Чай з цукром та легкий сум.

 
Чай з цукром та легкий сум
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу
, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

15.08.2013

Рецензія на книжку:
Гримич Марина. Вулє ву чайок, мсьє?

Нова книга Марини Гримич «Вулє ву чайок, мсьє?»легка, прозора і вдало балансує між дійсністю та художнім вимислом. Уперше повість, видана українською та французькою, була презентована у Паризькому салоні книги-2013.
Передусім про дизайн твору. Як вказано у самій книзі, у художньому оформленні «використані фотографії з сімейних альбомів Марини Гримич, композитора Богдана Веселовського, а також фото зруйнованого цукрового заводу в с. Соболівка Вінницької області». Над дизайном повісті працювали Богдан Венгер та Ірина Айвазова. Можна без перебільшення стверджувати, що дизайн «Вулє ву чайок, мсьє?» є складовою сюжету. Численні фотографії, якими супроводжується дія повісті, усі ці увічнені краватки, тендітні руки, м´які обличчя, предмети інтер´єру — надають відповідної атмосфери та реалістичності героям та подіям, виразно обрамляють сюжет твору.
Книга позиціонується як coffee table book, хоча насправді йдеться про церемонію сімейного вживання чаю з цукром. Утім, усе по порядку. Надворі 1895 рік. Головний герой, а саме Оґюст Ґівонт, вчитель, виписаний з Франції, прямує до глибинки у надрах Російської імперії — містечка Оксамитівка Харківської губернії. У вчителя почесна місія: його виписав до ліцею з інженерним ухилом місцевий бізнесмен — власник цукрового заводу та засновник ліцею Павло Іванович Оксамитенко.
Власне, на цю місію мсьє Оґюст погодився лише через брак грошей. І тепер він їде у поїзді, кляне увесь світ та своє рішення, бо із жахом чекає на те, як перед ним постануть жалюгідні пейзажі справжньої дірки світу. Але раптом усе виявляється не так вже й погано.
Ще у Москві його зустрічає директор ліцею. (За дужки винесемо: у такій самій сорочці та з такими ж парфумами, як у француза.) Вчителя оточують увагою та повагою. І, якщо не враховувати жарти учнів з приводу дивного прізвища Оґюста, решта виглядає цілком пристойно.
Невелике містечко, найбагатша родина із «старим укладом» стають новим життям французького вчителя. Павло Іванович Оксамитенко — власник цукрового заводу — добрий господар та прихильник української культури, дві його доньки — Віолетта та Лілія — окраса будь-якого інтер´єру, чотири сини-бешкетники…
І коли вже вчитель звикає до нових обставин, чільне місце серед яких обіймає чайна церемонія із ласуванням грудками цукру, починається новий історичний цикл. На жаль, буколічний рай виявляється вельми хистким.
Марина Гримич укотре демонструє свій сильний бік: текст позначено м´яким історизмом без дидактизму, легким щемким сумом через мінливе різнобарв´я долі героїв. Як і у «Фріді», читач відчує любов до зниклих традицій: не через те, що вони були надто прогресивними — через те, що за їх допомогою люди виявляли одне до одного непідробні чуйність та увагу.
За словами самої авторки, «це майже сімейна історія сторічної давнини». Злам епох у повісті відбито через події у конкретній родині. Обрана міра достовірності зображуваного дозволяє письменниці продемонструвати свій фірмовий гумор, вміння говорити просто про важке, легко та невимушено зображати людей у складний період їх життя. Навіть коли це 1922 рік і майже усі діти колишнього власника заводу опиняються по різні боки барикад, а сам Павло Іванович разом із сином Мефодієм, Оґюстом та його дружиною Лілією змушений виїхати до Франції.
Наприкінці твору усі герої, незважаючи на кольори стягів та життєві переконання, об´єднуються у єдиному жесті. Юродивий Касіян, «червоний» Петро та підпільний Павло, мадам Віолетта — усі вони на вокзалі, аби, можливо востаннє, попрощатися з Оґюстом і в цілому із минулим, коли у їх теплому родинному колі панувала наївна та приваблива цукрова теософія.

сандра мост

(Джерело: Буквоїд)

Реклама
Rambler's Top100