Ігнатенко Н.В.,
аспірантка ДАКККіМ

ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ НІЦШЕАНСЬКОГО БІНАРИЗМУ
Сьогодні не можна знайти жодного мислителя сучасності, в творчості якого в явній або прихованій формі не були б присутні ідеї, почерпнуті у Ніцше. Так, американський мислитель Б.Магнус вбачає в філософії постмодернізму відродження ідей Ніцше і говорить про безпосередній вплив вихідних установок його філософії на Гайдеггера, Ліотара, Фуко, Дельоза, Гваттарі [3, 138]. Самі ж представники постмодерністського філософського дискурсу високо оцінюють значення творчої спадщини Ніцше і в своїх творах досить часто посилаються на його ідеї.

Важливими для розуміння постмодерністських ідей є погляди Ніцше на сутність нігілізму і можливості його подолання (оскільки існує точка зору на постмодернізм як на найбільш радикальну форму нігілізму), ідея вичерпності платонівсько-гегелівської філософської традиції та обмеженості сформованого в її межах раціонального типу мислення, неприйняття будь-якої метафізичної концепції, яка претендує на повне і всеохоплююче пояснення сфери реальності що розглядається, такі положення як “переоцінка цінностей”, “смерть Бога”, “вічне повернення”.

Культура мислиться філософом як сфера, головною характеристи-кою якої є моральний “ресентимент”, “генеалогічний” аналіз якого Ніцше здійснює як і з культурологічної, так і з психологічної точки зору. В роботі “Народження трагедії із духу музики” філософ на основі опозиції “діонісійського та аполлонічного” начал аналізує походження естетичного символу як такого.

У сучасній філософській і культурологічній думці в опозиції “діонісійське-аполлонічне”, як правило, вбачають жорстоку антитезу двох непо-єднуваних принципів (які відповідно символізують емоційну й розумову сфери) і не виходить за межі класичної європейської метафізики, цілком вкладаючись у традиційну схему бінарних опозицій: розум-тіло, душа-плоть. Але, на мою думку, мова йдеться про дещо інший ступінь їхньої відповідності. Так, на думку українського дослідника, представника Київської антро-пологічної школи Т.Лютого, своїм тілесно-речовинним втіленням діонісійський дух “Істинно Сущого”, “Першоєдиного” зобов’язаний аполлонічному, подібно до того, як у грецькій трагедії символіка поетичної словесності і мелос “співіснують як символічні “органи” взаємного доповнення” [4, 138].

Варто відмітити вплив ідей Ніцше на формування постмодерністського уявлення про “розщеплення” суб’єкта. В “Генеалогії моралі” чітко окреслюється наступна бінарна опозиція: людина благородна (як прообраз надлюдини) – людина ressentiment. Головний методологічний докір Ніцше полягає у тому, що мислення моральними цінностями обмежує теоретичну “оптику”, веде до декадансу, “десегрегації інстинктів”. З точки зору Ніцше, оманлива, перекручена форма волі людини ressentiment, котра поринула в себе через слабкість організму є більш вульгарною і немічною, аніж щира, жорстока Воля енергійної і звиклої до перемог істоти. Тим самим Ніцше віднаходить теоретичне обґрунтування для всієї психопатології “розщеплення” особистості, що виникає тоді, коли суб’єкт, не знаходячи об’єкта за межами себе, втілює його в собі, обертає на нього свою волю і дію.

Постмодерністи приймають положення Ніцше про те, що реальність є ірраціональною і не піддається контролю з боку розуму. Матеріальний світ, який ми сприймаємо органами відчуттів, являє собою примітивну форму афектів, в “якому ще замкнене в потужній єдності все те, що потім в органічному процесі від’єднується і оформлюється” [7, 270].

Говорячи про філософію Ф.Ніцше не можна обійти увагою одну з її ключових опозицій – смерть Бога – прихід Надлюдини. Ця опозиція ставить питання до всієї європейської культури ХХ ст. Ніцше проводить паралель між нігілізмом і хворобою, якою необхідно перехворіти, виключно для того, щоб прийти до нового світовідчуття. На думку філософа, нігілізм – це є не “початком кінця”, а великою “вихідною точкою”, за якою стара картина світу вже не відповідає новим реаліям, а нова ще не сформувалась: “… ми загубили підґрунтя, яке давало можливість жити, – ми деякий час не можемо зрозуміти, куди нам йти…” [5, 47]. Але, з точки зору Ніцше, нігілізм, як “патологічно проміжний стан” європейської культури може бути подоланий: ми повинні переконатися в наївності своїх ідеалів і усвідомити той факт, що “світ має, можливо, незрівнянно більшу цінність аніж ми можемо собі уявити” [6, 49].

На вчення Ніцше про “волю до влади” і “прихід надлюдини” спирається Ж.Дельоз у своїй концепції щодо ствердження життя. З точки зору Ж. Дельоза нігілізм заперечує не стільки буття, скільки становлення і багатоманітність. Філософ, на противагу нігілізму, пропонує чотири фігури перетворення цінностей. Перша фігура перетворення цінностей передбачає, що становлення не повинне знецінюватися, поглинатися Буттям, а множинність – зводитись до Єдиного. Друга фігура перетворення цінностей формулюється Дельозом як утвердження ствердження, роздвоєння ствердження. Багатоманітність не тотожна Єдиному, становлення Буттю. Буття і Єдність філософ наділяє новим змістом. Єдністю Делез називає Багатоманітність, як таку, а становлення зветься буттям. Мислитель, у дусі постмодерністських установок розуміє Єдність, як роздроблену множинність, що включає окремі елементи, вільні як від влади будь-якої структури (логічної, граматичної та ін.), так і від влади суб’єкта. З’єднання та розсіяння цих елементів і складає істинне становлення. Третя фігура перетворення цінностей показує, що становлення більше не протистоїть буттю, багатоманітність – Єдиному. Єдність багатоманітності і Буття становлення Дельоз стверджує через ніцшеанську концепцію “вічного повернення”: повертається не те ж саме, “…повертається лише одне твердження, тільки таке, що може бути стверджене, тільки радість повертається назад” [1, 53].

На четвертому етапі перетворення цінностей, філософ стверджує про появу Надлюдини, як осередку в Людині всього, що може бути стверджене. Це “вища форма того, що є, тип представлений у вибірковому бутті, породження і суб’єктивний початок цього буття” [2, 54].

Філософія Ніцше значним чином вплинула на формування сучасного філософського дискурсу. Творче переосмислення його спадщини в контексті постмодерністський концепцій є актуальним і сьогодні.

Використані джерела:

1. Делез Ж. Ницше / Жиль Делез. – СПб, 1989. – Т.1. – 130 с. [53].
2. Делез Ж. Ницше / Жиль Делез. – СПб, 1989. – Т.1. – 130 с. [54].
3. Кроукер А. Постмодернистская сцена: экспериментальная культура и гипе-рэстетика / А.Кроукер, Д. Кук // На путях постмодернизма. – М., 1995. – 143 с.
4. Лютий Т. Розумність нерозумного / Тарас Лютий. –Київ: Прапан, 200. – 419 с.
5. Ницше Ф. Воля к власти / Фридрих Ницше. Собрание сочинений: в 2 т. – Москва, 1989. – Т.1. – 475с. [47].
6. Ницше Ф. Воля к власти / Фридрих Ницше. Собрание сочинений: в 2 т. – Москва, 1989. – Т.1. – 475 с. [49].
7. Ницше Ф. Генеалогія морали / Фридрих Ницше. Собрание сочинений: в 2 т. – Москва, 1989. – Т.2. – 475 с.

ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ НІЦШЕАНСЬКОГО БІНАРИЗМУ.