Дмитро Кузьменко «Аеніль».

05.07.2012

Аеніль: Роман. - Тернопіль : Богдан, 2012. - 304 с. - (Серія «Українська фантастика»). ISBN 978-966-10-2002-2.

"Аеніль дель Уберті — 12-річна донька послів королівства Ерлі, яка навчається в Академії чарів на відділенні алхімії. Замок Академії, що має давню історію, сповнений багатьох таємниць і прихованих небезпек, які не завжди можуть подолати навіть викладачі — найталановитіші чарівники, чародії, алхіміки, цілителі та книжники. У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю. Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно? "

Анотація дещо наводить на думку, що автора надихнули твори Джоан Роулінг та дівчина Василиса з циклу «Часодії» Наталії Щерби. На щастя, головна героїня зовсім не схожа на енергійну дівчинку Щерби, а зі спадком Роулінг автор дозволяє собі погратися на алюзійному рівні, але аж ніяк не копіює.

Назва налаштовує, що читач увесь час стежитиме за пригодами Аеніль дель Уберті, її трохи незграбною поведінкою з оточуючими, синдромом «бридкого каченяти», складними стосунками з однокласниками та кількома подругами. Все так і є, але головний конфлікт роману знаходиться поза сферою дій Аеніль.

Політична та чаклунська боротьба кількох кланів чарівників – от справжній рушій, що веде сюжет роману. Через те він вибудований за двома сюжетними лініями. Перша – Аеніль, її шкільне буття, друга – викладач Евагор Елітіс, його інтриги, інтереси клану, експерименти з темними чарами, які під його орудою проводить магістерка Ірене. Для школярів цей бік залишається поза увагою, аж поки не сталася біда і в Академію не прорвався прадавній Звір з легенд. Хоча сама істота взагалі-то не є супротивником чи то класичним антагоністом, вона лише образ, метафора із пазурами, що відображає іншу сторону в конфлікті.

Чимало уваги автор приділяє образу молодшої сестри Аеніль – Іно. Десь на середині книги приходить розуміння, що це навіть не пішак, а фігура на шахівниці. Автор неодноразово натякає, що саме здібності Іно, які вона отримала після нещасного випадку, та не-здібності Аеніль вирішать локальний конфлікт, битву за Академію. Тож, коли автор розв’язує фінал неочікуваним чином – це, з одного боку, сприймається як ознака майстерності, оскільки передбачуване не справдилося, з іншого ж – робить фінал відкритим, адже ця лінія не завершена. Світ дозволяє зробити продовження історії.

До речі, про світ. Автор дуже ретельно підійшов до створення власного Всесвіту. Пригоди та інтриги мають надміцний фундамент, з якого читач бачить у кращому разі десять відсотків. Історія, географія, народи, мови, обряди, звичаї, політика, чарівництво – деталі йдуть фоном, і приходить розуміння, що з кожної автор може написати науковий довідник обсягом не меншим за роман. Це, звичайно, добре працює на достовірність тексту. Навіть така дрібна деталь як-то розклад занять учнів відділення алхімії автором розроблена і наведена у додатку до роману.

В цілому маємо історію, де пригодами дівчинки Аеніль зможуть насолодитися підлітки, а дорослий знайде цікавий історико-політичний шар.