|
22.05.2013
Рецензія на книжку:
Різ Бреннан Сара. Лексикон демона : Книга перша
(Переклад:
Н.Дьомова)
У нашому шаленому, ненормальному світі ми, намагаючись переробити сто тисяч справ за день, підгодовані голлівудськими цінностями і підживлені екранними почуттями, часто забуваємо про найголовніше. Про те, що справжнє життя, а не його сурогат - це не зовсім інше... Справжнє, ЖИВЕ життя (пробачте за тавтологію) - це наші близькі, рідні, друзі, співробітники, знайомі... навіть просто незнайомі люди на вулиці.
Ще не так давно, доки телевізор та Інет не захопили домінуюче місце у нашому житті, ми, люди, більше цінували того, хто поряд. Цінували усмішку, добре слово, навіть легкий, ледь помітний дотик був важливішим за сотні екранних (а отже, чужих емоцій та переживань)... Трагедія нашого віку - ми розучилися любити. У нас немає часу на батьків. Ми майже не цікавимося життям наших дітей. І вже зовсім байдуже нам до того, чим живуть наші брати та сестри.
Роман Сари Різ Бреннан «Лексикон демона», попри страшнувату назву, насправді НЕ про біганину з великими зачарованими мечами, і НЕ про амулети, і НЕ про трагічну для людей співпрацю магів та демонів (хоч, повірте, і цього у творі вистачає!).... Це велика ода братерській любові. Любові відданій, любові, що перемагає все, любові, що суперечить здоровій логіці і саме тому творить чудеса. Знаєте, так уже є, що підлітки у віці 15-18років чомусь на диво егоїстичні, не завжди можуть знайти контакт зі своїми «єдинокровними та єдиноутробними», воюють за право посидіти за комп´ютером (коли мають його одного на всіх), сваряться за кишенькові гроші чи за те, кого батьки більше люблять. Якщо у вас в родині визріває така ситуація - мерщій купуйте дітям цю книжку. Тим паче, що написана вона саме так, як вони люблять - максимум дії, мінімум моралізаторства та повчань. Але повірте, вона здатна творити дива.
Інша ситуація, коли «Лексикон демона» просто незамінний - якщо у родині є люди з особливими потребами, ті, що постійно вимагають посиленого піклування, та нічого не віддають натомість, коли розумієш, що така людина ніколи не посміхнеться навіть тобі у відповідь. А спілкування з нею перетворюється у довгу телефонну розмову, коли на тому кінці вже давно поклали слухавку. Як жити? Як залишатися сильним? Як продовжувати радіти життю, коли треба бути нянею і санітаркою одночасно?
Ну, десь так. Отже, домовились: ви - по книжку, а я - телефонувати сестрі. Хочу ще раз сказати, що я її люблю.
Хоча вона у мене і не демон.
Лілія Мусіхіна
(Джерело:
Буквоїд)
|
