Зріз суспільства у шафовій шухлядці

Галина Вдовиченко. Ліга непарних шкарпеток. – Х.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2013 – 128 с.

.

Журналістка Галина Вдовиченко дебютувала як письменниця у 2008 році з романом «Пів’яблука» – і відразу здобула відзнаку конкурсу «Коронація слова». Потім були ще романи – і нові нагороди, і от, нарешті, світ побачила «Ліга непарних шкарпеток» – піонер дитячої серії видавництва «Клуб сімейного дозвілля». Книжка з досить химерною, навіть як на дитячий твір, назвою здобула І премію «Коронації слова» у номінації «Прозові твори для дітей». Спробуємо розібратися, чим же ця невеличка повість підкорила серця українських читачів.

.

Отже, у одній звичайній родині жили-були… шкарпетки. І хоча домівкою їм усім слугувала звичайна шафа для одягу, про рівність її мешканцям було годі й мріяти. Адже тут є верхня шухлядка, у якій живуть «успішні» парні шкарпетки. Разом зі своїми господарями вони ходять до школи та на роботу, займаються спортом, відвідують культурні заходи та беруть участь у важливих ділових переговорах. Але зовсім поруч з ними існує нижня шухлядка – для тих бідолах-одинаків, кому не пощастило зберегти свою пару, а отже, користі з них мало – хіба часом використати замість ганчірки абощо. І незважаючи на те, що вони живуть зовсім поруч, життя мешканців двох шухлядок майже не перетинається. Все точнісінько як у нашому світі, чи не так?

.

По своїй суті, «Ліга непарних шкарпеток» – це збірка невеличких оповідань, що розповідає про пригоди мешканців нижньої шухлядки і не тільки. На прикладі цих історій, авторка навчає малих читачів простих, але найважливіших людських цінностей: що пробачати та допомагати у біді треба усім, незалежно від особистого ставлення; що будь-яка особа, якою б незугарною вона не здавалася, є цінною та важливою, має свою мету існування, що щира дружба дорожча за суспільний статус. Однією з ключових думок цієї невеличкої книжечки є те, що сила – у єдності, і фінал демонструє нам це якнайкраще. Адже, лише подолавши розбіжності між мешканцями обох шухлядок, і об’єднавшись заради спільної шляхетної мети, вони врешті-решт досягають успіху і відкривають нову сторінку свого життя у спільній шафі. Втім, це вже, мабуть, буде зовсім інша історія – певна річ, якщо авторка захоче нам її розповісти.

.

Окремої похвали заслуговують образи героїв. За кожним із них – сміливим улюбленцем публіки Синім, добродушною старенькою Вовняною Шкарпою, манірною театралкою Панчішкою, пробивним веселуном Спортсменом – ми бачимо портрети тих, з ким ми щодня зустрічаємося на вулиці, у транспорті, на роботі і на відпочинку. Адже кожен з нас – «шкарпетконосець», і тому в кого, як не у нас, веселі персонажі Галини Вдовиченко набралися тих рис, у яких ми легко впізнаємо самих себе? Воістину, якщо наші шкарпетки справді вміють розмовляти, і живуть власним життям за нашої відсутності, можна лише уявити, скільки всього вони можуть про нас розповісти.

.

Завдяки неперевершеним ілюстраціям художника Дмитра Скляра, шкарпетки ніби оживають на сторінках, запрошуючи разом з ними вирушити підкорювати «Шкарпати» з диванних подушок, рятувати товариша з полону сміттєвого бачка чи влаштовувати аматорську виставу на кухонній підлозі (до речі, у казковому світі Галини Вдовиченко мало не щодня можна почути радіовиставу – чудове явище, з яким, мабуть, мало хто з сучасних дітей знайомий особисто). Крім ілюстрацій, що супроводжують безпосередньо текст, тут є також окремі барвисті глянцеві сторінки, що зображують конкретні епізоди повісті. Через таке чудове оформлення, книжку приємно навіть просто гортати і тримати у руках.

.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що нам завжди є чого повчитися у тих малих та непримітних, на чиє життя ми звикли не зважати. Хоча б і у власних шкарпеток. Тому я радила б цю книжку не лише дітлахам, а й дорослим. Вона може стати непоганим посібником для будування добрих стосунків як з нашими ближніми, так і з цілим суспільством.

Ольга Герасименко

Зріз суспільства у шафовій шухлядці.