|
22.12.2012
Рецензія на книжку:
О.Апальков. КОЛЮЧІ ДЕРЕВА : (оповідання)
Олександр Апальков. Колючі дерева (оповідання)
Канів. Вид. «Склянка часу*Zeitglas», 2012.-216с.
ISBN 978-966-2306-38-5
Автор цієї збірки оповідань – щаслива людина. В той час, коли українські письменники, видаючи об’ємні книжки, намагаються наздогнати російських за кількістю тиражів і нагород, Олександр Апальков не ганяється за кількістю кілобайтів у тексті й спокійно пише коротку поетичну прозу. Проте досить цікава тема його поезії під назвою «Колючі дерева», за бажанням, могла би бути трансформованою в повновісний магічний роман, герой якого – прадавній чоловік, можливо, цар, – після смерті був похований з усіма почестями, тобто забрав із собою до могили величезну кількість дружин, коней, рабів тощо. Однак на «тому світі» чоловікові некомфортно, бо муміфікування тіл в його прадавні часи було не на високому рівні й тіла майже усіх, кого він забрав із собою, зотліли. Прахом пішло все, крім золота і прикрас: дружини, коні, раби… От чоловік і змушений вийти зі свого кургану на пошуки колишніх дружин, рабів і коней. Коней він наловив у полі біля кургану, раби самі позбігалися з усіх східних околиць і валялися в ногах, і молили, щоб він їх не гнав від себе… А, вступаючи в інтимні стосунки з сучасними жінками, яких він приводив на свій курган, він таки знайшов серед них колишніх дружин, але почуття взаємного кохання між ними не виникло, бо на праху можна побудувати лише рабські й сексуальні стосунки, а не саме кохання. Розчаровуючись у черговій коханці, чоловік дарує їй на прощання губну помаду і та, намастивши нею губи, перетворюється на колюче дерево. Він би замість помади дарував їм еолові арфи, та де їх узяти?.. Його курган вже оточений цими колючими деревами і чоловік більше не може вийти за межі кургану. Тоді він спускається в курган і бере мумію дружини, котра якимсь дивним чином не зотліла. Він виносить її на курган і вона оживає…
От приблизно такий сюжет маленького поетичного оповідання, що очолило збірку оповідань Олександра Апалькова під назвою «Колючі дерева». Книжка читається легко, змушує замислитись над вічними цінностями й водночас позбавлена пафосу, а це, на мою думку, головний показник якості будь-якого твору.
Геннадій Молчанов
Геннадій Молчанов
(Джерело:
журнал "Склянка Часу*Zeitgkas", №64, грудень 2012)
|
