Час збирати каміння.

12.04.2012

Зазвичай я не пишу рецензій на поезію. Але в Ляйпцігу мені трапилося познайомитись із поеткою Оленою Заславською. Вона – поетка і слемер з Луганську. Заславська нагадала про розповіді Сергія Жадана про коло цікавих поетів зі Східної України. І подарувала мені цю книжку.

До антології увійшли поезії 7 поеток. Кожна добірка відкривається есеєм. Виняток – добірка Галини Крук. В своїх есеях поетки намагаються представити своє бачення поняття "ґендерне насильство".

Антологію відкриває передмова Люби Якимчук. В ній здійснено спробу розкрити загальну проблематику збірки. Для ілюстрації вибрано зокрема поетку Сільвію Плат, котра наклала на себе руки через розлучення з чоловіком.

Власне передмова має ту ж ваду, що й інші есеї поеток.

Річ у тім, що жоден із текстів не дає точних визначень і не має чітко окреслених паралелей із соціальним життям. Особисті міркування в цих есеях не виходять за межі "room of one’s own". В кращому разі ґендерне насильство інтерпретується як сімейне насильство.

Трапляються й зовсім курйозні випадки. Наприклад, у есеї Саніслави Орловської стверджується думка про те, що ґендерної дискримінації насправді не існує. Мовляв, в Україні є всі потрібні для цього закони. Поетка наводить приклади Наталі Королевської та Людмили Безпалько як свідчення можливості будь-якої жінки "пробитися".

Ці курйози зникають швидко. Достатньо замінити есеїстику на поезію. Тексти промовляють набагато краще. Звісно, поезія – справа смаку. Мені найбільше смакували добірки Олена Заславської та Галини Крук.

В них бринить біль і традиційна для патріархального світу суто "жіноча" сфера відповідальності. Тобто цнотливість, вагітність, аборт, діти, збереження "миру в родині"... А також певний вакуум через усунення від "чоловічих" справ – політики, опору, війни тощо.

Тези поеток авторка передмови називає "камінням". Відтак читачам і читачкам варто спробувати його позбирати. Це легко зробити, не встаючи з-за робочого столу – ось тут.