Чоловік в дорогому костюмі і з соняхом замість обличчя – не з вашого офісу?.

29.08.2012

Спірідончева Антоніна. Бізнес-провокація : роман. – К. : Гамазин, 2011. – 230 с.

«Бізнес-провокація» – книжка нестандартна, незвична, несподівана для потоку літературних творів, що створюються українськими авторами і потрапляють на книжковий ринок. Вона цікава, дуже смішна, епатажна і напрочуд читабельна, незважаючи на те, що це роман про бізнес. Хвала видавництву, яке наважилось випустити у світ цей ризикований проект, який навряд чи впишеться в якісь стандартні серії видань, обкатані вітчизняними видавцями.

На книжковій розкладці ця книжка моментально привабила мій погляд. Яскраво-синя обкладинка з мінімумом художньо-віртуозного оздоблення, лише дядько з головою, вставленою в телевізор, і всміхненими порожніми очима та ще кілька дивакуватих людських фігурок, вдягнутих у діловому стилі. Подумалось, що книжка про зомбування людини телевізором. Факт загальновідомий. Та до чого тут бізнес-провокація? Я почитав тексти на зворотному боці обкладинки. Про авторку сказано, що вона є юристом та фінансистом за професією. В таких випадках чекаєш, що всередині буде конспект лекції чи бізнес-тренінг. Але в інформаційному блоці також розповідалось про небідне літературне минуле авторки. Я перепитав у продавчині, чи книжка художня. Вона відповіла, що так, художня, іронічний роман. Я запитав, чи сюжетна. Так, сюжетна, – каже, – події відбуваються на телебаченні, яке ще не має виходу в ефір. А таке взагалі буває? – подумав я, – телебачення без ефіру. Мене це заінтригувало. Я прочитав анотацію: роман про піар, журналістику, бізнес-процеси, топ-менеджерів та засновників, а також їх манери управління та прийняття рішень, які нібито «не від світу цього», але щодня відбуваються у вашому офісі. Поєднання «не від світу цього» та «щоденності», що одночасно характеризує якесь явище, теж мене заінтригувало. А остаточно переконав придбати книгу дядько в діловому костюмі із соняхом замість голови та безпорадно розкинутими в сторони руками, розміщений на звороті обкладинки.

Книжку я придбав і прочитав за добу, усі 230 сторінок некрупного шрифту з економними полями (якби це був роман уже добре відомого автора, «серійні» видавці розтягнули б його на 400 сторінок і не пошкодували б твердої палітурки, бо роман того вартий). По прочитанню в мене виникло одне питання: чому я досі не бачив рецензій на цей твір. Перше, що спало на думку – літераторський туснячок. Нахвалювати твори друг друга, тобто один одного по дружбі – це норма, а сказати щось добре про когось, хто не з цього кола – подвиг, на який мало хто здатен. Антоніна Спірідончева ж попри своє тривале захоплення літературною творчістю, про що сказано на обкладинці книжки, швидше належить до бізнес-середовища, ніж до середовища професійних літераторів. До книжки немає передмов знаних літераторів, натомість авторка сама ж кепкує у власноруч написаній передмові над рецензіями по знайомству та висловлює до них недовіру вустами героїв роману, які нібито вирішили сісти і обговорити роман перед читачем до того, як останній почне читати першу главу. Несподіваний авторський хід, розмова героїв про роман теж інтригуюча і захоплива. Це також підтверджує думку, що автор не є укоріненим літератором. Та виникла ще одна думка: творів, подібних до «Бізнес-провокації», мені ще ніколи не траплялось. Цілком імовірно, що критик і хотів би щось написати, але не знає, як підійти до цього тексту, про що говорити в рецензії, якщо не розумієшся на бізнес-процесах, адже літературознавчий підхід в цьому випадку не підходить, він тут просто недоречний, а самих підсумків «дуже ржачно» і «дуже правдиво» для рецензії замало.

Попри те, що «Бізнес-провокація» – твір художній, його герої переживають сімейні драми, кар’єрні злети і падіння, телеканал, яким вони керують, зазнає суттєвих перетворень, поглинань, скандалів – роман слід розглядати як роман про бізнес. Саме якість управління комерційною структурою, професійні характеристики героїв є стрижневими у творі. Саме вони стають об’єктом безжального стьобу. Гранично-безбашенні вчинки, нашарування хитромудрих інтриг, схем, професійної психології є не лише дуже кумедними, але й дуже реалістичними. В романі вони успішно розкриваються на тлі конфлікту прогресивних і модних нині бізнес-технологій, впроваджуваних бізнес-школами, та звичного пострадянського способу ведення бізнесу. Генеральний директор – жінка, єдина з топ-менеджерів, хто має ступінь МВА і працює на благо компанії. Комерційний директор працює за відкати. Для піарщиці виконання трудових обов’язків чудово збігається з її тусовочним стилем життя і безмежною потребою в спілкуванні та яскравості, тому нікому не зрозуміло, до якої міри вона працює, а до якої займається незрозуміло чим для власного задоволення. Усі вони мислять ринково. Лише генпродюсер, чоловік творчий, крім прямих обов’язків, обтяжений поетичним даром і вкрай неорганізований, виношує ідеальні плани по перетворенню телеканалу «Імперія» у промінець світла серед телевізійного сміття. Усе це стає можливим завдяки надмірній ризиковості засновника компанії, який вже награвся у «бізнес заради грошей» і грає у «бізнес як азартну гру». В романі є ще один тип гравця – пасивний міноритарний власник, який шукає особистих вигод за рахунок компанії (не лише дивідендних), але нічого не робить на користь бізнесу.

У творі «Бізнес-провокація» показані типові образи гравців з їх психологією, вадами, хитрощами, професійною деградацією, розмежовані за їх бізнес-ролями.

Твір певною мірою є експрес-курсом по менеджменту і маркетингу, не перевантаженим спеціальною термінологією. Натомість у ньому багато офісного сленгу, читати який – окреме задоволення.

Несподіванкою стало оголення крадійської свідомості працівників вищого щаблю. Виявляється, не лише електрики чи монтажники щось тягнуть з підприємства. Мова не тільки про відкати, на яких авторська увага майже не зупиняється, бо з ними усім все зрозуміло. Відцифрувати відеокасети з домашньої колекції, пострибати з парашутом за рахунок телепрограми, призначити ділову зустріч в ресторані за рахунок фірми, поїсти і попити на фуршеті. Прикладів, як можна використовувати ресурси компанії у власних крупних та дрібничкових інтересах, в романі предостатньо.

Не знаю, що поганого авторці зробили журналісти, але знущається над ними вона безбожно, ще дошкульніше, ніж над комерційним директором та піарщицею. Найпоказовішим тут є фрагмент про рейдерство. Сама тема рейдерства розкрита віртуозно, коли ворогуючі сторони випадковий скандал перекручують відповідно до власних інтересів, при цьому спираючись на логіку та документи, і звинувачують у рейдерстві один одного. Та найсмішніше відбувається після прес-конференції, коли розглядаються фрагменти публікацій, побудовані на інформації з прес-конференції та цілком логічних висновках, без жодного тиску на журналістів. І тут читач має змогу смакувати ті нісенітниці, далекі від правди, але написані нібито серйозно і авторитетно. Насправді ж цим фрагментом підважується ряд проблем, пов’язаних з журналістською непрофесійністю та безвідповідальністю. Висміювання вад української журналістики хочеться цитувати цілими абзацами.

Роман «Бізнес-провокація» допомагає остаточно зневіритись в телебаченні. А якщо серйозно, то, розкриваючи підводні течії, змушує скептично та критично дивитись на екрани та шпальти. Зрештою виявляється, що самі топ-менеджери телеканалу телевізор теж не дивляться. Чого тільки вартий епізод, в якому гендиректорка, переглядаючи вечірній ефір, зауважує, що всі політики суттєво погладшали на пиках за той час, поки вона не вмикала телевізор. І тільки потім виявляє, що в неї формат екрану виставлений кіношний, а не телевізійний.

Особисте життя топ-менеджерів теж вирує, проте виступає додатком до їх роботи, цілком від неї залежним. Тут сексуальні пригоди, переплутане по дружбі батьківство, антиконкурентні дії колишнього подружжя. Все це змальовано яскраво, з тонким гумором, та після прочитання і охолодження від сміху замислюєшся: що духовного залишається в людини після бізнесу. І тут спадає на думку, що побіжна зацікавленість героїв «Бізнес-провокації» в творчості, культурі, подорожах є не забаганкою авторської фантазії, а реальною потребою цих людей.

Якщо говорити про емоційну насиченість «Бізнес-провокації», то цей твір гарячий, навіть спекотний, динамічний і концентрований. Крім того, події відбуваються влітку і курортні сцени також відзначаються несподіваністю. Приміром відпочинок в літніх Карпатах з гірськолижними підйомниками та набором обігрівачів в кімнаті чи розмови про красуню Афродиту в Кіпрській в’язниці.

Цікаво, що в романі майже немає банальних та затертих оповідей. Усе живе, непідробне і дуже несподіване.

Я намагався зрозуміти, яким чином в романі сконструйовані глави, адже, закінчивши читати одну главу, хочеться негайно розпочати читати наступну. Здається, тут теж застосовано якийсь маркетинговий прийом, але герої роману в своїх розмовах не дають відповіді на це питання. Одне можна сказати точно: цей текст не міг з’явитись в середовищі українських літераторів, він надто нестандартний, надто прогресивний, сміливий і не притертий літературними традиціями, однак якісний і легко читається.

Трохи засмучує, що ця книжка вийшла бюджетним виданням, оскільки її хочеться залишити у своїй бібліотеці і ще не раз переглянути, перечитати, зацитувати друзям.