Книжка "Родимки" 30-річної Ірини Цілик з'явилася з друку в останніх числах минулого року у видавництві "Електрокнига". Зараз її можна придбати у мережі книгарень "Є".
Збірка складається з однойменної повісті та оповідань. Авторка раніше випустила по одній книжці віршів і прози, писала тексти до пісень, знімала кіно й рекламу. Три роки тому разом із чоловіком, письменником Артемом Чехом, зі столиці переїхали жити до селища Мрин на Чернігівщині. Там народила сина й дописувала книжку.
- Найкраще було працювати у Мрині, - розповіла письменниця у коментарі Gazeta.ua. - Це був дивовижний період, що наші друзі сприйняли як цікавий експеримент над життям, родичі – як малозрозумілу для них дурість, а ми самі – як своєрідні пошуки себе у світі й світу в собі. Коли нас стало троє, знайшлися нові форми співіснування: ми з чоловіком тоді поділили день – півдня пишу я, а він "чергує" з Андрієм, наступні півдня – навпаки. Так і врятували мене від депресії, а то я вже була подумала, що зупинилася на єдиній ролі – мами.
Із жителів Мрина, каже авторка, героїв оповідань не змальовувала. Вважає, що неможливо добре роздивитися те, що бачиш весь час крупним планом - іноді потрібно змінити крупність і внутрішньо "відійти". Кілька героїв оповідань, мають реальні прототипи, признається.
- Був момент, коли я усвідомила, що на власному досвіді далеко не заїдеш і почала вчитися нашорошувати вуха та слухати. Виявилося, що довкола мене – безліч цікавих людей зі своїми особливими історіями. Моїми улюбленими персонажами, народженими саме в такий спосіб, є головні героїні оповідань "Гайтавер" та "Костюм".
- "Гайтавер" - так дражнять Сашку, 14-річну дівчинку з незвично великою від природи комплекцією, доволі тяжкою долею та несподівано добрим серцем. Вона є персонажем почасти реальним, а почасти зліпленим зі спогадів про дівчат, які траплялися мені в моєму дворому дитинстві.
- Натомість, героїня "Костюму" Ніна була мені подарована зразу й цілком. Бувають такі надзвичайно талановиті оповідачі. Прийшла якось в гості до моєї мами її колишня співробітниця й несподівано розказала історію, що стала оповіданням "Костюм" - мені лишилося тільки надати йому форми. Подібні розповіді – велика удача для слухача, в них пульсує кров невигаданого життя. Ну, хіба я могла б наважитися писати про подорож причмареної життям немолодої жінки до свого сина, малолітнього зека, що перебуває в колонії, якби не знала про це стільки, скільки розповіла мамина співробітниця?
- Недавно я отримала сумну звістку, що прототипа іншого героя цього оповідання, колишнього чоловіка Ніни, вже нема серед живих. І пішов він із життя саме так некрасиво, моторошно, як і передчувала моя співрозмовниця, і як я написала. Стало дуже незатишно. В оповіданні він ще живий, але Ніна вже знає, що буде далі. Жінка миє брудні вікна в його кімнаті так, наче ще можна щось відмити, врятувати в його понівеченій долі.
Наприкінці минулого року Ірина Цілик зняла за мотивами оповідання "Помин" зі збірки 25-хвилинний ігровий фільм. Стрічку створено за державний кошт - завдяки перемозі на конкурсі кінопроектів від Держкіно.
- Мені пощастило з командою, - говорить Ірина Цілик, яка також зрежисувала картину. - Все було саме так, як я уявляла собі у мріях про "справжній кінопроцес", коли всі його учасники щиро вболівають за результат. Дуже втішена роботою з головною героїнею – литовською актрисою Томою Вашкевічюте, а також чудовими українськими акторами Олександром Ігнатушею, Геннадієм Попенком, Ніною Набокою та маленькою, але дуже талановитою й безпосередньою дівчинкою Івою Могильник.
Зйомки проходили на Чернігівщині, на хуторах під Батурином.
- Це - паралельний вимір напівпокинутих українських сел. Для мене це був незабутній період. Ланцюжок – створюєш спершу оповідання, потім ліпиш з нього кіноісторію, а потім уже й кіно, – видався мені дуже магічним. Тепер хочу ще. І хочу – це слабко сказано.
Електронний варіант книжки доступний на сайті "Автура". Там само можна замовити доставку паперового примірника.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/culture/477032">Gazeta.ua</a>
