|
04.10.2013
Рецензія на книжку:
Шевченко-Савчинська Людмила, К. Балашов. Давня література: з полону стереотипів
«Cosaci vero fiducia animorum, non modo jugum, sed ne frenum quidem accipere volunt – Козаки справді певні себе, не те що ярма, а й вуздечки будь-якої вдягати не хочуть», – писав наприкінці ХVII ст. львівський бургомістр Бартоломей Зиморович.
А понад століття до нього Костянтин Вишневецький прорік на Люблінському сеймі: «Ми є народом таким поштивим, що жодному іншому народові у світі не поступимося».
Тоді-таки український письменник Станіслав Оріховський повчав польського короля: «Quid enim per Deos immortales ab eo expectes, qui sine ullis honestis praeceptis, ex puellarum coetu emersus, a cantu, a tibia, a luxu, a mascara, a vino, a somno, a stupro, ad summum imperium accesserit? – Чого з волі богів безсмертних можна чекати від того, хто до найвищої влади прийде без чесних учителів, з’явиться з гурту дівчат, де займався тільки співом, сопілкою, розкошами, танцював третяка, пив вино, спав, займався розпустою?»
І вже за сотню з гаком років Григорій Савович, кого з клуночком за плечима щодня минають нинішні спудеї «Могилянки», буцім доповнював Оріховського: «Сave has dieculas nugis insumas! (...) Tempore coelum, imo ipse deus emitur – Стережися ці днини витрачати на пусте! (...) За час можна купити небо, навіть самого бога»; «О vitae via dulcis, ubi bene conscia mens est! – О, солодкий шлях життя, коли совість чиста!»
Усі цитати тут об’єднує не тільки стиль письма чи тематика – передусім вони написані латинською мовою на український манер, як це постулюють автори доволі незвичного видання «Давня література: з полону стереотипів». Тоненька книжечка спочатку «твіттернула» мені про своє існування в «інеті», далі приземлилася в «джімейлі» від її авторів – медієвістів Людмили Шевченко-Савчинської та Костянтина Балашова, що досліджують латиномовну українську спадщину ХV-XX століть (царина неолатиністики). (...)
Олесь Кульчинський
(Джерело:
Медієвіст)
|
