Поетична мова виражає не менше, а більше, ніж мова звичайна. Львівський поет, перекладач і літературознавець Остап Сливинський у передмові до другої збірки поезій Мар’яни Максим’як ( народилась у місті Бучач на Тернопільщині, наразі живе і працює у Львові) «Люди» зазначає: «…у цих віршах більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення…рядки найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла, і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого».
Називаючи поезію Мар’яни Максим’як елегійною, автор передмови, гадаю, мав на увазі, не тільки і не стільки зовнішні ознаки жанру, він побачив найголовнішу рису – від самого початку поетка обирає єдино можливу для себе норму поетичної поведінки, котру можна назвати принципом медитативної лірики, переважно інтимно-філософського змісту («зустрічаємось по той бік питань / мовчимо / кожен боїться бути першим / зламати тишу»);
Втім, поетеса не зловживає меланхолійними образами. Ми знаємо, що глибина болю і страждання завжди є відповідною глибині любові. Реальність являється поетесі переважно фантасмагоричною, – може, саме це і є її останньою втіхою на останній межі («знаєш / коли залишиться до кінця / цього світу / 20 хвилин / я задзвоню тобі / і буду слухати колір твоїх очей»).
Світлонепечальні вірші не пишуться, щоправда, іноді журба ледве стишується на хвилинку («Вони йшли по воді, обидва такі невпинні. / Він мовчав, бо що ще сказати отут? / Позад них вітросил, попереду золотоклинні / Теплі промені згустком зривались із сонячних рук».)
Використання постійно повторюваних мотивів – річ природна як у музиці, так і в поезії. Монологічно-сповідальну лірику поетеси, її лагідну, спокійну ніжність тону, чистоту почуттів, можна порівняти з лірикою Олександра Олеся: та ж легкість і м’якість вислову, тужливість, душевна проникливість і цнотливість образів.
На межі переходу від простоти до вишуканості поезію чекає безконечна несподіванка. Візьму на себе сміливість висловити декілька здогадок і припущень. Важливий, на мою думку, не ідейний чи етичний переклик різних поетичних систем. Значно суттєвіше для нас уяснити відмінність буття на цих відтінках світовідчуття різних поетів. Поет приречений на самотність, самопожертву, надію, – плинність його життя проявляється як спонтанність незлічених взаємодій, що творять поетичний текст в його найбезпосереднішому вимірі. Відтак, дослідження поетичної реальності – це розгляд різних ситуацій безпосереднього спілкування, коли сприймач (читач) ніби присутній при творенні і відразу на нього реагує; присутній ігровий ефект, хоча це умовна, впорядкована гра, в якій багато маскувань і ставкою у цій грі завжди є достовірний образ alter ego автора. Цю паралель можна вести без кінця. Містке англійське слово performance є ключовим поняттям поезієлогії, що досліджує створене поетичною уявою і зосереджене на людській дії.
Мар’яна Максим’як шукає віршові форми, вдосконалює звукоструктуру поезії, рухаючись від легких ритмічних конструкцій до верлібру. Формальна структура її віршів, оркестровка рядка прозора, сприймається легко, співзвучна простоті її поетичного вислову («а час піском мені шепоче, / що ти підеш у жовті дні…Мені затісно, мало місця. Я відчуваю, як стікає час…Моя тінь рудішає потроху / – я до осені готуюся неквапом…Консервую рани восени, коли болить кохання… залишається поміж нас /
тонка нитка води»).
Поетка відчуває музичність слова. Її поетична уява живиться здебільшого тугою і замріяністю осінніх і весняних настроїв, відтворює колоритні пейзажі («останній день біля моря / вітер бавиться папірцем від морозива / чайка малює серпневе небо… Місто-місто, мов пригорща теплих солодких дахів»). Притаманна її поетичній мові асоціативність вимагає уважного прочитання, бо перевага поезій авторки у великій густині кожного вірша, у раціонально переосмисленій ґрадації ліричних подій, у несподівано поставленому акценті. Приваблюють їхня легкість, ґраційність, одухотвореність, розмаїття висловлених почуттів, а також, як на мене, відсутність публіцистики і декларативності, – поезія безкорисливих почуттів, насичена імпровізаційними блюзовими нотами, що споконвічно вирізняються наспівністю, кантиленністю і будуються на чуттєвій складовій життя.
наче все тільки мить
ніби все то одна лише днина
зранку така обнадійлива
а звечора прозора й крихка

Поетичні блюзи Мар’яни Максим’як.