Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі визнала «порнографічною продукцією» новий роман лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, знаного українського письменника Олеся Ульяненка «Жінка його мрії».

Особисто для мене ця новина стала останньою краплею в усіх балачках та наріканнях, які щедрою зливою оросили наше державне підприємство з виробництва моралі протягом останніх місяців. Терпіти це відверте, брутальне і абсолютно порнографічне знущання чиновників неможливо. В іншому випадку давайте відразу привітаємо себе, дорогі брати і сестри, з новим 1937 роком.

Але спочатку – короткий зміст чергового епізоду з епічного серіалу про захисників безпечного сексу і здорового еротизму.

Видавці нової книжки Олеся Ульяненка, харківський «Клуб сімейного дозвілля», звернулися, на свою біду, до НЕК з проханням оцінити їхні нові видання, – зокрема й «Жінку його мрії». Твір, що позиціонується самим видавництвом як любовний роман.

Цікаві досліди проводила начальник відділу експертизи у галузях друкованої продукції, товарів та послуг Управління експертизи у сфері захисту суспільної моралі В.О.Ковальська. Це ім’я варто запам’ятати – для історії літератури.

Шановна експерт у прелюдії до своїх висновків схарактеризувала автора, як суперечливого постмодерніста, й ретельно законспектувала всі його гріхи перед захисниками моралі й, відповідно, народом України. Зокрема у висновку надибуємо таке:

«Персонажі твору використовують нецензурну лексику та брутальні вирази (наприклад, “бля”, “вхер”, “підарок”, “трахатись”)». Від такого «відкриття» у мене аж щелепа відвалилася. Просто я ніколи б не повірив, що в прозі Ульяненка, яка завжди була реалістична й тому достовірно відтворювала мовленнєві характеристики героїв, нецензурна лексика вичерпуються настільки цнотливим переліком слів. Можливо, я відкрию для експерта НЕК страшну таємницю, але найвищу державну відзнаку в царині літератури Олесь Ульяненко теж отримав за твір, де є погані слова.

Втім, некультурні й неморальні вирази, які властиві не тільки прозі Ульяненка, але й (хоч як важко в це повірити) деяким злоякісним елементам нашого високодуховного суспільства, – не це найстрашніше враження В.О.Ковальської від «Жінки його мрії». Дозвольте мені процитувати фінальний акорд експертного висновку. Висновку, після якого вже немає про що говорити.

Отже, будьмо уважні.

«Разом з тим у творі присутні епізоди, основна мета яких полягає в брутальному натуралістичному зображенні процесу статевого акту персонажа із анатомічними деталями статевих органів, орально-генітальні, орально-анальні пестощі, фістінг, мастурбаторні та еякуляторні дії (...). При цьому художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними».

Що це все означає, спитаєте ви, подолавши першу хвилю гигиканя? А означає це от що: твір належить до продукції порнографічного характеру, обіг якої в Україні заборонено. Далі – ви й так знаєте. Кримінальна відповідальність і таке інше.

Знаєте, що мене найбільше вкурвило у цьому тавруванні? Навіть не те, що у своєму вердикті управління експертизи покликається на інтернетівський манускрипт «Методичні засади мистецтвознавчої експертизи» та польську книжку з сексології, видану у Москві в 1984 році (!). І навіть не те, що це макабричне дослідження творчості одного із найкращих сучасних українських письменників чомусь апелює до Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Ні, зовсім інше.

Просто коли будь-який чиновник ні сіло, ні впало тицяє пальцем у мистецький твір і констатує «відсутність елементів художності у вмісті матеріалів», – от від цього по-справжньому стає страшно і бридко.

Ха! – скаже оптиміст із числа інтернетівських блогерів. Мовляв, Ульяненку безмежно пощастило, бо його книжка завдяки НЕК гарантовано здобуде немислимий розголос.

Якщо вірити шефу фірми «Мораль Inc.», пану Василю Костицькому, ця безневинна установа нічого не здатна заборонити. Впливу – нуль, одні тільки рекомендації. Про це він так прекрасно розповідав, зокрема, в останньому «Культурному фронті». Ба навіть Олег Покальчук погодився, що «слабкого легко бити».

Так ось, дорогі оптимісти, у випадку з книжкою Олеся Ульяненка «відсутність впливу» – це брехня. Рекомендація моралістів миттєво втілилася у реальність. В офіційному листі, що його «Клуб сімейного дозвілля» надіслав Ульяненку, повідомляється, що видавництво «вимушене зупинити продаж книги та проведення її презентації», яка мала би відбутися, нагадаю, завтра, 13 лютого, о 18.00, у київській книгарні «Є».

Власне, мені б дуже не хотілося, щоб цей черговий факт запровадження «моральної диктатури» залишився риторичною фігурою. Варто визнати остаточно: Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі перетворилась на шкідницьку організацію, і чекати подальших висновків щодо фактичної заборони в Україні творів сучасної літератури й мистецтва, щоб у цьому переконатись, уже не варто.

Державна інквізиція у царині культури мусить бути знищена.

P.S. Олесь Ульяненко та книгарня Є запевнили автора, що презентація відбудеться за будь-яких обставин.

Про диктатуру моральних ідіотів: остання крапля.