Роман з історій про кожного з нас.

11.12.2012

Книга Дзвінки Матіяш "Історії про троянди, дощ і сіль" об’єднує під однією палітуркою сорок п’ять коротких "історій", як їх означає сама авторка, по п’ятнадцять на кожен розділ – як і обіцяно, про троянди, дощ і сіль, відповідно. І хоча сама вона в інтерв’ю ВВС Україна зізналася, що деякі історії були написані раніше, ніж народилася ідея цієї книги, а деякі були написані пізніше, щоб "врівноважити" окремі розділи, - книга сприймається напрочуд цілісно, а окремі персонажі "перегукуються" між собою або повторюються в різних розділах.

Розгортаючи книгу, одразу розумієш, що перед тобою – не особисті рефлексії, що просяться на папір, а художній твір, який задумувався, осмислювався і писався свідомо, з використанням усього того інструментарію, що відрізняє особистий щоденник від "красного письменства". Письмо Дзвінки Матіяш – дійсно художнє, але при тому дуже просте для сприйняття. Можливо, тому, що вона не тяжіє до довгих конструкцій, і при тому все, що вона хоче сказати, потрапляє до читача прямо і швидко, як вправно випущена стріла.

Книга Дзвінки Матіяш є досить різноплановою за сюжетами, героями та їхніми часопросторами, оповідь ведеться або від першої,або від третьої особи, однак все, що є в цій книзі, утворює єдине "полотно".

Що поєднує героїв роману Дзвінки Матіяш – монаха, брата Заїку, який ще недавно не умів навіть читати; дівчинку, що вирізає з паперу чудернацьких птахів і тварин; хлопчика, що малює драбину для босого ангела і на ходу видумує історію про свинку, яка живе на небесах і любить манну кашу; жінку, пече для чоловіка його улюблений пиріг, щойно дізнавшись про важкий діагноз; дівчинку, що втікає на вулицю, в сніг, від своєї красивої мами, котра щойно на неї накричала і навіть вдарила? Вони живуть в різні епохи, в різних обставинах, подеколи – в досить незвичайних (як, наприклад, Марта, чий тато зробив мотузяну драбину з горішнього поверху будинку до нижнього, а вночі вона покрилася кригою), однак всі вони – абсолютно щирі. Немає серед персонажів жодного, хто думав би одне, а говорив інше, немає злих, хитрих, підступних. Є тільки, як би банально це не звучало, їхня доброта один до одного, любов до світу і віра в Бога. Навіть якщо це не написано прямим текстом.

Однак авторку в жодному разі не можна звинуватити в надмірній солодкавості чи "сусальності" - в кожному короткому оповіданні розгортається особиста історія, інколи – драма, однак ті сумні події, що трапляються з героями, або відтіняють і збирають докупи все, що ми знали про них від початку (“Раз, удруге і втретє"), або дають змогу пройти разом з ліричним героєм крізь процес переосмислення горя – як у оповіданні "Сіль і пісок".

Після цілком "позитивного" опису життя звичайної людини на нас чекає звістка, яка примушує поглянути на все під зовсім іншим кутом. Відчай і надія, радість і смуток, вчинки і почуття, думки і емоції – багатогранне письмо Матіяш вправно поєднує всі ці виміри людського життя в єдину картину. "Історії про троянди, дощ і сіль" - це не та книга, сюжет якої тягне переказати друзям за чашкою кави, щоб за тиждень нашарувати на нього ще десяток аналогічних книжок. Це – твір, який не відпускає і задовго після прочитання і перечитування.