Коли сіре існування вбиває всі думки й почуття, тоді обов’язково варто подумати про найкращі часи – абстрактно-фантазійний вимір твого-мого-чийогось буття.

І тоді до рук може потрапити невеличка книжечка молодої авторки Галини Ткачук, що вийшла минулого року в проекті «Електрокнига». Книга складається з малої прози й так і називається - «Найкращі часи». Цей загадковий час найкращого немає нічого спільного із реальністю навколо, вірніше, має, але зовсім мало - одну й ту ж саму фізичну основу. Він оперує усіма тими елементами довкілля, по яким щоденно ковзають поглядами перехожі, навіть не підозрюючи, що всі ці речі, предмети, тварини можуть жити своїм казковим життям. Так, скажімо, звичайні крісла для сидінь у типовому київському трамваї перетворюються на суспільно визначені щаблі життєвої ієрархії: бувають місця для бухгалтерів, філологів, робітників водоканалів, пенсіонерів, вагітних, одним словом - для всіх, і не дай, Боже, кому посісти не своє... це одразу провокує цілий ланцюжок неймовірних наслідків. Описана ситуація абсурду (не єдина у творі) виглядає цілком закономірною у нашому безглуздому довкіллі. Проте такі приховані логічні суперечності життя не провокують у читача відчуття безвиході, загалом песимістичного настрою, оскільки несправжність, ірреальність всього, про що йдеться у творах Галини Ткачук - на поверхні. Радше читача спонукають до роздумів над причинами таких позбавлених глузду ситуацій.

Художня дійсність «Найкращих часів» розгортається переважно у межах внутрішнього фантазійного простору авторки. Головна героїня дійства може тижнями не виходити зі своєї кімнати і пережити безліч станів і ситуацій. До неї приходитимуть Пальта різних фасонів і кольорів, Перевірки людей, різноманітні прояви Панн - паралельне життя набиратиме шалених обертів. Оцим відкриттям у межах звичного і зрозумілого всім світу іншого таємничого й прихованого, який треба віднайти у межах існуючого, оповідки «Найкращих часів» наближаються до вимірів магічного реалізму, можливо навіть до сучасної етнології.

Жанрове визначення творів Галини Ткаченко балансує на межі новели, новелістичної казки і літературної казки. Досить часто письменниця розгортає свої наративи у казковій канві, використовуючи відомі тексти як будівельний матеріал. Така інтертекстуальність її творів постійно відсилає читача до фольклорних витоків. До прикладу, оповідь «Рукавички» моделює відому українську казку - від сюжетного обрамлення до образної системи.

Щодо текстуальних особливостей «Найкращих часів», то тут слід відзначити інтроверсію як спосіб організації художнього простору, коли всі події й персонажі сприймаються крізь призму авторського світобачення. Все, що відбувається на сторінках цієї книги, постає перед читачем через емоції, переживання, роздуми ліричної героїні, яка збігається із роллю автора. Така подача художнього матеріалу не виключає певного автобіографізму, хоча це не визначальний художній прийом у текстах Галини Ткачук.

Не варто очікувати від «Найкращих часів» карколомних захоплюючих сюжетів і типового читацького задоволення. Ця книга скоріше для меломанів. Це - інтелектуальна проза, потребуюча від читача й певного рівня освіти, і базової філологічної підготовки. Якщо перша оповідь книги про золоту кішку, яка, будучи зловлена сіткою, виконує три бажання, не зацікавить й не поведе вас до наступних сторінок, не варто робити зайві зусилля над собою! Але якщо ви шукаєте альтернативного читання, яке б репрезентувало інакше бачення світу навколо, світу прихованого, таємного, ця книга справить на вас враження своїми історіями, написаними чудовою й багатою мовою.

Час найкращого.