(Рецензія на роман Павла Коробчука "Море для шульги")

Павло Коробчук – поет, музикант, журналіст. Очевидно, свого часу все й почалося із вірша. Адже "Море для шульги" – це декілька різних за змістом та настроєвістю циклів Віршів, між якими подекуди проскакує Романна Проза, яка, можливо, комфортніше почувала б себе у ролі панни Есеїстики.

Вірш про зміст

Сюжет роману ірреально переказати – він для цього не пристосований: наявний головний герой, який стає кур'єром та перевозить дивні коробки, що в результаті й стають причиною всіх його негараздів у соціальному, особистому та психічному житті;

NB! кінцевою метою, яку має досягти персонаж – є шлях та досягнення моря (про сам образ і роль моря у творчості Павла Коробчука писатимуть літературознавці у майбутньому, спираючись на зріз його творчості, але тут-і-зараз воно присутнє лише на чудовій (!) обкладинці й останніх трьох сторінках книжки);

наявна жінка – Віра, на яку читач мимоволі покладає великі надії, адже саме особа прекрасної статі може або "спровокувати" неприємності – французьке chercher la femme, або стати бойовою подругою, не виправдовує сподівань ставши таким собі симулякром;

NB! головний персонаж по-справжньому закоханий у Віру: одного вечора він вирішив покатати свою подругу у сміттєвому баці – данина американській традиції катання на возиках із маркету;

наявні й рефлексії, потоки свідомості, розмірковування альтер-еґо Павла Коробчука над сенсом життя та окремими його реаліями – тут письменника можна цитувати (для соцмереж – мудрість то шо нада!), тобто абсолютно відірвані від змісту позасюжетні хвилі (зайвого? недоречного? абстрактного?) тексту;

NB! узяти хоча б так зване "обрамлення" про бомжів на початку твору і в кінці. Розмірковування про безхатченків в одну мить стає лейтмотивом роману, але якщо спершу автор стоїть по один бік барикад: "Безробітні, бомжі – це раса, нижча за древньоєгипетських рабів. Бомж не здатен стати богом", то в розділі наприкінці аргументовано (звісно, ця "аргументованість" умовна – висмоктана з пальця) доводить доволі суперечливу тезу, яка стає назвою підрозділу "(Бог – це бомж)".

Структура роману грає не на боці його автора: велика кількість розділів (10 на 200 сторінок роману формату "кишенькової книжки") та підрозділів (від 10 у кожному розділі) лише збиває та заплутує читача, а не впорядковує структуру роману. Виникає запитання: навіщо? Можливо, кожен підрозділ (починаючи із його назви, закінчуючи завуальованими або відкрито представленими сентенціями), навіть якщо він довжиною у кілька речень, має прихований філософський смисл – тобто месидж, для розгадування читачем таємниць роману? I don't think so.

Вірш про любов

У окремих частинах роману "Море для шульги", які переливаються верлібрами, П.Коробчук розповідає про те, за яких обставин та у яких умовах кохалися головні герої. Ці сцени (див. ст.56, 82 і 134) є найсильнішими у романі з художньої точки зору, саме вони демонструють найкращі боки письменницького хисту молодого автора та його поетичний внутрішній світ. Персонаж цікаво розмірковує про любов та її вияви: "...[валяти дурника – значить довіряти одне одному] І це – спільна таємниця. А любов роблять спільні, з захопленими очима, таємниці".

Вірш про кров

Питанню проливання крові письменник присвячує не лише розмірковування на тему ("Моя кров завжди буде мати ріжки равлика"), а й цілий поетичний цикл під який відводить цілий розділ "Моря для шульги"! У ньому йдеться про вбивство, здійснене головним героєм. Це сюжетний поворот ставить останню крапку в стосунках персонаж-читач: "Кров потрапила мені в око, я примружився, але продовжував бити ножем наосліп". Адже, як не старайся, але після жорстокого вбивства та випадів про значення крові у процесі позбавляння життя, ти не здатен довіряти тому, чию роль досі приміряв на себе. Тому цей психічно неврівноважений молодий чоловік, який сам не знає чого хоче (якого виокремлює лише згадка на початку роману про те, що він, як називає його автор, "каліка" – шульга), не викликає довіри. Зважаючи на манію переслідування та постійні самозаперечення, персонаж стає якщо не огидним, то, банально, не цікавим, так само як і його подальша доля. Кожному і у своєму житті вистачає "тарганів", проблем та поставлених свідомістю завдань, а П.Коробчук провокує розбиратися зі сторонніми (за великим рахунком навіть не обґрунтованими) маразмами у паралельному до нас світі, який викривлює нашу реальність.

Також окремими поетичними циклами можна назвати частини про те як персонаж відчув себе китом та про ліс. Їх можна оминути, адже вони не є головними. Саме тут і варто розставити крапки над "і": а що, власне, є головним у романі "Море для шульги"? Чи є в ньому оте "головне"? Про що хотів розповісти Павло Коробчук? Чим поділитися? (На ці та багато інших запитання кожен читач має відповісти собі сам, або не відповісти взагалі – що вірогідніше!) Центральними у романі мають бути персонаж, його думки чи все-таки поза сюжетні філософські елементи? Але не виключено, що існує й третій варіант: письменник мимоволі прагнув продемонструвати власну письменницьку універсальність, адже тут нам і верліброва поезія, й поезопроза, й білий вірш, й есеїстика, а вкладено це все у структуру роману зі змазаною зав'язкою, тягучим розвитком дій, натягнутою кульмінацією, зате квітучим, тому що таким довгоочікуваним, фіналом.

Звісно, у романі Павла Коробчука "Море для шульги" є багато вдалих сюжетних та стилістичних "ходів", кітчевих у тому числі. Зокрема, наскрізною є тема ілюзій, а їхня роль чи не найбільше впливає на долю головного героя. Не дарма автор називає їх "новими проекціями на життя". Адже "...продовження реальності, яка щоразу мене заводила у цікаві пригоди" – і є головним завданням мистецького твору: створити щось неіснуюче досі й надати можливість зануритися у це читачу. Павлу віддалося створити свою реальність, написавши роман. Але чи придатна вона для проживання її читачем – зовсім інше запитання.

Кілька віршів Павла Коробчука.