Я люблю чорний, певні відтінки зеленого, певні гами, в яких з’являється червоне. Важко сказати, чи це мої улюблені кольори. Це просто певні системи поєднання кольорів, які в мене виходить використовувати, які в мене вже випробувані і які я використовую, коли працюю над окремими художніми візіями.

2011 року у київському видавництві «Темпора» вперше в українському перекладі вийшла книга розмов з Єжи Новосельским (1923-2011) — художником, іконописцем та відважним християнським мислителем. Якщо у польській літературі його біографія, мистецька спадщина, а також роздуми й тексти висвітлені глибоко та всебічно, то український світ вперше матиме змогу сягнути по Новосельського українською. Видання є важливої подією для нашої культури, адже творчий шлях художника тісно пов’язаний із Україною (його батько був українцем) й з українською іконою, зокрема: Все те, що я пізніше робив у живописі, бере відлік від мого першого зіткнення з іконами у львівському музеї.

Записував і впорядковував тексти відомий польський перекладач, літературознавець, журналіст Збігнєв Подгужец (1935-2002). Завдяки ньому, ми маємо можливість вчитуватись в оригінальні живі та дуже особисті думки художника, який вже відійшов із життя. Протягом багатьох років їхнього спілкування склалися три масштабні тематичні розмови: Навколо ікони (1981-1984, видана у Варшаві,1985р.), Мій Христос (1985 – 1992, Бялисток,1993 р.) та останній незавершений розділ під назвою Мій Юда. Завдяки влучним запитанням, у цих Розмовах… ми маємо збережений цикл автопортретів художника у слові, в яких знайдемо все — від роздумів про ікону до обговорення проблем демократії, від перших дитячих спогадів «пограниччя» до глобальних есхатологічних питань.

Ці діалоги цікаво читати, адже кожне наступне речення може стати несподіванкою і вийти за межі певних тематичних схем, хоча, меж в даному випадку, взагалі не існує. Так у першій частині Довкола ікони ми знаходимо розділ Про театр, у другій частині — розділ Одежа створює і захищає людину, остання частина – Мій Юда, завершується приземленою темою — Про Польську Народну республіку та пастки демократії…і це лишень частина несподіванок.: — А тварини воскреснуть? — Думаю, що воскресне все те, що ми у своїй свідомості захочемо воскресити...

Незважаючи на те, що «Розмови з Єжи Новосельським про мистецтво» — це виключно тексти (є лише невелика кольорова вставка, що дає уявлення про сакральні твори), все ж, в першу чергу, Новосельський постає перед нами художником і «розмовляє» про найрізноманітніші речі крізь творчу призму митця. Звідси, певно й взялася українська версія назва, де наголошується на тому, що розмови будуть саме про мистецтво. Поза тим, Новосельский є віруючим християнином, тож його малярство, його життєвий досвід — це досвід переживання віри. Зачитуючись тими бесідами, можна прийти до висновку, що мистецтво й віра для художника пронизують все життя, цілий космос, і творять ту єдність, що є засобом спасіння: Мистецтво — це духовна діяльність. Духовна діяльність, що силкується вивести нас із становища істот, вигнаних із раю.

У тому ж 2011 році, коли у київській «Темпорі» вперше в українському перекладі вийшли Розмови із Єжи Новосельським про мистецтво, «знакове» для художника видавництво (яке, як і одноіменний щомісячник Знак, вже багато років активно публікує статті про творчість Новосельського) видало, своєрідне підсумкове дослідження його життя, малярства, коренів творчості: Krystyna Czerni. Nietoperz w świątyni. Biografia Jerzego Nowosielskiego (Кристина Черні. Летюча миша у храмі. Біографія Єжи Новосельського).

І що ж тут ще можна сказати про Майстра, якщо в передмові до його біографії інший знаний польський Майстер слова сказав головне: Малярство Новосельського є малярством, що розп’яте на плечах любові «небесної» та «земної». Роздертий поміж однією та іншою, художник часом нагадує ангела, а часом летючу мишу, що висить у підземеллях покинутої святині. У Розмовах… митець немовби особисто підтверджує цю думку.: Відчуваю в собі боротьбу сил диявольської і Божої, але не знаю, що таке краса…Знаю тільки, що як творця, мене начебто послали в пекло, і я маю видерти з цього пекла стільки, скільки можна, щоб воно було спасенне… Я нічого більше не бажаю, нічого більше не розумію….

Не знаю, чи усвідомлював собі художник, що зробив той необхідний сміливий крок в іконописі від наслідування до творення, який так довго не наважувались зробити цілком «рідні» носії його традицій... Можна посперечатись (та й сперечаються) із художніми пошуками Новосельського в сфері церковного малярства, а також з багатьма теоретичними висновками художника щодо іконопису, його місії у церкві, суспільстві, та у розвитку мистецтва (філософські візії, а також життєві події, на яких вони базуються, досліджує у передньому слові до книги під назвою Мистецтво як містичний досвід упорядник українського видання – Катерина Новікова). З іншого боку, якщо сприймати Новосельського поза тими шатами «пророка» та «містика», то видається, що митець дуже щиро та вдумливо намагається прийняти, усвідомити, пережити себе та власну творчість у просторі християнства, зокрема, у так близькій художнику православній традиції. Його творча праця та віра дуже особиста й розмаїта аж до меж атеїзму й парадоксів ортодоксальності: Ніякий я не бунтар, а тим більше не єретик…Однак мені притаманно не турбуватись про свою благонадійність, про свою ортодоксію. Іншими словами, не маючи сану, не будучи, наприклад, ані єпископом, ані священиком, я не мушу підпорядковувати свого мислення, поглядів, своїх висловлювань тій чи іншій коректності. Мені не треба нею перейматися…Отже, ви відкидаєте ортодоксію у значенні дотримання якоїсь доктрини? – Ні. Однак ортодоксія – це для мене не тільки визначення, яке можна написати з малої чи з великої «о». Адже його можна написати з іще більшого «о». Я й намагаюсь бути ортодоксом з іще більшого «о».

Отак, Єжи Новосельский відкрито і кардинально висловлює свої погляди на світ, його історію, віру, творчий потенціал, і певним чином, свідомо чи ні, своїми думками про мистецтво сягає до прадавніх джерел людської творчості…Як я вже сказав, образотворче мистецтво, якщо воно добре, то воно все належить до сфери сакрум. Тільки тематично воно може бути світським чи сакральним. Але внутрішньо, якщо йдеться про його справжнє вираження, про його дію, воно цілковито має належати до сфери сакрум…

Не пригадаю чиї це слова, що, справжній учитель повинен не навчати, а надихати… Саме таким натхненним «учителем» був для мене, моїх друзів і знайомих, а також для цілої плеяди сучасних українських художників, іконописців, мистецтвознавців, богословів Єжи Новосельський …

Розмови з Єжи Новосельським про мистецтво.