Людська душа – двоїста. Жоден із нас не є стовідсотково добрим чи безмежно лихим. Однак дуже важко інколи повірити в те, що, здавалося б, жорстока, груба людина здатна на добрі вчинки, що всередині неї живе любляча і віддана істота. А так буває. Про таку людину – новий роман Вікторії Гранецької «ТІЛО™».

Цей роман – не про переселення душ. Ця вигадана історія змушує кричати «Не вірю!». Книга – не про те, як люди мріяли жити вічно і переселялися заради цього в тіла інших людей. Ні. Це – лише фон. Насправді ключовими у романі є люди, саме на них фокусується авторка. Не на сірій масі, а на конкретних особах, які тісно пов’язані одне з одним і вибудовують фабулу твору.

Отже, Юрій, або Доктор Паскуда. Саме він і є головним персонажем у романі. Здається, ця людина не має серця, здатна на будь-який жахливий учинок навіть без мотивації. Він може безбожно убити іншу людину заради реалізації власних бажань. Убивства – це і робота, і повсякденне життя його. На роботі Доктор Паскуда переганяє душі одних людей в тіла інших, відбираючи в тих, хто хотів би жити, їхні мрії, цілі, бажання, спогади, їхні родини зрештою, знищує їх душі, щоби потім у бажаних тілах могли оселитися впливові й заможні. За межами ж лікарні Юрій легко може закохати в себе жінку, заволодіти її незайманим тілом, а потім убити й утопити в річці. Просто так. Його зовнішність, яку без зусиль можна уявити з описів авторки, і його учинки викликають обурення й відразу. Здавалося б, хіба може така людина когось любити? Чи може існувати для такої людини ідол? Виявляється, може. Його ідолом з дитинства стала Іванка.

Юрій та Іванка зростали разом у сиротинці. Іванку чужий дядько забрав і завіз за кордон. Юрій лишився. Але поклявся за будь-яку ціну знайти дівчинку і помститися чужинцю, який її вивіз. Це стало метою усього його життя. І зовсім неважливо, скільки людей мають пожертвувати (чи поплатитися) своїм життям, аби плани Юрія реалізувалися. За всяку ціну – значить, за всяку.

Велике неземне кохання. Кохання, про яке мріють сотні чи й тисячі дівчат. Щоби хлопець кохав дівочу душу, а не тіло. Щоб йому було неважливо, великі в тебе груди чи малі, криві ноги чи рівні, гладка ти чи худа. Щоби він любив твою душу, навіть якщо вона – у тілі бридкого череватого стариганя. Бути для нього ідолом. Майже богом. Юрій любив душу Іванки, не вбачаючи у ній жінки, не бажаючи її тіла. Аж поки не зустрів Іванчине тіло з душею іншої жінки. От тоді він і зрозумів: існує велика різниця між коханням і обожненням, між пристрастю і смиренною поштивістю. Доля інколи розставляє усе не так, як людина собі уявляла.

У романі поєднано елементи трилеру, хорору з яскравою любовною лінією (без якої роман був би не такий цікавий, особливо жінкам). Загалом твір – унісекс, тобто прихильники даної книги знайдуться і серед чоловіків, і серед жінок. Знаходимо тут фетишизм, магію, релігію вкупі з психіатрією (навіть не психологією). Мають місце екскурси в минуле, хоч розповідь ведеться про майбутнє. Такий собі ф’юче-роман із ретардацією.

Авторка намагалася якомога більше закрутити «клубочки». І їй це вдалося. Усі персонажі тісно пов’язані, усі події – взаємозумовлені, нічого й нікого зайвого.

Явно, що сюжет виглядає неправдоподібним. Хтось скаже, що його «зідрано» із якихось зарубіжних романів. І справді, «ТІЛО™» відгонить якоюсь прихованою алюзією. Але ж перипетії доль персонажів…

Головні персонажі виглядають автентично українськими. Одного звичайного дня людину забирають із рідної землі, перевозять у чужу країну і силою змушують робити те, що комусь вигідно. Застосовують шантаж, тортури, використовують найближчих і найдорожчих, аби людина погодилася на все, на будь-що. Вона не має права сказати «Ні». Немає такого слова й бути не може. Із найдобрішої людини можна зробити злісного гвинтика системи. Головне – знати, на які болючі мозолі натиснути. Ось тут вам тема так званого притлумленого патріотизму.

Гранецька на диво правдоподібно пророкує ймовірне майбутнє України через 20-40 років. У її романі такої держави більше не існує. Звісно, це – лише художня вигадка автора, але ж вона може й стати реальністю. Тож книга змушує задуматися і над цим… Якою ми хочемо бачити свою країну через кілька десятків років? І чи хочемо ми, аби вона продовжувала бути незалежною, розвиватися й міцніти?

Про «ТІЛО™» Вікторії Гранецької можна говорити безмежно довго, розбирати роман за персонажами, за подіями тощо. Можна аналізувати жіночі образи, не зупиняючись на одному лиш образі Юрія. Однак аналіз займе велику кількість сторінок і купу часу. Краще вже просто прочитати роман, ніж детальну рецензію на нього. Адже, мабуть, для того ця книжка така заплутана, щоб кожен читач міг самостійно й неодноразово аналізувати її, суб’єктивно, у своїй голові. Бо ж скільки читачів, стільки й думок про книгу.

Убивця з душею жертви.