Розмов удвох не буває. Так чи інакше всі людські бесіди відбуваються в присутності іншої сторони – Бога. Прості побутові розмови у щоденному плануванні дня часто стають цікавішими за якісь прочитані або написані тексти. Ці думки стала підґрунтям нової книги молодої поетки з Києва Богдани Матіяш.

«Розмови з Богом» критики назвали «найгучнішим поетичним виданням минулого року».

І навіть письменники (народ надзвичайно амбітний і ревнивий) появу книги сприйняли дуже прихильно.

Презентація другої книжки Богдани Матіяш (перша має назву «Непроявлені знімки») з успіхом пройшла у Львові на Форумі видавців, потім у Братиславі, Варшаві, Ужгороді, Києві. Нарешті черга надійшла й до сходу України. 27 лютого авторка, а також модератор заходу Сергій Жадан презентували «Розмови з Богом» у Харківській муніципальній галереї.

Отож, про що ця книга? На що вказує її назва? Чи можна «Розмови з Богом» (авторський варіант написання заголовку – «розмови з Богом») назвати релігійною поезією? І чи поезія це взагалі?

Відповіді на ці питання є дуже суперечливими й неоднозначними. Я сприймаю цю книгу як досвід щоденного спілкування з Богом, як відчуття героїнею Його присутності в щонайменших побутових ситуаціях. Причому Він постає як цілком жива істота, яка може обійняти за плечі, витерти сльози, поцілувати в чоло, запитати, чому п’єш так багато кави, і навіть помити посуд. Ясна річ, дії ці символічні, тому не треба буквально розуміти, що Господь миє посуд. Тридцять дев’ять текстів книги є авторською візією перебування Бога в житті конкретної людини, себто самої поетки, віддзеркаленням духовних переживань, особистих переконань і навдивовижу щирих, близьких стосунків між Ним та авторкою.

Деякі рецензенти, говорячи про книгу «Розмови з Богом», вживають поняття «нова релігійність», яке вже років п’ять-сім активно курсує в літературному просторі. На це Богдана висловлює таку думку:

– Цей термін експлуатували вже настільки широко, що на письменників, які говорять про Бога або про якісь свої релігійні переживання, навішують ярлик «нової релігійності», глибоко не копаючи. І він нібито все пояснює, хоча насправді мені не зрозуміло, що він має пояснювати.

Чи можна книгу з такою промовистою назвою найменувати збіркою молитов?

На презентації книжки у Варшаві до Богдани Матіяш підійшов священик і сказав:

– Знаєте, я це читаю ввечері як молитви.

Дивно авторці було чути такі слова від священика, але й водночас дуже вдячно. Однак, хоча в «Розмовах з Богом» і наявні біблійні алюзії, проте ідентифікувати, а тим паче використовувати тексти як молитви, думаю, не варто. Адресатом, до якого звернена авторська мова, далеко не завжди виступає Господь. Ось, наприклад, двадцять шостий текст «понад листя кульбаб, понад квіти мальв… тебе любитиму» є звертанням до людини. До того ж, Богдана Матіяш стверджує, що вона не писалась як книжка молитов.

Однією із родзинок твору є відсутність пунктуаційних знаків і великих літер, за винятком слів «Бог» і «Господь». Тому виникає враження, що есейний потік авторської думки наче безперервний процес дихання людини. Таке порівняння належить не Богдані, а Іллі Рісєнбергу, харківському поетові, котрий був присутній на презентації. Сама ж авторка пояснює відсутність певних графічних позначок дуже філософічно:

– Це, напевно, мусить якось розпізнатися. Всі знають заповідь любити ближнього, як себе самого. Інша заповідь передбачає любов до Бога. Насправді, ніхто не знає, що таке любов до Бога. Можна уявити любов до того, кого ти знаєш, кого ти бачиш. А тут (при написанні книги. – Г.Н.) було таке відчуття, що навчитися любити того, кого не знаєш, можна тоді, коли ти вмієш любити того, хто поруч. Необхідно бути просто уважним.

Комусь книга Богдани Матіяш «Розмови з Богом» може подобатися, комусь – ні. Для когось авторські думки будуть суголосними власному внутрішньому світу, а хтось вважатиме приватний релігійний досвід авторки зовсім чужим для себе. Хтось вважатиме «Розмови» молитвами, а хтось буде переконувати, що в книжці Богдани Матіяш більше від буддизму, ніж від християнства (і таке закидали критики!). Але будь-якого читача книга змусить подумати про тих, «що сумують і тих що радіють тих що вмирають і тих що народжуються тих що дають і тих що приймають…», а декого, може, підштовхне звернутися до Бога приблизно із такими словами, як звертається до Нього Богдана: «Господи так міцно боюся перестати тебе чути перестати тобі дякувати перестати тебе потребувати тобі радіти тобі дивуватися дуже міцно боюся тебе втратити не відпускай моєї руки з твоєї просто прошу тебе не залишай мене саму жодної миті бо ж ти бачиш що крім тебе в мене так насправді нікого більше немає…».

«Розмови з Богом» чистять душу.

Книга, що чистить душу.