Щорічний обласний літературний конкурс творчої молоді “Молода муза” був започаткований у 2007 році управлінням у справах сім’ї і молоді облдержадміністрації та Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей.
Нині готується до друку новий збірник конкурсних творів фіналістів. Маємо можливість поспілкуватися з Наталією Дев’ятко, молодою дніпропетровською письменницею, переможницею “Молодої музи” 2007 року, а після незмінним членом журі і координатором конкурсу всіх наступних років його існування.

— Доброго дня, Наталіє. Як відомо, письменник, коли оцінює твори своїх колег, користується вже усталеною системою координат. Розкажіть, будь ласка, про Вашу творчість. Чому Ви приділяєте найбільшу увагу?

— Ви правильно підмітили, Катерино, що письменник так чи інакше керується своїми уподобаннями, щоправда, дуже важливо, чи ці уподобання можуть поступитися так званому «подобається – не подобається». І ще надзвичайно важливо, наскільки сам письменник звик працювати і підвищувати власний рівень професіоналізму.
На превеликий жаль, нині в Україні автори не хочуть працювати над словом, бо це забирає багато часу і сил, а письменництво в нашій країні здебільшого залишається хобі, а не професією. Зараз марно шукати, хто ж винен у тій ситуації, що склалася. З одного боку, протягом майже двадцяти років, якщо людина писала бодай поганенькою українською, то вона вже вважалася письменником. Це нівелювало саму суть літератури, як потужного впливового інструменту. Кілька років тому у новинах на одному з центральних каналів почула, що українські письменники нарешті опанували мову і тепер вчаться будувати сюжети, і це при тому, що сам новинний сюжет був позитивним.
З іншого боку, а чи не самі читачі винні у тому, що замість того, щоб читати щось якісне, довгий час надавали перевагу російськомовному мотлоху, як то гумористична фентезі чи іронічні детективи? Щоб розвиватися, літературі, як і культурі, потрібна фінансова підтримка, а це можливо лише за рахунок ідеології (як це було в Радянському Союзі, коли держава опікувалася письменниками, щоб вони своїми творами будували потужну ідеологічну систему), або за рахунок ринку, тобто завдяки тому, що читачі купують те, що їм подобається, а не бездумно скачують з Інтернету.
Суть проста: сподобалася книга, навіть якщо ти її вже прочитав в Інтернеті, інвестуй у написання нових творів цього письменника – купи книгу, яка тебе вразила, а якщо немає вільного місця на полиці, не будь жаднюгою – подаруй книжку бібліотеці, хай й інші матимуть змогу прочитати те, що сподобалося тобі.
Щодо моєї творчості, то краще не розповідати, а читати. В Інтернеті є мої твори, і ще більше з’явиться незабаром, бо зараз ми працюємо й з аудіоформатами.

— Нещодавно було презентовано другу частину трилогії “Скарби Примарних островів”. Чи працюєте Ви зараз над чимось іще, чи готуєтесь до виходу третьої книги?

— Звісно, що “Скарби Примарних островів” займають важливе місце у моєму житті. Нині я готуюся до презентації “Коханої Пустельного Вітру”, другої частини “Скарбів…”, на міжнародному книжковому форумі видавців у Львові. Звісно, що думаю над тим, як презентувати навесні заключну частину трилогії, імовірно, що це буде у Києві.
В Україні дуже мало пишуть українською у пригодницьких і фантастичних жанрах, тому треба тримати рівень і презентацій, робити їх оригінальними і яскравими, бо на сьогодні найбільша проблема для будь-якої якісної книги – це те, щоб про неї дізналися потенційні читачі, які її по-справжньому любитимуть і зрозуміють.
Друга проблема – книгорозповсюдження, бо багато книг взагалі не потрапляють у книгарні, оскільки видаються в інших областях, особливо це стосується україномовних книг, виданих у Львові, Тернополі, Вінниці… Але, це, певно, тема для іншої розмови.
Пишу я зараз мало, бо маю інші справи, але, звісно, працюю над іншою книгою, яка насправді дуже сильно відрізняється від “Скарбів…”. Тут вже не буде боротьби з Імперією, піратських капітанів і загадкових скарбів. Час дії мого нового твору – Україна зразка 2010-го року, для її написання мені довелося побувати майже в усіх містах, які згадані у книзі, і на власні очі побачити ті вулиці, де ходять мої герої. За жанром це буде наукова фантастика з дуже сильним психологічним підґрунтям.

— Які напрямки у літературі Вас приваблюють? Книги якого жанру Ви найчастіше читаєте?

— Читаю досить багато, зараз здебільшого сучасну світову літературу. Жанри різноманітні, хоча, звісно, намагаюся читати все якісне, що з’являється у моїх так званих “віковій” і “жанровій” нішах, тобто, те, що пишуть у жанрах фентезі, фантастиці, а також твори для підлітків.
Ще люблю історичні і психологічні романи. Збираюся знайти роман “Стовпи землі” (він про Англію 12 століття) після того, як побачила розкішну екранізацію цього твору.
Не люблю порожні книги “для відпочинку” і все шаблонне, де змінюються тільки декорації та імена героїв. У сучасному житті у людини замало часу, щоб витрачати його на шаблон і “розважалово”, та й ліси треба берегти.
З нещодавно прочитаного можу порадити “Чорнильну трилогію” Корнелії Функе (переклад українською – видавництво “Теза”), а також її твір “Відчайдух” (видавництво “Махаон”), з української – “Джовані Трапатоні” Олекси Росича (“Видавництво Старого Лева”).

— Що Ви найбільше цінуєте у сучасній літературі?

— Певно, я приділяю найбільшу увагу і ціную в літературі те, що найгірше нині вміють у сучасній Україні, – це складні сюжети, прописані персонажі, тонка психологія і наявність у тексті філософії, але не “заумі”, і щоб це все поєднувалось із динамічним сюжетом та кінематографічністю. У цьому я бачу майбутнє і конкурентоспроможність літератури у боротьбі із розвагами, де не потрібно напружувати фантазію, бо і в комп’ютерних іграх, і в кіно майже все створене чужою фантазією, ці розваги не потребують співтворчості.
Окрім того, твори мають бути психологічно достовірними, а мова – живою і багатою. Це дуже важливо, бо мова, певно, – найважливіший інструмент для подальших сюжетних і структурних побудов і для зображення образів героїв та втілення ідеї.
В принципі, саме цьому всьому ми намагаємося навчити молодих письменників в обласному літературному об’єднанні ім. Павла Кононенка, яке збирається на базі обласної бібліотеки для молоді ім. М. Свєтлова. І це не випадково, бо цінувати щось у літературі і самому намагатися втілити це у власних творах – це одне, але набагато важливіше дати можливість цілому поколінню заявити про себе як про потужну силу, котра може гідно представляти Україну на міжнародному рівні. Вірю, що Дніпропетровщина зіграє провідну роль у становленні цього покоління.

— Про що Ви хотіли б прочитати у творах молодих авторів?

— Насамперед хочу бачити реалізм, але не натуралізм, бо використання, наприклад, матюччя ще не робить твір реалістичним. Віртуалізація життя завдяки суспільній байдужості, політичним іграм, зануренню в Інтернет вже набула таких масштабів, що молодь здебільшого пише про Мережу, самотність і кохання.
Ну, з коханням, все зрозуміло, як і з самотністю, бо це традиційно вікові теми. Але ж світ такий великий і є стільки тем, стільки ще не розказаних історій, що сумно дивитися, як молодь марнує час на віртуальщину.
І ще хочеться бачити професіоналізм, роботу над словом, а не прагнення швидше кинути свій текст у блог, щоб там його схвалили френди. Подібна поведінка нищить молодого автора зсередини, це перетворення непомітне і незворотне, швидко автор починає користуватися штампами і шаблоном для швидкого писання, або занурюється у потік свідомості, і невдовзі вже не може нормально побудувати сюжет, його твори стають фрагментарними, а стиль рваним.

— Який з творів конкурсантів цього року Вас найбільше вразив і чому?

— Варто сказати про кількох авторів. Це двоє казкарів Людмила Шамрай і Юрій Пусов. Людмила пише українською, Юрій – російською, але обоє вже сформовані письменники, чиї б книги я б із задоволенням розмістила на своїй книжковій полиці. Ще хочу відмітити Марину Лисенко, у неї величезний потенціал, і в плані побудови якісних сюжетів, й українську мову вона знає дуже гарно. Хоча роблю це авансом, Марина дуже юна, і ще не відомо, як складеться її письменницька доля.
З поетів мене вразила Євгенія Мандрика, щиро раджу почитати її вірші. У Євгенії просто неймовірна образність і метафорика, водночас вона емоційно зрозуміла багатьом читачам.

— Чим Вас здивувала цьогорічна “Молода муза”?

— Кожна “Молода муза” дивує насамперед тим, що, окрім авторів, які приходили на конкурс раніше, кожного року конкурс може відкрити кілька нових імен. “Молодій музі” вже шість років, а майже невідомих талантів у нашій області не меншає.
Згодом більшість із тих, хто відзначився на конкурсі, можна сказати, потрапляє “до обойми” і має можливість краще реалізовувати себе. Ми беремо участь у міжнародних форумах і виставках, телевізійних програмах, “круглих столах” на радіо, виступаємо у бібліотеках і школах. Декому нам вдається допомогти й у виданні книг або інших публікаціях. Й на конкурси цікавіше ходити в компанії, а не самому.
Зрозуміло, що все це можна робити і власними силами, але практика показує, що здорова творча конкуренція і розуміння, що поряд із тобою живуть і творять інші письменники, позитивно впливають на творчість будь-якого автора.
А молодому автору особливо важливо усвідомлювати, що ти не самотній.
І принагідно хочу запросити й авторів, і читачів на сайт “Літературна Дніпропетровщина” – dniprolit.org.ua.
Тут кожен охочий зможе знайти багато цікавого про сучасну літературу нашого краю, а не лише про конкурс “Молода муза”.

«Iнвестуй у написання нових творів письменника — купи книгу, яка тебе вразила».