Друзі Моря і вороги всього світу.

02.05.2013

З власної волі в море не вирушить жоден дурень.
Артуро Перес-Реверте. «Облога»

На небі лише й розмов, що про море та про захід сонця...
Х/ф. «Стукаючи у небесну браму»

Ходити морем необхідно; жити не обов’язково.
Латинське прислів’я

Коли на сторінках пригодницької казки Наталії Дев’ятко «Скарби Примарних островів» мені зустрівся капітан Ярош Сокіл, то одразу ж згадався інший легендарний піратський ватажок, що жив понад шістсот років тому. Як виявилося згодом – недарма. Той ватажок, Клаус на прізвисько Штортебекер, себто «Пий до дна», був очільником піратського братства, так званих лікеделерів, «тих, що ділять нарівно», і поклав життя на боротьбу із сильними світу сього, всевладною і жорстокою Ганзою. Гасло лікеделерів звучало так: «Друзі Бога і вороги всього світу», маючи на увазі під Богом християнські заповіді, а під світом – зажерливих аристократів і купецьку верхівку. Начебто мало спільного з романтичним капітаном Ярошем і його майже анімешно-кавайною командою, але тільки на перший погляд.

Адже головним ворогом Яроша є навіть не прадавня білокрила Химера, а всесвітнє зло, безіменна Імперія. Влада Імперії, мов коріння омели, розростається по всіх усюдах, і в часі, і в просторі, висотуючи барви світу, вбиваючи дива, позбавляючи людей волі і долі, обертаючи їх на покірних споживачів. Відтак світ перетравлюється Імперією, перетворюється на її відображення, – Імперія тиражує себе нескінченними копіями, а її мешканці не помічають, наскільки порожнім є їхнє життя. Знайома картина? Ця історія в нашому триває, мабуть, уже чотири тисячі років, відколи перший імператор Саргон Аккадський посів престол у Південному Межиріччі.

Проте Ярошу значно складніше перемогти його світове зло, ніж ватажкові балтійських піратів. Адже одна справа – «робінгудити» на північних морях, роздаючи награбоване бідакам, себто боротися із наслідками, і геть інша – дістатися Примарних островів, щоб остаточно розібратися з першопричиною всесвітнього лиха. Для цього йому і потрібна особлива команда «з морем в очах»: і його товариші (але переважно – товаришки) з піратського братства, і непосидючі дітлахи, і, здавалося б, геть пересічні люди, у тому числі й «потраплянці» з нашої реальності, й міфічні створіння, і представники «того боку сили», як-от молодий чарівник Хедін, учень одного з найсильніших чаклунів імперської Зоряної школи.

Що може об’єднати таку картату компанію?

Море.

Те, що світиться в очах. Те, що співає в серці. Те дивне почуття, що штовхає на не менш дивні, часто небезпечні й нерозважливі, але зрештою – правильні, справжні вчинки. Адже над морем Імперія ще не має влади, хоча Химера і мріє підкорити його собі.

Інтригу закручено від самого початку, сюжетні ходи часто непередбачувані, а розмаїття персонажів хоча і дещо лякає на початку, проте згодом дозволяє обрати улюбленця, за якого вболіваєш і з яким ідеш далі незвіданими стежками твору. Насичена, яскрава мова, позбавлена, на превелике щастя, «експериментальних» конструкцій, дарує насолоду під час читання. Роман стане до смаку прихильникам «жанрової» прози від найменших любителів казок до зрілих цінителів романтики – чи пак романтизму, – а більш-менш обізнаний у гуманітарному дискурсі читач ще й потішить себе певними паралелями й досить прозорими алюзіями.

Ну, я – потішив.

А ще превелике спасибі авторці за кота Сиріуса. Це справжній пірат!