомору” вдалось поєдна-ти важливі складові виховного процесу, актуальності теми та цікавого викладу матеріалу. Останнє має не абияке значення бо не всякому автору вдається поєдна-ти виховний елемент, актуальність теми з цікавістю викладу й не покотитись наї-ждженими рейками занудності, котру одразу підмічає юне покоління читачів.
Книга міцно збудована на трьох наріжних каменях, на яких завжди муру-ється дитяча література, справжня дитяча література, цікава, перш за все, для са-мих дітей, а не для сюсюкаючих дорослих ( котрі забули, як самі були дітьми), чи схиблених на шароварщині окремих представників зарубіжного українства.
Ці три наріжні камені є – пригоди, перші симпатії до протилежної статі та динамічний розвиток сюжету. Хочеться порівняти книгу Еліни Заржицької, з кни-гами Анатолія Рибакова “Кортик” та “Бронзовий птах”. Котрі читаються вже не одним поколінням юних, не зважаючи на ідеологічні розчарування їхніх батьків за останні минулі десятиліття.
Головні персонажі книги – Марічка та Петрусь ¬– діють. Вони вже в юному віці не відступають перед труднощами, а намагаються , в силу дитячих можливос-тей, долати їх. Перші несміливі почуття між Марічкою та Петрусем вдало змальо-вані в контексті основної теми книжки – голодомору. Мабуть, тільки під час го-лоду хлопчик може урівноважити шальки терезів своїх почуттів до дівчинки, по-рівнюючи його з хлібом.
Авторка доволі вправно використовує суржик в мові своїх героїв. Що гар-монійно підкреслює й точніше розкриває не тільки соціальний статус героїв, а й багатогранніше в деталях вказує на місце, де розгортаються дії всієї книжки.
На жаль це не можна сказати про використання слів “комісарша”, “шкірян-ка” й багатьох інших. Загальносвітова тенденція незнання історії та її одіозних постатей докотилась і до України. В Росії ледь не вісімдесят дітей до десятирічно-го віку не знають, хто такий Ленін. Така сама картина в Німеччині з Гітлером. До-бре це чи погано – вирішить час. Та повертаючись до “Трьох сходинках голодо-мору”, було б бажано юному читачеві отримати хоч якесь пояснення вищезгада-них слів. Бо без пояснення все та ж комісарша виглядає казковою бабою Ягою, а зовсім не реальним образом, котрий би вносив додаткову інтригу в напружений сюжет повісті.
Ілюстрації в книжці дисонують з динамікою тексту. Це навіть не ілюстрації, а художнє тло певного історичного періоду в розумінні сучасних дітей. Розвива-ючи тему візуального сприйняття, взявши за основу текст “Трьох сходинок голо-домору”, зацікавлені особи, на думку автора цих рядків, могли б створити комп’ютерну гру, наприклад, “Врятуй Марічку й Петруся” чи ще багато варіантів. Певен, що через таку гру й такі книги як “Три сходинки голодомору” українська юнь більш усвідомить трагедію свого народу під час голодомору й проникнеться шаною до власної історії, а не через казенно-байдужі заходи, які не беруть за душу, а тільки викликають роздратування у молодого покоління своєю однотипністю та засушеною обов’язковістю.

Три сходинки до юного серця.