Записки самотнього клена.

 
Записки самотнього клена
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби
- дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

04.05.2013

Рецензія на книжку:
Карпець (Левчук) Ярослав (Яр). Самотній клен : збірка поезії

Григорій Сковорода учив, що всяка природа є дуалістичною – видимою і невидимою. Цей закон варто тлумачити і щодо людської природи – кожна людина має своє друге невидиме «я», глибше і таємничіше від «я» видимого, повсякденного.
Перша поетична книга – завжди виклик літературному світу, і треба мати певну долю нахабства, аби зробити цей виклик. Втім, нахабства автору не займати – в літературних колах він уже відомий під іменем Яр Левчук як критик епатажний і безкомпромісний. Його манера різати правду-матку «в лоб» викликала до нього антипатію в багатьох, хоча за таку рідкісну відвертість критика уже слід поважати. В китайців є вираз: «Не боячись плахи ката, стягти імператора з коня» – саме цей принцип утілює молодий критик, наводячи своєю запальністю на думки про юних комунарів. Але нігіліст Яр Левчук – то лише видима, зовнішня природа авторового «я». Його невидиме «я» – поет під родовим ім’ям Ярослав Карпець, лірик з тонким душевним слухом і незахищеним серцем. Чи не дивно, що молодик, який безкомпромісно батожить сучасну літературу, у власних віршах асоціює себе із осіннім кленом:
Невже я стану осіннім кленом...
Шалений вітер відітне пуповину
І від гілок від дерев полину
Самотнім осіннім кленом...

Я знаю автора достатньо давно, пам’ятаю його перші проби пера, читані на літстудії, в яких мені вчувався відгомін поетів Розстріляного Відродження. Ми, молоді, захоплювалися їхньою творчістю, багато хто намагався їх наслідувати, не розуміючи, що найкраще наслідування – це продовження традиції, а не копіювання… І було дивно, що скептичний критик у своїх віршах раптово стає сентиментальним, як лунає чистий поетичний мінор:
я, немов, ведмідь
з незручними лапами
ледь-ледь наздоганяв
у танці твій стан гнучкий
і осоромився…
й не зміг
пити мед з рук твоїх

Ця поетична сповідь, написана нарочито просто, з мінімумом зображальних засобів, розкриває цілий шквал, що проходить душею закоханого, який, подібно до бальзаківського блазня, танцює над безоднею. Але поруч із подібними суворо-стриманими рядками зненацька зблискувало вигадливе намисто словесної гри:
я славлю ваші перса
хочу їсти два персики
класти голову на персидські килими
ваших грудей

Автору явно не чуже ніщо людське – еротика чи не улюблена його тема. Тема невзаємного кохання існує від сотворення світу й існуватиме, певно, до його кінця. Читаючи поему «Розлука» – перейнявся її настроєністю (сам не так давно пережив подібне), і таким самотнім і беззахисним видався мені ліричний герой. Згадалися рядки з Володимира Лучука: «На вітрі клен горить, а я // стою – гасить не вмію».
Втім, годі порівнянь, вони завжди суб’єктивні. Поети пізнаються у віршах, як друзі у біді. Поет Ярослав Карпець лише намічає дорогу – поезія його неоднозначна, а перша книга нерівна, як і належить бути першій книзі. Скажу лише, що мені видається доцільним той напрям, яким намірився іти автор – тема кохання, пейзажна лірика (майже відсутня в сучасній поезії), навіть пародійна інтелектуальність («Тексти», «Пародія на творчість поетес-постмодерністок»). Орієнтація на поетичну поезію (це не тавтологія) в епоху себецентричних верлібрів – незвично, але правильно. Поетичність має право на існування. Проте авторові слід краще розібратися самому в собі. Щиро, я прихильник не всіх віршів Ярослава. Ніяк не можу примиритися із грубою анатомічною образністю деяких віршів («Благословення на зачаття»), не розумію вульгаризмів типу слова «цицяри» в ліричному вірші. «Поручик, та ви пошляк!». Сподіваюся, це не про автора.
На початку збірки автор постає в образі осіннього клена, що поривається у політ. В кінці автор категорично заявляє:
Мене янгол одинокий
Покличе на пагорб високий
Я з ним полечу й не повернусь!!!

І я, стоячи на землі, хочу гукнути: Поете, не відлітай! Повертайся! Прошу тебе. Прошу як любитель поезії і як твій друг.

Дмитро Княжич

(Джерело: Буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100