Якщо класична літературна хірургія духовних проблем не допомагає, а в голові щодень запалюється все більше нав’язливих думок, і ти ніяк не відшукаєш необхідного лікування, потрібно згадати про «Море…» – універсальну панацею від усіх недуг…

Люди – скриньки для…

Люди – скриньки для всього, а перш за все для думок. Щодень ми накопичуємо більше різних запитань-без-відповідей та відповідей-не-на-ті-питання, ніж Земля сонячної енергії. Ми перетворюємося на скриньки, в яких життя складає всі свої здобутки і втрати. Найважче лягають на душевну постіль втрати, як об’ємні прозорі кулі, які своєю порожнечею вбивають увесь наш внутрішній простір. Тільки ти і куля, яка боляче тисне зсередини, не даючи зеленого світла іншим відчуттям. У такі моменти починаєш шукати «голку», яка змогла б пробити кулю, звільнивши тебе для життя…
«Скриньки» в пошуках «голки»

З людською духовністю працювати вкрай складно. І тільки слово здатне віднайти ключ до найпотаємнішого. Воно і стає тією «голкою», що вміє лікувати, вбиваючи ті ненависні степи людських душ. І бувають моменти, коли звертаються «хворі» душі до класики – найвправнішого словесного хірурга, а не відчувають полегшення, бо душі їхні модерні, дуже модерні… І тоді має заявитися те, що, може, й не вилікує, але зрозуміє. Має з’явитися море чужих, але близьких думок, має з’явитися на твоїй книжковій полиці «Море для шульги».

«Пропозиція чи заманювання»

Новий роман талановитого поета Павла Коробчука розкаже про відрізок життя молодика, що віднайшов своє тимчасове призначення на дивній посаді кур’єра порожнечі, що врешті-решт замикає хлопця в глухий кут, з якого, здається, один вихід… у море. Але ж якби він знав про це раніше, а так хлопчина змушений пройти головне коло пекла сучасності – ілюзії. Чоловік босоніж іде по лезу життя (чи його подоби), він працює (або видає бажане за дійсне), кохає (чи тільки так думає), знайомиться (чи, може, це сон), втрапляє в халепи (чи так тільки здається), вбиває (чи вбивають його), думає (чи вдає, що міркує), тікає (чи прямує прямісінько в пастку), втомлюється (чи навпаки – стає самою силою) і врешті-решт звільняється (чи така справжня свобода), таки стає молодик вільним, вільним від самого себе (а хіба може людина обтяжувати себе)… Такий сюжет роману. Що це: вартісна літературна «пропозиція» чи «заманювання»? Торкаючись очима до кожного наступного речення, будеш змінювати думку, але зрештою відповідь таки отримаєш. Відповідь, власнодумно сформовану, бо ніхто за тебе цього не зробить, а якщо зробить, то це буде відвертий злочин, а ми ж не злочинці.

«Нові проекції життя»

Роман «Море для шульги» зробив свого автора дипломантом Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» і недарма. Книга розробляє «нові проекції життя», безсоромно зриває його куліси і шукає, невтомно шукає сенс нашого з вами існування, а головне – знаходить. Але не сенс. Знаходить панацею від Існування – те, що здатне вилікувати і повернути до Життя. Справжнього (наскільки це можливо в наш час).

На двохстах з хвостиком сторінках автор розкриває сотні різнокольорових проблем. Він вибудовує життєву гаму від сліпучо білого до всеохопно синього, як саме море.

«Море для шульги» – роман-есе. Здається, що ось сидиш ти з героєм Павла Коробчука десь на кримському березі, бовтаєш ногами у ледь теплій приємній воді, а він тобі розповідає про свої духовні пошуки. Розповідає талановито, свіжо. Підбирає тільки найкращі слова, велику кількість з яких ти занотовуєш у пам’яті, а дещо навіть виписуєш до свого щоденника улюблених висловів. Книга, справді, афористична. Дається взнаки поетична творчість автора. Його проза балансує на межі з поезією. І рима тут ні до чого. Річ в іншому. Його прозове слово вибране так точно, що ідеально вимальовується на загальному полотні. Нічого зайвого, як і в віршах, які не терплять невідповідностей.

Павло Коробчук у своєму «Морі…» невтомно міркує про все на світі: про місце людини у житті, про її призначення, соціальну роль, про роль соціуму в людському становленні, про людей як масу і про кожного зокрема, а ще про почуття, їхню реалізацію на практиці, значення всіх міжособистісних стосунків і врешті-решт про потрібність усіх розглянутих речей. Чи варта ця вистава купленого квитка? (Зухвало підкажу: варта, головне – обрати зручне («своє») місце).

Єдине, що іноді збиває читацький човен з обраного курсу, – надмірне осмислення всього. Це втомлює читача, але є виправдання: це «Море…», а там легко не буває: пішов у плавання – іди до кінця, інакше… Не мені вам розповідати.

Кожному «шульзі» присвячується

Роман Павла Коробчука – не для всіх і кожного. Книга не-така, тобто вона інша. Справді, нова. Модерна. І якщо ти відчуваєш, що втомився від рутинного мислення, то ти таки з головою потонеш у цьому глибокому, філософському «Морі…» і тоді воно стане «Морем для тебе».

«Море для шульги» – панацея для модерніста.