Марина Соколян «Херем»: Казкова провокація.

06.05.2010

Дивна звичка починати читати з кінця іноді все ж виправдовує себе. Так сталося у випадку з повістю Марини Соколян «Херем», де інструкції до прочитання слід шукати на останній сторінці. Рекомендований авторкою музичний супровід, куди включено композиції гуртів Therion, Stratovarius та інших рок-гуртів, що перегукуються із симфонічною готикою, налаштувала на містичний лад, бо ж ідеться у книжці про таємницю вигнання, про янголів, відступників та кордони між раєм та пеклом.

Повість уже пройшла перше бойове хрещення – деякі критики назвали її «спробою євангелізації комп’ютерних ігор» та «текстом на вселюдську тему з присмаком жидівської крові», а самій авторці навіть приписали «кровний чи духовний зв’язок» з єврейством. Утім, наявність релігійних алюзій не дає приводу вважати, що письменниця взялася пропонувати читачеві християнізовану версію гри Diablo. «Херем» є помітною спробою розбавити похмурість та мат як елемент авторського стилю постмодернових творів, якими зараз повняться книгарні, заплутаною казкою, написаною багатою мовою.

Головного героя (за бажання самому обирати життєвий шлях) сам Творець вигнав з оселі богів, гори Херем. Встигнувши за час поневіряння побути рабом, розбійником і бунтарем, визнаний затятим злочинцем Асата не втрачає доброти та відчуття справедливості. Образ персонажа провокаційно наближений до Ісусового: Божий Син подорожує країною, проповідуючи своє вчення та допомагаючи скривдженим. Після того, як Асата згодовує пеклові свою кров, доля складних стосунків із Батьком та Батьківщиною врешті вирішується.

Версії походження світу, відмінні від загальноприйнятих, часто мають суспільний резонанс, однак текст Соколян не претендує на лаври серйозної релігієзнавчої праці. Тож занадто серйозне тлумачення цього тексту тільки зашкодить. Авторка антропологізує релігійне, зображуючи Асату богом, якому не чужі людські прагнення. Герой бореться за власний вибір і не зраджує собі. Відстоювання права наближує його до звичайної людини, з її бажанням і здатністю бути проти усталеного і неприйнятного для неї порядку. Відчайдушному вигнанцеві таки стає сміливості зробити вирішальний крок. Тож, можливо, слід відступити від нарікань на зухвалість у трактуванні християнства, а просто припустити можливість цілком імовірної ідеї.

Творам молодої літераторки – і «Херем» тут не виключення – притаманний поштовх до глибшого пізнання понять, назв та власного «я», до своєрідної роботи над текстом та зусиль, яких не дуже докладаєш при прочитанні, наприклад, популярних нині «міських молодіжних романів». Цього разу Марина Соколян додала дрібку провокації, відкриваючи інший погляд на те, що вважається поза дискусією. Щоб зрозуміти в цій казці мораль, треба просто наважитися на діалог.