24.09.2012
Рецензія на книжку:
П.Коробчук. Море для шульги : роман
У цій книжці банальне знаходить своє місце поруч із вражаючим, а добрий прозовий сюжет — з виразно поетичною мовою.
Павло Коробчук у своєму романному дебюті йде слідами Пушкіна. «Море для шульги» — це роман у віршах. Це, очевидно, не поема, а суто епічний твір, викладений мовою верлібру.
«У цьому — весь Коробчук!», сказав я, прочитавши перше речення. І сказати так хотілося не раз протягом читання.
Мені здається, першими читачами цієї книги стануть поети і прозаїки, можна навіть звузити коло — ними будуть ті, хто знає Пашу особисто. Нічого поганого в цьому немає — ані за формою, ані за змістом цей твір не претендує на «широкі читацькі маси». Але добре буде, якщо ті, хто почнуть, не залишать читання на першій третині зі словами «ну далі все ясно». Бо далі буде все неясно: про цей роман важко говорити так, щоби не розкривати його сюжет, якщо не зосереджуватись тільки на надмірі метафор.
Зрештою, можна не давати жодних порад авторові на тому етапі, коли ідеться про фізичний наклад.
Що у книзі цікавого?
Мова. Короткі, рубані речення. Які можуть нагадати деякі твори зарубіжної літератури (але не української).
Сюжет. Він — дещо карколомний, до страху за фізичну цілісність карку (персонажів), фантастичний. Якщо дочитати до нього, далі вже книжка дочитається до кінця. Він має декілька дуже різких, гострих колізій, деякі сильно вражають.
Епізоди. Яскраві візуальні емоційні описи, поетичні (навіть так) еротичні сцени.
Є, безперечно, і те, що викликає відторгнення, неприйняття, здається банальним, вторинним — але, сподіваюсь, для кожного читача це будуть якісь свої, індивідуальні, моменти.
Так само впевнено можна казати, що подібного роману в українській літературі не було. Це експеримент, вдалість якого можна перевірити тільки з часом — вживаністю тем, ідей та прийомів, опрацьованих романом.
Після «БЖД» Ушкалова та «Лілу після тебе» Бабкіної «Море для шульги» Павла Коробчука можна назвати продовженням традиції нерефлексійної прози в сучасній українській літературі.
Микола Леонович
(Джерело:
http://mykolan.wordpress.com/)
|