По-дорослому про дитячу книжку

Дж.Р.Р. Толкін
«Сказання з Небезпечного Королівства»
З англійської переклали Катерина Оніщук та Олена О’Лір.
Львів: «Астролябія», 2009.

«Сказання з Небезпечного Королівства» – це найбільш повне зібрання коротких оповідей Толкіна. До книги увійшли: «Роверандом», «Фермер Джайлз із Гема», «Пригоди Тома Бомбадила», «Коваль із Великого Вуттона» та «Листок пана Дрібнички». Усі ці історії стали «побічними» продуктами «Сильмариліона», тож можна провести паралель між самим автором і його героєм, художником-перфекціоністом Дрібничкою, який найбільше за все боїться не домалювати свій омріяний твір. «Гобіт» і «Володар перстенів» також писалися тоді, коли ще не була до кінця розроблена міфологія «Сильмариліона», і, вочевидь, Толкін вважав, що не вміє як слід розпоряджатися своїм часом і відволікається, вимальовуючи ретельно окремі листки і забуваючи про дерева, які мали би сформувати великий ліс. Толкін справді пише, як філолог і творець, уважний до найдрібніших деталей. Вигадана лайка (на зразок, «місяць забирай» або «хай йому щур і кролик!»), фразеологія («знати як свої п’ять пазурів»), вигадані реалії (наприклад, назви газет «Водоростяний тижневик» або «Ранковий плюскіт») роблять вторинний казковий світ дуже правдоподібним.
У передмові Тома Шиппі, – яка, втім радше могла би слугувати післямовою: вона подекуди переказує зміст казок і посилається на Толкінове есе «Про чарівні історії» – описано історію написання текстів, що увійшли до цієї книги. «Роверандом» був вигаданий, аби втішити Толкінового сина Майкла, який загубив на пляжі іграшкового песика. Про Фермера Джайлза автор розповідав своїм дітям, перечікуючи під мостом грозу. «Пригоди Тома Бомбадила» з’явилися на прохання тітки Толкіна, якій закортіло мати невеличку книжечку віршів, щоб її можна було би дарувати на Різдво, а історія про пана Дрібничку авторові наснилася.
Проте найціннішим для дорослого читача (бо ця книжка розрахована не лише на дітей та підлітків) мені видалося есе Толкіна «Про чарівні історії», у якому автор власне й пояснює, що таке «чарівна історія» і звідки такі історії беруть своє коріння. Саме на цьому есе мені б хотілося зупинитися, оскільки у нас рідко чи практично ніколи не пишуть про казки доросло, по-науковому.
Толкін наводить тут цілісну класифікацію казок. Від «чарівних історій», які конче мають бути пов’язані із Чарокраєм, де мешкають чарівники, велетні, гноми, дракони та інші дивовижні істоти, він відокремлює групу казок, які меншою мірою відриваються від реальності. «Чарівними» Толкін не вважає історії про тварин, де вони постають як звичайнісінькі «зооморфні людські подоби»; казки, у яких для пояснення чудес застосовується механізм сну; оповіді, написані як подорожні нотатки, що демонструють дивовижі інших країв, але не чудеса.
У Толкіновому есе йдеться також про походження і функції казок. На думку автора, чарівні історії є Фантазією, Відновленням, Порятунком і Втіхою, тобто тим, що зовсім не зашкодить і дорослій людині. Так би мовити, схвалюючи інфантилізіцію дорослих, Толкін обурюється тим фактом, що більшість казок пишуться виклюно для дітей або адаптуються для них. Він пише, що діти знищили «чарівні історії», поламали їх, як іграшки. Казки спростилися, пристосовані до дитячих умів зробилися схожими на старі скриньки з мотлохом, у яких цікаво порпатися лише дослідникам-етнографам. Дорослі ж могли би значно більше вкладати в казки і, відповідно, більше черпати з них.
Загалом «Сказання» тішать грамотним перекладом, а якісний папір, зручний для читання шрифт і красиві ілюстраціїї Алана Лі заохочують поставити книгу на свою полицю. І завдяки передмові та есе про «Про чарівні історії» на цій книжці справді можна було б написати щось на зразок «для дітей від шести до шістдесяти років», попри те, що автор її не схвалював подібних «рекламних» формулювань.

По-дорослому про дитячу книжку.